Празька потвора — загальний план.
Шанувальники комп'ютерних ігор добре знають захопливеньку стратегічну забавку з назвою «Хіровз» (герої себто). Там наймогутнішими персонажами «інфернівського» замку є здоровезні моторошні «дябли» (дияволи). Зараз, намагаючись помилуватися дніпровськими кручами з вікна своєї багатоповерхівки на місці колишнього старовинного лівобережного підкиївського села Позняки, я щодня бачу все більше достоту комп'ютерних різновеликих «дяблів» — будівельних підйомних кранів. Підсилюють електронно-потойбічний «глюк» дві здоровецькі заводські труби. Огорнуті чорним димом і підсвічені останніми променями вечірнього сонця, вони достеменно мають вигляд воріт у пекло і є початком класнючого «тівішного» панорамного «проїзду». Далі (зліва-направо) йде Видубицький монастир — (у ярочку), за ним височіє монструазна «Родіна-мать». Трохи поступаючись їй у монументальній величі — церкви Печерської лаври. І як вінець панорами — стримить ще одне фантасмагоричне диво архітектури — Сирецька телевежа: генеральний і — на відміну від будівельних кранів — непорушний «дябл», покликаний цілодобово викрадати спокій із наших осель.
Телевежі — апріорі невдячний жанр архітектури. Надто, якщо подібна металева «тичка» оселяється на «пеемже» у старовинному й естетично досконалому місті. Історія телевізійних веж — це суцільне змагання історичної естетики з прогресом: хто кого. Ніхто не хоче залишатися у кам'яному віці, але й нікому не «комільфо» міняти старовинну ювелірну рамочку, в яку облямовано портретика улюбленої прабабці, на неоковирну металоконструкцію з поляроїдною фоткою індустріального пейзажу. До того ж телевежа, хоч скач, хоч плач, мусить бути висока. За визначенням. Саме ця неодмінна умова дає карт-бланш на нехтування усілякими там естетичними принципами. Тож альфою й омегою у світовій історії змагання телевеж був саме їхній «зріст». Враховуючи ж психологію окремих держав, то їхні телевежі просто мусіли бути вищі, ніж у сусідів. Хоча б тому, що це була єдина перевага, на яку деякі країни були спроможні.
Ідеться, звісно ж, насамперед про Росію. Щойно на «гнилому болоті» постала білокам'яна, молодий етнос почав завзято й агресивно пишатися своєю найбільшою територією. На другому місці — в усі часи і поза конкуренцією — постала «загадочная русская душа» (ні з ким не могли порозумітися). З інших досягнень і чеснот — найлютіші морози, найгірші дороги, найсмердючіші онучі, найміцніша горілка (якщо бражка доживала до стану цього цілющого продукту), найпрокисліша капуста тощо. Тож і відома Останкінська телевежа цілих 8 років була світовим рекордсменом — 540 метрів заввишки. Та, очевидно, українська діаспора не дрімала, тому 1975 року в Торонто збудували Canadian National Tower — на той час найвищу у світі будівлю, яка на 13 «метрових плювків» «передужчила» Останкінську вежу.
Телевежу в Москві часто порівнювали з Вавилонською, надто у контексті відомої пожежі 2000 року. Щоправда, розгнівавшись на будівельників Вавилонської вежі, Бог перемішав їхні мови. На Останкінську вежу гнів упав, напевно, за те, що завдяки їй мови різних народів намагалися гвалтовно перемішати і знищити.
Свого часу, коли оголосили всесоюзний конкурс на кращу, а головне — неодмінно півкілометрову телевежу в Москві, проект київських конструкторів запороли. Мовляв, запропонована металоконструкція зіпсує прекрасне обличчя Москви, якій, на думку тамтешніх експертів, більше пасуватимуть м'які й теплі дерев'яні споруди. Півторакілометрова телевежа з дерева? Це справді було б щось... Однак дерево в загадковій російській свідомості цілком безболісно і гармонійно замінив залізобетон. А проект українських фахівців через кілька років утілився в Сирецьку телевежу. Щоправда, нашого ефірного «дябла» за «вєрховнай разнарядкай» було вкорочено майже на третину, до 380 метрів. Щоб хохли не перлися поперед батька в пекло... Проте київська телевежа, хоч і не потягнула на гіннессівський рекорд щодо висоти, має інші, не такі помітні на перший погляд, але неабиякі переваги.
Уперше в світовій практиці у зведенні Сирецької телевежі впровадили принцип «піднарощування». Заздалегідь змонтовану верхівку піднімали над землею, підкладаючи під неї нові, ширші частини. Себто більшість елементів конструкції складалися на землі, а не у підвішеному стані. До того ж проектувальникам удалося зменшити вагу вежі майже на півтисячі тонн (20%), адже завдяки новаторському принципу зведення башта створювалася як суцільно зварна, без додаткових допоміжних з'єднувальних деталей.
Послідовність виконання робіт зі зведення цього цивілізаційного монстра — це окрема і доволі захоплива історія не лише для фахівців. Та що там фахівці! Навіть адептів чистого мистецтва вона не може не захопити. Сконструювали нашу вежу співробітники Українського НДІ «Проектстальконструкція» спільно зі вченими Інституту електрозварювання ім. Є. Патона. А славетний «патонівський шов» — це попри всі естетські закиди — правдиве мистецтво.
