Куди потече молочна ріка?

      Якщо сьогодні проїхатися українськими селами, то від побаченого мимоволі схопишся за голову. Розгромлені корівники, здається, стали однією з характерних ознак нашого життя. Скорочення поголів'я молочного стада, дефіцит сировини, зростання закупівельних цін на молоко, низька рентабельність виробництва — лише перелік бід галузі навіює висновки вкрай невтішні. Тваринництвом нині займатися невигідно — вже й у масовій свідомості ставиться мало не хрест на тому, чим українці займалися з давніх-давен.

З «порошком» гурману не по дорозі

      Проте, проходячи міськими супермаркетами, мимоволі ловиш себе на думці, що не все так і погано? Молоко та молокопродукти там пропонують щедро, причому від різних виробників, отож і право вибору здається ніскільки не умовним. І йогурти, і глазуровані сирки, і біокефіри, і шоколадне масло, і різноманітні десерти — тільки від переліку слинка з рота потече. Таке розмаїття у радянські часи нам навіть не снилося. То, може, й за голову хапатися не варто?

      Тим паче, цього року в Україні сталася подія, яку доводиться вважати мало не історичною, — вперше за, щонайменше, останнє десятиліття поголів'я великої рогатої худоби виросло відразу на 250 тисяч голів. От тільки пропорції нині зовсім інші. Приміром, у 1995 році у виробництві молока 54,4 відсотка складала питома вага сільгосппідприємств і 45,6 — господарств населення. Тепер же ситуація змінилася кардинально. Населення вже виробляє 81, 6 відсотка молока, а сільгосппідприємства — всього-на-всього 18,4.

      То що, вже можна переможно плескати у долоні? Однак, виявляється, і тут до оптимізму ще дуже далеко. Голова ради директорів Спілки молочних підприємств України Вадим Чагаровський акцентує увагу на такому суперважливому показникові, як якість молока. От і змоделюйте ситуацію. Нині на переробні підприємства понад 67 відсотків молока надходить із приватного сектору. З цього випливає ще одна вельми цікава цифра. Сьогодні велике підприємство отримує молоко від щонайменше 20 тисяч здавачів. Звісно ж, перевірити якість продукту за всіма нормативними показниками за такого статус-кво неможливо за найщирішого бажання. І тут доводиться говорити ні про що інше, як дефіцит сировини. Саме так. Переробнику нині, як кажуть, не до того, щоб перебирати харчами. Він «підбирає» майже все. От і маємо те, що маємо. У січні—липні цього року Держспоживстандарт провів масштабні перевірки переробних підприємств. За його висновками, багато з них випускають продукцію, яка не відповідає діючим нормативним документам.

      Щоправда, Вадим Чагаровський акцентує увагу на повному безладді у самих стандартах. Отож за умови наведення у цьому аспекті порядку картина може постати ще тривожніша. Приміром, ті ж показники допустимої бактеріальної забрудненості вітчизняного молока у 10—300 разів вищі, ніж закордонного.

      Звертає увагу Чагаровський і на ще один факт. Поголів'я молочного стада протягом останнього десятиріччя невпинно зменшувалося, а от виробництво молока, за статистичними даними, зросло на 40 відсотків. Може, збільшилася продуктивність корів? Пан Чагаровський, який у галузі всі зуби з'їв, у цьому глибоко сумнівається. На його думку, виробництво зростає внаслідок однієї простої причини. Нестачу сировини в осінньо-зимовий період виробники компенсують відновленим сухим молоком. Отож замість молока та кефіру асортимент розширюють так званими високомаржинальними продуктами, у яких молока все менше, а різних добавок (інгредієнтів) — усе більше. Тому ще треба поміркувати, чим ми насправді харчуємося.

      Але поки що скаржитися можемо хіба що на самих себе. Адже існуюче законодавство закликає вважати молочною продукцією ту, в якій, власне, молока є... 50 відсотків. Іншу ж «половинку», виходить, можна замінити чим завгодно. Тим часом покупець чимдалі «гурманізується», і недалекий той час, коли він від «порошкового» молока за ціною натурального прозаїчно відмовиться. Отож і вищезмальована ситуація, швидше, здається каліфом на годину, аніж приводом для оптимізму.

