Володимир Бринзак: Треба змістити акценти з політики на спорт

«Натиснути» повинні «нагорі»

      — Пане Володимире, нещодавно відбулася нарада за участю представників «спортивного» міністерства, НОК і національних федерацій. Яку мету вона переслідувала й які її головні результати?

      — Зустріч носила ознайомчий характер, а ініціював її новий президент Національного олімпійського комітету Сергій Бубка. Він хотів поспілкуватися з представниками різних видів спорту, у тому числі з регіонів, обговорити принципи роботи, поставити завдання на найближче майбутнє. Водночас Бубка висловив готовність всіляко підтримувати й допомагати «спортивним» людям у розв'язанні їхніх проблем. Ми очікуємо, що це надасть поштовх для роботи по-новому осередкам різних видів спорту в регіонах. Представники ж НОК планують поїздки по областях, аби допомогти організаційно й фінансово.

      — Як би ви оцінили стосунки у трикутнику НОК — міністерство — федерації?

      — Між міністерством і НОК жодних непорозумінь немає, і ці гілки намагаються залучити до нормальної роботи національні федерації з різних видів спорту. Адже наразі з них виходить дуже мало ініціативи, притому що проблем там існує достатньо. Організація робочого процесу далеко не у всіх федерацій є зразковою, у деяких головують такі собі «весільні генерали», які фактично не беруть участь у спортивному житті. Деінде існують і чвари, що заважають продуктивній діяльності, і ми намагаємося посадити конфліктуючі сторони за стіл переговорів, аби припинити ці неподобства.

      — Міністр у справах молоді, сім'ї і спорту Юрій Павленко ще кілька місяців тому говорив, що готується нова програма розвитку фізкультури і спорту в країні. Коли вона нарешті побачить світ?

      — Вона фактично готова (показує папери). Відбулося чотири засідання громадської колегії, де її обговорювали й доповнювали. До 15 жовтня ми ще приймали останні пропозиції й зауваження. Сподіваюся, впродовж найближчого місяця цю програму своїм указом затвердить Президент України.

      — До речі, останнім часом згадували й про Раду з питань фізичної культури й спорту при Президенті...

      — Так, цей орган буде створений найближчим часом знову ж таки указом Віктора Ющенка. Якщо звернутися за прикладом до Росії або Білорусі, то бачимо, що увага й доручення першої особи держави та уряду змушують серйозно перейматися питаннями спорту представників усіх гілок влади, «губернаторів», голів районів. Якщо ж «нагорі» на спорт не звертають уваги, то ніхто не в змозі переконати якогось мера в потребі виділити більше коштів на нашу галузь.

      — Уже багато років у Верховній Раді ніяк не можуть прийняти новий закон про спорт. Двічі на нього накладав вето колишній Президент. У якому стані перебуває справа зараз?

      — Співпрацювати з депутатами складніше. Наразі закон перебуває на другому читанні. Від нас мало що залежить — чекаємо на його прийняття.

Романси про фінанси

      — Чи вдається вам останнім часом залучати у спорт додаткові фінансові резерви? Сергій Бубка говорив, що добре було б, якби банки й підприємства підтримували конкретні види спорту або клуби...

      — Міністерство має право користуватися лише бюджетними коштами. Фінанси «зі сторони» можуть залучати лише громадські організації — НОК і федерації. Наприклад, мені як президентові Федерації біатлону вдається знаходити такі можливості. Стосовно залучення підприємств до підтримки спорту, то відповідні доручення має давати Президент або уряд.

      — За роки незалежності в Києві не було побудовано жодної спортивної споруди. Не набагато краща ситуація і в регіонах. Чому?

      — Питання стосовно столиці треба адресувати Олександру Омельченку, котрий віддає перевагу підтримці футбольного «Арсеналу». Що цікаво: київський «спортивний» бюджет перевищує загальноукраїнський — 60 із чимось мільйонів гривень проти 57! Бюджет України виділяє 18 мільйонів на ремонт і будівництво споруд по всій країні — то про які нові об'єкти може йтися?! Причому в попередні роки ситуація була трохи кращою — на будівництво виділяли 40 мільйонів. Така тенденція «урізання» зберігається й на наступний рік — ми очікуємо ті самі 18 мільйонів.

      — Юрій Павленко на зустрічі з представниками хокейної громадськості обіцяв 50-60 мільйонів лише на будівництво ковзанок...