Тож, враховуючи, що Коломия хоч і місто, зате Сирець — не Київ, то й Сирецька телевежа (атрибут винятково цивілізаційно-необхідний) вишукану столичну архітектуру псує значно менше, ніж монумент «Галі» на майдані Незалежності.
Перманентно патріотично-амнезійні громадяни Російської Федерації, успішно забули, що у них в Останкіно за результатами всесоюзного конкурсу цілком могла б стояти саме київська телевежа, себто український проект. Але, дякувати Долі, наша — у нас, а їхня — у Москві. Останкінську телевежу росіяни цілком природно вважають найдосконалішою. В ній буцімто чітко видно спіраль уздовж голки, яка то згортається, то знову розгортається. Діалектичний матеріалізм, та й годі.
Талліннську трьохсотчотирнадцятиметрову вежу російський архітектурний естет Ніколай Малінін порівнює з «деревом із полепом», а телевежу «Кок-Тюбе» в Алма-Аті (372 м) — з довгим гвинтом із безліччю гайок.
До речі, як і телевежа «Кок-Тюбе», наша, Сирецька, має сейсмостійкість 10 балів. Прикиньте! Напевно, далася взнаки безпосередня близькість Сирця і Куренівки. А пам'ять про трагедію 1961 року ще була свіжа. Виявляється, бувають катаклізми не менш страшні за землетруси...
Але свою, рідну, головну індустріальну потворку ми якщо й любимо, то стримано. Так само стримано ми її ненавидимо. Мешканці ж перлини Європи — Праги — свою вежу люто й активно ненавиділи. Аж так, що довелося владі дозволити скульпторові Давиду Чорному пришпандьорити до неї кількох двометрових скульптурок немовлят, які, ніби по стовбуру дерева, повзуть на того клятого «дябла». Хоч планувалося все це як одноразова мистецька акція, пражани не дозволили зняти згодом тих немовлят-мутантів. Зараз малюки сприймаються на телевежі як невід'ємна і самобутня «фішка» «злата Праги».
А от телевежа в Магадані хоч і не центральна в країні, але цілком характерна. Вона несамовито скидається на табірну вишку. Славетний глобус на Александер-плац у Берліні — мов шматок м'яса, нанизаний саме на телевежу.
Але естетика естетикою, а душевна рівновага понад усе. Тому не суттєво, потвора у строях якої епохи цупить наш спокій у наших же оселях і за наші ж гроші. Значно важливіше, який продукт ми маємо завдяки зусиллям рідної вежі? Наразі — нічого, крім фаст-фуду, та й то — простроченого. Та ще й політики активно пудрять наші мізки розмовами про різні демократичні «мовлення».
Негайно згадується київський естетський «п'єро» — Вертинський, який «устал от бєлiл i румян». Йому, як відомо, треба хоч трошечки «ласки», як і потенційним читачам «України молодої». А ту-таки омріяну «ласку» (ну хоча б і фантасмагоричний канал «Культура») наш український сирецький «дябл» ловить лише глупої ночі. Але, на превеликий жаль, телевежа тут ні до чого...
Як завжди, «задавила жаба». Ну не вміємо ми себе цінувати, та й годі. От, скажімо, в огорнутому туманами Лондоні бучно святкують 40-річчя тамтешньої телевежі, яку англійці щиро вважають одною з найвидатніших і найцікавіших споруд їхньої столиці. Хоча їхній вежі до київської далеченько, адже заввишки колишня Поштова вежа, а нині — BT Tower — усього лише 190 метрів. Як повідомляє агенція «РИА-Новости», чотири роки тому BT Tower оголосили пам'яткою національного значення. За часів північноірландського тероризму вежа стала одним із об'єктів терористичних атак. 1971 року на 31-му поверсі телевежі стався вибух, унаслідок чого задля безпеки улюблений лондонцями оглядовий майданчик та ресторан зачинили для відвідувачів. Хоча нині ресторан знову працює, але лише для вишуканої і доволі непростої публіки.
Київська телевежа — найвища сталева вежа, споруджена у Радянському Союзі. Обійшлася вона держскарбниці майже у п'ять мільйонів карбованців. Її висота — 380 метрів, металевого прокату використано 2737,7 тонни, арматури для фундаменту — 23 тонни, а залізобетону — 1066 кубічних метрів. Для порівняння: висота вежі Санкт-Петербурзького телецентру — 315 метрів (це «первісток», збудований у 1962-му році), Єреванського — майже 300 метрів, Ташкентського — 375, Ризького — 368, Алмаатинського — 326. Усі ці споруди було зведено за участі українських фахівців. Київська телевежа — складний інженерний об'єкт. Окрім, власне, антен, лише ззовні на ній розміщено систему попереджувального освітлення — 62 вогники для пілотів авіалайнерів. А ще тут є система декоративного освітлення із двох сотень прожекторів — їх вмикають рідко, лише на свята...
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