Гігантоманія — не вада

      З іншого боку, світовий досвід нас має принаймні втішати. У тому розумінні, що вищеописаними пропорціями можемо похвалитися не ми одні. У тих же Сполучених Штатах Америки протягом останніх 50 років виробництво молока зросло на 40 відсотків, а загальна кількість корів зменшилася на 58. Шукати «порошки» у їхній молочній ріці — не наша справа. Зокрема, професор кафедри промислового тваринництва Канзаського державного університету Майкл Брук такими результатами завдячує технологічним інноваціям, спеціалізаціям та змінам у системі виробництва молока. Насамперед, суттєво заощадили на робочій силі, яку замінили сучасним обладнанням та механізмами. При доїнні та управлінні коровами тепер зазвичай використовують комп'ютер.

      Колись звичні пасовища замінили консервованими та купованими кормами, що теж спричинило  величезне збільшення надоїв. А розширення виробництва та розширення відстаней для транспортування привело виробників на нові, все віддаленіші, ринки.

      Але найпоказовіше — у США нині доять у середньому щонайменше 12 тисяч літрів молока на корову за рік. Українцям, звісно, такий показник поки що і не снився. Ще характерніше — на тлі нинішнього процесу розукрупнення виробників молока у нас американці вже давно йдуть шляхом діаметрально протилежним. Для наочності достатньо однієї цифри — нині у США 10 відсотків найбільших ферм виробляють 62 відсотки загальнодержавного молока. Вони вирізняються високим рівнем спеціалізації і нерідко тим, що значну частину фуражу та кормів купують. Отож, за свідченням пана Брука, їхній досвід переконав у найбільшій ефективності ферм, де утримують щонайменше 5 тисяч голів. І такий процес укрупнення триватиме й надалі.

      В Україні на цьому тлі доводиться говорити хіба що про окремі оази. Одним із таких є модельне господарство корпорації «Агро-Союз», розташоване у селі Майському Синельниківського району на Дніпропетровщині. Тут виводиться на проектну потужність молочний комплекс, розрахований на 5 тисяч дійних корів (сьогоднішнє поголів'я складає близько 2 тисяч). Уже зараз тут досягли показника 9,5 тис. кілограмів молока на одну корову за рік. Отож пішли далі — у корпорації нині проектують молочні комплекси, розраховані на 500, 1200 та 2400 голів. І сьогодні близько десяти розробок «Агро-Союзу» втілюються у життя на теренах України, Росії, Казахстану. Згідно з офіційними угодами, корпорація бере перед своїми партнерами зобов'язання вивести новозбудовану ферму на показник продуктивності стада — 8 тисяч кілограмів молока за рік. За підрахунками фахівців «Агро-Союзу», навіть за такого статус-кво рентабельність молочного комплексу складе 50 відсотків. Але ж це далеко не межа...

      Чим більша ферма, тим вона успішніша — у корпорації на власному прикладі доводять переваги принципу, який довів своє право на життя і в США, і в Європі, і в тій же Росії. При цьому застерігають йти шляхом більшості компаній, що вирішили зайнятися виробництвом молока, викуповуючи старі ферми. Такі витрати в «Агро-Союзі» вважають необачними, оскільки планування, розміри морально застарілих приміщень несумісні з сучасними технологічними процесами та обладнанням.

«Треба підтримувати не штани, а бізнес»

      Молоко виробляють практично в усіх країнах світу. Звісно, тут є і свої гегемони — зокрема, 15 країн Євросоюзу та Індія з Пакистаном загалом охоплюють понад 42 відсотки світового ринку. Проте кордони перетинає справжній мізер. Вісім відсотків молока та близько 22 відсотків молокопродуктів, які експортуються — імпортуються, інакше й не назвеш. При цьому внутрішню торгівлю між країнами Євросоюзу брати до уваги не доводиться.

