Гай Річі, шахи, один ствол

      Після виходу на екрани фільмів «Карти, гроші, два стволи» (1998) та «Великий куш» (2000) режисера Гая Річі стали називати культовим, а ці стрічки — найвдалішими з усіх спроб пародіювати Тарантіно. Та коли у 2002-му Гай зафільмував у стрічці «Віднесені» свою дружину Мадонну (найчастіше саме з її «геніальною» акторською грою це пов'язують), фільм прогуркотів порожніми консервними бляшанками безлюдними залами кінотеатрів, а подружжю навіть вручили «Золоту малину» — за найжахливіші досягнення у кінематографі. Журналісти уже давно розтрубили, що містер Мадонна зі свого нового фільму «Револьвер» кадри з участю дружини вирізав (вона мала бути кримінальним босом), наголошуючи на слові «власноруч». Мовляв, не хотів удруге ризикувати... Втім прихильники Річі і без того дали «культовому режисеру» ще один шанс, придбавши квитки на його новий фільм «Револьвер».

      Але враження від його перегляду неоднозначні. По-перше, «це вже не той іронічний і драйвовий Річі, якого ми знали». По-друге, «ми завжди вважали Річі естетом, і от він знову виправдав себе після невдалих «Віднесених». Але з тим, що стрічка, як написав  журнал Variety, заплутана, погоджуються усі.

      Головний герой Джейк, азартний гравець, протягом фільму грає в шахи. До речі, виконавець цієї ролі — Джейсон Стетхем, як і сам Гай Річі (який писав сценарій), в житті частенько прикладаються до шахових дошок. Але хто і з ким розігрує партію у «Револьвері», здогадатися важко: Гай Річі — з нами, Стетхем — з Гаєм Річі, Джейк — з одним з акул-лихварів тощо. Основне правило гри, на думку Джека, — це створити ілюзію, що ти слабший за супротивника, але в цей момент таку ілюзію створюють саме для нього. Крім того, якщо доля двох затушованих фігур, які були сусідами Джека у в'язниці, зрозуміла майже з початку — це ті акули-лихварі, італієць містер-Розводило та негр містер-Шахи (до речі, його грає лідер гурту Outcast Андре 3000) — то хто такий загадковий Містер Голд, який увесь час відсиджується десь за кадром?

      Щоправда, потім, підкинувши цілий жмут ниточок та ключів, режисер натякає: треба подивитися все з початку. І це, як на мене, найвдаліший його хід — намагаючись розібратися, хто кого розводить по ту сторону екрана, ми і не помічаємо, що розводять нас. Майже, як у шахах...