Сирітство виліковне

      Наталочка дуже схожа на свою маму Валентину: про це тепер говорять усі, хто їх бачить разом. «У нас навіть смаки однакові — ми обидві любимо рибні страви», — усміхається Валентина Олександрівна. Правда, 10-річна Наталка не називає пані Валентину мамою. Дівчинці зробити це не так легко, адже в родині Валентини та Олега Гладунів із села Руська Поляна Черкаського району вона мешкає усього кілька тижнів. У цієї дитини досить нелегка доля — у березні в неї померла мама. Вони мешкали в Корсунь-Шевченківському районі, і з рідних у Наталі залишилася тепер лише одна літня бабуся, котра хворіє й доглядати за внучкою не має змоги. Тому дівчинка й потрапила до школи-інтернату.

      Хто знає, як би склалася подальша доля сироти, якби на її шляху не зустрілася родина Гладунів. У цій сім’ї є 15-річний син Сашко, але тут завжди мріяли мати ще одну дитину. Кажуть, що малим син навіть гроші відкладав, щоб «купити» собі сестричку. До думки взяти у свою сім’ю прийомну доньку і сама Валентина Олександрівна, котра працює у місцевій школі вчителькою географії та економіки, і її чоловік — Олег Миколайович, педіатр за фахом, йшли не один рік. Торік навіть із допомогою Управління у справах сім’ї та молоді Черкаської облдержадміністрації стали учасниками  тренінгу українсько-нідерландського проекту «Реформування системи піклування над дітьми-сиротами шляхом створення прийомних сімей».

      «Нам відкрили там світ дитини, котра виховується у неблагополучній родині. Ми пройнялися її бідами», — розповідає «УМ» Валентина. Вона зізнається, що вони з чоловіком та сином давно підшуковували собі дівчинку, були і в дитячому будинку, і в обласному притулку. А тут влітку їм зателефонували, що в санаторій «Руська Поляна», що на околиці їхнього села, потрапила дівчинка-сирота. Гладуни поїхали туди.

      «Саме був «тихий час», і Олег пішов у групу, а я стояла на подвір’ї. Коли він вийшов із Наташею, я глянула, і наче хто сказав мені: «Це твоя дитина!». В неї такий характер хороший, вона життєрадісна, весела, не сумує і нам такий настрій дарує», — говорить Валентина, пригортаючи до себе доньку.

      Наталка з Сашком разом ідуть до школи, й мала дуже переживає, щоб не запізнитися на урок. Каже, що любить математику та співи, а ще плете з бісеру браслети та усім їх дарує. Із братом вони вже подружилися, і Сашко навчає Наталю грати на піаніно. А ще дівчинка ніяк не дочекається, коли піде в музичну школу.  А своїх батьків дівчинка нещодавно запитала: «Мені сниться, чи це дійсність?»...