Грузія моя, кіноностальгія...

      «Там, де зараз Будинок актора в Києві, в 70-ті показували кіно. Якісне, мистецьке, дуже часто — грузинське, — каже на відкритті «Золотої серії грузинського кіно» в кінотеатрі «Баттерфляй Ультрамарин» головний редактор часопису «Кinо-Коло» Володимир Войтенко. —Я тоді приїхав у столицю вчитися на біолога. І саме грузинське кіно, Іоселіані, Данелія, Чіаурелі, Абуладзе, Чхеїдзе зробили так, що я віддав перевагу кінематографу». «Тоді всі захоплювалися грузинським кіно, — додає президент Гільдії кінокритиків України  Сергій Тримбач. — Тільки уявіть: у 1973-му я прийшов на ретроспективу грузинського кіно, хотів купити квиток на фільм Абуладзе. А мені кажуть: «Є квитки тільки на три тижні вперед».

      Було б неправильно говорити, що українці не знають грузинського кіно. І знають, і люблять. Проблема в доступності. «Наприклад, фільм Резо Чхеїдзе «Батько солдата» (1964), історія старого Махарашвілі, який пішов шукати сина на війну і сам пройшов її від початку до кінця, зворушила свого часу весь Союз. У 1965  році картину переглянуло 23, 8 мільйона людей. Сьогодні її побачити неможливо ні в кінотеатрах, ні по телевізору, ні на CD та DVD», — говорить Войтенко.          

      Інші феноменальні стрічки грузинського радянського кіно, як казав колись політв’язень Леван Бердзенішвілі, «пішли в ту ж діру, куди потрапив і Радянський Союз». І вже українській молоді, зауважує Сергій Тримбач, важко зрозуміти, що зовсім недавно на грузинське кіно в Україні був справжній бум. Тим часом на XIV відкритому фестивалі кіно країн СНД і країн Балтії «Кіношок»  «Прогулянка в Карабах» Левана Тутберідзе взяла приз за кращий фільм, а «Тбілісі-Тбілісі» Левана Закарейшвілі — за кращу режисерську роботу. Грузинська кіношкола не стоїть на місці.

      Як лікнеп або місію доброї волі, а для декого — як кінодежа-вю, називайте як хочете, компанія «Z-films» за сприяння посольства Грузії в Україні організувала Фестиваль грузинського кіно (в рамках Року Грузії в Україні). Він пройде в київському кінотеатрі «Баттерфляй Ультрамарин» із 12 по 18 жовтня,  щодня буде по два фільми — о 19.00 і о 21.00. Ціна на всі квитки — 20 грн. Потім нові і старі картини грузинських режисерів повезуть у Донецьк, Дніпропетровськ, Харків, Одесу, Львів та Вінницю. Це кінотурне триватиме півтора місяця.

Фільмовінегрет по-грузинськи

      Наповнення фесту  — на будь-який смак. «Мейдан — пуп землі» (2004) — документальна 50-хвилинка Дaто Джанелідзе про старий центр Тбілісі. Мейдан, у якому провели частину життя Іоселіані та Параджанов, славився лазнями, тут раніше торгували коштовним камінням, гобеленами, шовком. Фільм Джанелідзе — про те, як найстаріший центр потроху зникає із Тбілісі.

      Драма Заза Урушадзе «Тут світанок» — важковаговик у власній категорії. Має: спеціальний приз журі «Кінотавра» (1998), гран-прі за кращу чоловічу роль (Зураб Бегалішвілі)  на Фестивалі кіно країн Східної Європи, приз за кращий сценарій на «Євразії». До речі, сценарист «...світанку» — Аміран Чічанідзе, той самий, що написав сценарій до «Листопада», першої повнометражки Отара  Іоселіані.

      У «Цвинтарі мрій» (1996) документальні кадри ідуть впереміш із ігровими. Фільм  Георгія Хайндрави — про війну в  Абхазії. Цікаво, що  Хайндрава став продюсером «Цвинтаря...», монтажером, оператором, режисером і навіть автором сценарію.

      «Звірячий фільм, хоча насильство показано красиво» — так анонсують фільм Левана Закареїшвілі «Вони»(1992). Майже все про нього говорить головна нагорода — спеціальний приз за кращу режисуру МКФ у Канні.

      «Блакитні  гори» — алегорію на радянську систему — дехто бачив не раз. Ельдар Шенгелая зняв її ще в 1983 році.

 Персидський мільйонер, Лідія Федосєєва-Шукшина і Резо Чхеїдзе  

      Відкрився фестиваль фільмом легендарного режисера і директора «Грузія-фільму»  Резо Чхеїдзе «Батько солдата». Резо Чхеїдзе відомий своїми роботами «Лурджа Магдани», «Майя Цхнетелі»,  «Така нині молодь», «Дон Кіхот», «Саджанці», «Наш двір». Сьогодні класикові грузинського кінематографа 75 років. Вже понад 30 років він керує кіностудією «Грузія-фільм». «Не дуже давно, — говорить Резо Давидович «УМ», — на території сховища «Грузія-фільму» спалахнула пожежа. Згоріла значна частина фільмотеки. Тому ми зараз створюємо кінофонд, в якому будуть зберігатися перенесені і перероблені на цифрові носiї грузинські фільми. Просто кажучи, зараз я займаюся оцифровкою грузинського кіно. Крім того, працюю викладачем, заступником декана кінофакультету. У нас дуже багато творчої молоді. Там така гарна атмосфера. Знаєте,  щоб потрапити в аудиторію, треба пройти через кімнатку, в якій висять ікони і горить свічка. Це наша домова церква, ми в ній молимося перед початком занять. Після закінчення занять я кажу найближчому студентові: Бережи націю. «Так, бережу», — каже він і передає естафету наступному. І так до кінця. У мене найкращі студенти в світі». 

      Новий фільм Чхеїдзе  — «Свіча, запалена на могилі Христа» — теж зачіпає моральність, тему збереження нації і людської душі. «Молодий чоловік, актор-початківець, потрапляє в Єрусалим на кінофестиваль і отримує там нагороду за кращу чоловічу роль — право першим запалити свічку на могилі Христа, — говорить Резо Давидович «УМ». — Несподівано його викрадають (хлопця просто переплутали з сином персидського мільйонера), і він потрапляє в пустелю. Тікає. Йому доводиться пішки пройти дорогу до Єрусалима. На ній герой зустрічає і злочинців, душевних калік, і добрих людей. Він таки запалює свічку на могилі Христа. І повертається з цим вогнем додому, зарослий, немитий, але вогонь таки проніс».

      Знімаються у «Свічі...» в основному молоді люди, які  в цьому році закінчили кінофакультети, і в Києві ще не відомі. Головну жіночу роль, художниці-реставраторки, гратиме Лідія Федосєєва-Шукшина. Озвучування і монтаж буде закінчено в кінці першого кварталу наступного року.  А через кілька місяців «Свіча, запалена на могилі Христа» вийде на екрани. Це буде перша спільна робота міністерства культури Російської Федерації та студії «Грузія-фільм». Як повідомляє російська преса, на сьогодні в картину вкладено 350 тисяч доларів.