      — Я не знаю, звідки ці цифри. На хокей, за моєю інформацією, виділяється близько мільйона.

      — Як ви поставилися до пропозиції президента ФФУ Григорія Суркіса створити у селищі Гореничі під Києвом базу не тільки для футбольної збірної, а й представників інших видів спорту?

      — Ми підтримуємо її, будемо просити Президента України дати відповідні доручення, аби держава разом із НОК і федераціями взяла участь у будівництві центру для ігрових видів спорту. Вже фактично існує центр зимової олімпійської підготовки у Тисовці Львівської області, який створюється на базі міністерства оборони. На доведення його до ладу півтора мільйона гривень виділило наше міністерство, півмільйона — військові. Якщо все буде гаразд, можливо, за кілька років ми зможемо провести в себе чемпіонат Європи з біатлону.

      — Глобальне запитання: на вашу думку, за рахунок чого має жити спорт?

      — Питання фінансування має вирішуватися комплексно. Допомагати має й міністерство, і НОК, і підприємства, і уряд, і представники влади на місцях, і олігархи, і самі батьки дітей — майбутніх спортсменів. Останніми роками акценти в нас у державі зміщені в бік політики, економіки. Хотілося б, щоб згадали й про спорт — здоров'я нації, але це вже залежить від менталітету людей. Свою роль мали б відігравати представники преси й телебачення. А в нас часом змагання закордонних зірок висвітлюють краще, ніж вітчизняних атлетів, яких по телебаченню майже не побачиш — немає спортивних програм, окрім футбольних. До речі, ще й досі не вирішено питання показу на телебаченні Олімпійських ігор з Італії. НТКУ ще не скористалося своїм пріоритетним правом на купівлю ліцензії на трансляцію...

Пріоритети й надії

      — Відомо, що у міністерстві виділяють пріоритетні види спорту...

      — Я особисто пропоную створити комісію, котра визначила б види спорту, представники яких найуспішніше виступають на найвищому міжнародному рівні. Адже раніше, коли в нашій галузі не було таких проблем із фінансуванням, розвивалося багато видів спорту. Зараз коштів суттєво поменшало, тому, вважаю, треба їх виділяти на ті види, які того варті. Інакше ми втратимо свої позиції у всіх дисциплінах, навіть у тих, де Україна була традиційно сильною. А для утримування цих позицій треба виховувати пристойний резерв. Зараз же 80 відсотків коштів виділяється на збірні команди, де окремі члени просто «проїдають» гроші, не забезпечуючи гідної віддачі. Здобуті ж від такого перерозподілу кошти мають перейти від «туристів» до молодої перспективної зміни.

      Думаю, до Олімпіади в Пекіні треба дати зелене світло представникам приблизно 17—18 літніх видів спорту, інші ж мають знаходити позабюджетні джерела фінансування. На підтримку держави мають розраховувати тільки ті, хто виходить на серйозний міжнародний рівень. Серед зимових видів покладаємо надії на лижні гонки, біатлон, фрiстайл, санний спорт, естафету в шорт-треку. Розвивати хокей за рахунок міністерства нереально, робити це треба, мабуть, на клубному принципі. Бобслей і гірські лижі — на сьогодні це «туристичні» види спорту.

      — До Олімпіади в Турині залишилося менше чотирьох місяців. Як проходить підготовка спортсменів до головного старту чотириріччя?

      — Плани давно складені, фінансуванням команда забезпечена — серйозних проблем немає (тьфу-тьфу), головне — щоб олімпійці не хворіли. Надії на гідний результат (потрапляння до шістки кращих або й медаль) є в тих видах, які я вже назвав.

      — І наостанок. Павленко казав, що просив вас попрацювати на спорт у міністерстві хоча б рік. Наскільки ви задоволені своїм перебуванням у кріслі заступника міністра?

      — Скажу так: існують інші місця, де можна з більшою користю застосувати мої знання і вміння. Я не чиновник, хоча вже 35 років у спорті. В міністерстві ж я залежна людина, навколо — різні інструкції, які обмежують діяльність... У НОК я почуваю себе вільніше, самостійно приймаючи рішення, — це мені більше до вподоби. Та я не збираюся залишати спорт — можна піти з якоїсь посади, але неможливо кинути те, чим ти живеш.