Чому в Україну «не йдуть» інвестиції?

      Щоб достойно конкурувати на міжнародних ринках, український бізнес потребує значних інвестицій. Одним із секторів української економіки, який відчув значну користь від іноземних надходжень, є мобільний зв'язок. Лише «Київстар», наприклад, інвестував більш ніж 1,2 мільярда доларів у створення мобільного зв'язку в Україні, а за останні шість місяців уся галузь заробила 2,5 мільярда доларів. Загалом у різний час у галузь залучалися російські, норвезькі, американські, турецькі та південнокорейські кошти. Щоправда, «прижилися» не всі — у декого з інвесторів виникали серйозні проблеми в роботі, й іноземні партнери були змушені залишити Україну з гірким присмаком розчарування. Але більшість інвесторів продовжують розвивати свій бізнес у нашій країні.

      Чому деяким компаніям пощастило там, де інші зазнали поразки? Що дозволяє іноземному інвестору почуватися в Україні комфортно? По-перше, корпоративний статут, який захищає права всіх інвесторів. Це, вважають експерти, основа основ міжнародного бізнесу! А ще — прозорість, відкритість при ухваленні рішень, чого очікують та вимагають європейські компанії.

      Не всі зміни, яких потребують іноземці, виглядають занадто недосяжними. Так, за українськими законами, загальні збори акціонерів є дійсними, коли на них присутні принаймні 60 відсотків акціонерів. У результаті відсутність купки акціонерів-«бунтарів» може легко паралізувати роботу компанії просто через рішення останніх не брати участі у зборах. На Заході для визнання загальних зборів акціонерів дійсними достатньо простої більшості. Коли представники російської «Альфа-Групи» утрималися від участі в загальних зборах акціонерів «Київстару», цього виявилося досить, щоб позбавити компанію можливості ухвалювати важливі рішення. Таким чином акціонер, що володіє меншою часткою «Київстару», завдав шкоди компанії (а за умов висококонкурентного українського ринку відсутність можливості діяти мусить вважатися економічною шкодою).

      Інша юридична колізія, що ускладнює ситуацію, — це законодавча вимога, аби всі члени правління компаній були водночас її акціонерами. Таке правило не прийнятне для європейських та російських компаній, які обирають членів своїх правлінь на основі винятково професійних якостей, незалежно від того, є ці люди акціонерами чи ні.

      Й останнє: слід навчитися вирішувати конфлікти цивілізовано. Уже стало звичним, що коли такі виникають, зацікавлені компанії насамперед намагаються знайти поблажливого суддю, а не встановити справедливість. Незалежна судова влада і досконаліший механізм вирішення бізнес-конфліктів та апеляцій, безперечно, допоможуть спільноті іноземних інвесторів, які поки не зовсім довіряють українській системі юриспруденції та не завжди розуміють її.

      Знову таки, погляньмо на російську «Альфа-Групу» та норвезький «Теленор». Ці компанії спільно володіють кількома російськими та українськими телекомунікаційними операторами. Обидві фірми мають частки у компанії «Вимпелком», на яку «Альфа-Група» почала тиснути, щоб придбати «Українські радіосистеми» — невеликого оператора мобільного зв'язку, якому за десять років вдалося отримати лише 70 тисяч абонентів і лише один відсоток частки ринку в Україні (на противагу, кількість абонентів «Київстару» щойно перевищила 10 мільйонів абонентів). Коли «Теленор» виступив проти придбання, «Альфа» почала мститися, звернувшись до судів за судовими заборонами, які призупинили повноваження членів правління «Київстару», його президента Ігоря Литовченка та трьох керівників вищої ланки. Суди надали ці заборони, базуючись лише на твердженнях «Альфи» та без вислуховування інших сторін. «Альфа», що володіє меншою часткою компанії, у такий спосіб намагалася придушити «Київстар». Якби українські суди були фінансово незалежними та неупередженими, це унеможливило б судові ігри російської групи.