Академiк козачого роду

      У центрі Кременчука, поблизу місцевого Політехнічного університету, нещодавно урочисто відкрили пам'ятник видатному вітчизняному вченому, першому президенту Академії наук України Володимиру Вернадському. В радянських енциклопедичних святцях його, звісно, представляли як «совєтського» фундатора геохімії, біогеохімії та радіогеології, вчення про біосферу і ноосферу. Тож навіть сьогодні далеко не кожен поціновувач таланту згаданого подвижника науки знає про те, що прадід генія був запорозьким козаком, дід — лікарем Київського військового госпіталю, батько — вихованцем і професором Київського університету, а мати походила з українського старшинського роду Константиновичів...

      Тоді, коли Володимиру Івановичу доводилося працювати у столицях російської та радянської імперій, він ніколи не поривав найтісніших зв'язків з рідною Україною. Щороку відвідував Полтавщину, влітку відпочивав і творив на знаменитій Бутовій горі під Шишаками (саме там почав писати свою всесвітньо відому працю про «живу речовину»), пізніше жив і в Полтаві, беручи активну участь у роботі місцевої «Просвіти» в ті буремні часи, коли за одну лиш мовлену українську фразу могли розстріляти просто на вулиці.

      А поблизу Кременчука майбутній академік розпочинав свою наукову діяльність. У складі експедиції іншого видатного вченого — Володимира Докучаєва — замолоду досліджував грунти Кременчуцького і Полтавського повітів. При цьому як істинний патріот краю і своєї Батьківщини став наносити на карту дані не тільки про зразки грунтів, а й про древні кургани. Пізніше ту ж таки карту разом із кількома кам'яними бабами  Володимир Вернадський передав до полтавського музею...