      Як би там не було, рухатися вперед нам як «молочній» країні вкрай необхідно. Вищезгаданий Вадим Чагаровський тут бачить вихід у державній підтримці молочної промисловості, що насамперед має спрямовуватися на розвиток великих товарних ферм та переробних підприємств. Як наочний приклад він наводить Польщу, де держава з такою метою надає 50 відсотків коштів. У це важко повірити, але рентабельність навіть успішних молочних компаній нині складає не більше 2—4 відсотків. Головною причиною тут називають зростання цін на сировину — зокрема, протягом двох останніх років вона щорічно дорожчала на 30—35 відсотків. Для повної ж картини варто поглянути на типову структуру цін на молоко, що пропонується у роздрібній торгівлі. Приміром, у магазині його відпускають по 2,54—2,75 гривні за літр. Собівартість при цьому складає 1,64 грн. Підприємство-переробник на такому тлі «накручує» справжній мізер — 6 копійок. Далі ще 42—50 копійок додає дистриб'ютор і 42—55 копійок націнює магазин. Знову ж маємо те, що маємо.

      Головний технолог вищезгаданого «Агро-Союзу» Ельман Оруджов, який переймав успішні технології у молочному тваринництві багатьох країн Європи, США та Канади, вихід бачить у тому, що необхідно поміняти ... мізки. При цьому закликає дотації для молочної галузі просто-напросто заборонити — мовляв, треба підтримувати не штани, а бізнес. І тут з ним теж не погодитися важко. Адже сам світовий досвід переконує, що собівартість молока виявлялася нижчою у тих, хто розраховував на самого себе, а не на дотації, — справді працював мізками. Як «супер» пан Оруджов оцінив приклад тих же росіян. Вони ж бо молочній галузі надали не дотації, а пільги, — і тепер мають справжній бум. Ніколи не дотувалося будівництво ферм і в тих самих США.

      Однак ця палиця має два кінці. Приміром, у 15 державах Євросоюзу до 2007 року ціни на молоко знизяться на 15—20 відсотків — саме за рахунок надання компенсацій фермерам-виробникам. Спробу державного регулювання проблеми зробили і в Україні не далі, як минулого літа. Було підготовлено розроблений Міністерством агропромислової політики проект постанови Кабінету Міністрів, яким пропонувалося встановити мінімальні закупівельні ціни на молоко 1-го cорту на рівні 1,20 гривні за кілограм.

      Однак такі наміри викликали неабиякий спротив. Спершу висловило невдоволення Міністерство економіки — на нинішній рік у державному бюджеті кошти для дотацій сільгоспвиробникам не передбачалися. Окрім того, в листі, адресованому Українській аграрній конфедерації (УАК), тоді ще очолюване Сергієм Терьохіним відомство застерігало при розрахунку мінімальних цін виходити з конкурентних стандартів продуктивності. Себто поряд iз функцією підтримки доходів товаровиробників вони повинні одночасно виконувати й роль стимулу до підвищення продуктивності господарювання.

      Проте УАК подивилася на проблему ще глибше — на її спільному засіданні з представниками переробної галузі було вирішено звернутися до Кабміну з пропозицією відхилити вищезгаданий проект, втілення якого в життя, окрім усього іншого, може завадити отриманню Україною статусу держави з ринковою економікою та вступу до Євросоюзу й Всесвітньої торговельної організації.

      Представницька міжнародна конференція з вельми характерною назвою «Молочні ріки — 2005», яка щойно пройшла на базі «Агро-Союзу» в Майському, природно, дала не лише чимало відповідей, а й позначила велику кількість проблем, що вимагають свого вирішення у якомога ближчому майбутньому. Проте головного не заперечити — провідні світові експерти бачать у «молочній» Україні величезний потенціал, шляхи реалізації якого ми вже потихеньку «намацуємо». Отож варто сподіватися, що наші молочні ріки невдовзі потечуть серед зовсім не казкових «кисільних» берегів.