Україна — батьківщина «Формули-1»?!

      Вважається, що бум автоперегонів в Україні розпочався з 1976 року, коли під Києвом збудували автодром «Чайка». Досить швидко українські гонщики вийшли на провідні ролі в СРСР, а «Чайка» збирала по 100 тисяч глядачів. Ми пишалися, що цьому показникові можуть позаздрити деякі етапи нинішньої «Формули-1»... Стоп, а чи не обмежуємо ми власну історію, коли вважаємо фактичним народженням кільцевих автогонок в Україні «чайчині» старти? Виявляється, обмежуємо. Адже перші серйозні автомобільні змагання з великою кількістю глядачів на території України відбулися ще 11 вересня 1930 року у Львові. А це означає, що вітчизняний автоспорт нещодавно відзначив своє 75-річчя. Цю дату вiн зустрів, відверто скажемо, не в розквіті, але вже й не в занепаді. Підстави для оптимізму дав прес-тур у галицьку столицю, організований Федерацією автоспорту України (ФАУ) та Київським міським автомотоклубом (КМАМК), у якому взяв участь кореспондент «УМ».

Відновлена історія львівського Гран-прі

      Дорадянську сторінку вітчизняного автоспорту вдалося відновити завдяки тому, що голова комітету кільцевих гонок ФАУ Артем Атоян свого часу мешкав на одній із тих вулиць Львова, де у 30-х роках відбувалася непересічна подія — своєрідна «Формула-1» того часу. Атоян із дитинства був знайомий з легендами щодо «якихось» перегонів «за Польщі». Їх називали так невизначено, бо ніхто конкретно не знав, що то було. Чи була «Формула-1» у Львові? Артем «хворів» цим питанням понад три десятки років, а перший рядок до своєї книги на цю тему поклав 13 років тому.

      Тепер Артем Атоян уже може продемонструвати першодрук «Гран-прі Львова 1930—1933 рр.: історична хроніка» на 376 сторінок, результат зусиль робочої групи, яку було створено при ФАУ три роки тому. Крім того, на будинку неподалік місця старту й фінішу встановлено меморіальну дошку з іменами призерів усіх чотирьох львівських Гран-прі. «Найголовніше — що ми змогли відновити цю історію в європейському контексті і тепер маємо підтверджені факти щодо особливого місця України у світовій історії автоспорту, — каже Атоян. — Міжнародна федерація, до речі, знала про великі львівські старти 1930 років, але вважала, що ніякої документальної інформації зберегти не вдалося. Але нам таки вдалося встановити найдрібніші деталі тих перегонів, які багато в чому не мали аналогів у Європі. На сьогодні ми знаємо лише двох живих учасників тих подій, які живуть у Швейцарії та Німеччині, та сімох очевидців. За 13 років у пошуку матеріалів довелося побувати у 10 країнах Європи».

Панове, замовляйте місця на цвинтарі!

      Отже, провести кільцеві перегони у Львові замислили у 1927 році, тоді як у Монте-Карло — лише наступного року. Проте в Монако цю ідею втілили в життя вже 1929 року (Гран-прі Монте-Карло є етапом чемпіонату з «королівських перегонів» і зараз), а львів'яни зробили це в 1930-му. Наша траса була трохи коротшою за ту, що мали монегаски, — 3 км 41 м. Це був своєрідний трикутник зі швидкою прямою по вулиці Вітовського, схилами вулиць Стрийської та Гвардійської (тоді Кадетської). Сьогодні й навколишні будинки, й сама дорога, й навіть дерева — ті самі, що й 75 років тому. Лише на одному з віражів стоїть не цементний завод із 65-метровою трубою, з якої навіть спостерігали за перегонами найсміливіші глядачі, а обласне управління СБУ.

      До речі, сказати, що навколо Гран-прі Львова був шалений ажіотаж —значить не сказати нічого. За словами Атояна, на одному з фото, яке вдалося знайти, один із лідерів автоспорту тих років у Європі — Рудольф Караччола — заліз на бар'єр, щоб переконатися, що за змаганнями справді спостерігає 60 тисяч глядачів. Утім точно встановити аудиторію було важко, бо люди з навколишніх будинків знімали навіть віконні рами, щоб розмістити на підвіконнях бодай ще кількох глядачів. У той час у Львові найпопулярнішим був жарт: «А ти купив місце на цвинтарі?». Річ у тім, що на одній із ділянок траси з одного боку був схил до парку, а з іншого — кладовище, на якому і розташовувалися глядачі, щоб спостерігати за кращими гонщиками континенту.

«Мерседес» Штука проти «Альфи-Ромео» Караччіоли

      За чотири роки проведення Гран-прі у Львові змагалися 76 автопілотів із 13 країн. Усе це історія, яка важлива не лише для нас, а й для всього європейського автоспорту.

      Складність та унікальність львівської траси визнавали всі авторитетні гонщики тих часів — німці Ганс Штук та Рудольф Караччіола, норвежець Ежен Бйорнстадт, поляки Генрик Лєфельд і Тадеуш Сколімовський. Про кожного з них вдалося зібрати чимало інформації, аж до фото й автографів. Ми, скажімо, точно знаємо, що переможець львівського етапу 1931 року Штук на своєму «Мерседес-Бенц» не міг наступного року протистояти потужнішій «Альфа-Ромео» Караччіоли. Організатори за додатковий гонорар таки вмовили Ганса вийти на трасу, проте двигун «Мерса» не витримав навантаження.

      До речі, призовий фонд львівського Гран-прі становив 15 тисяч польських злотих (для порівняння: номер у найкращому готелі «Жорж» коштував 50 грошів). А квиток в елітну ложу за 90 злотих могли купити лише двоє місцевих «крутеликів»...

      Узагалі про цікаві подробиці тих перегонів Артем Атоян міг би із захопленням розповідати годинами, тому найкраще прочитати про це в його книжці. Вона, щоправда, вийшла накладом лише у 1000 примірників, 90 з яких подарункові, а 10 — ексклюзивні. Тому кореспондент «УМ» попросив автора книжки наголосити на унікальних особливостях львівського прообразу «Формули-1».

      Артем зазначає: виявляється, що це була найкоротша траса в історії кільцевих перегонів і єдина у світі, де завдання гонщикам ускладнювала бруківка. А ще трохи заважали трамвайні рейки (вони йшли уздовж 30 відсотків траси) та звичайний для Львова дощ.

      Крім того, у Львові за часів Польщі відбулися перші у світі змагання, де було розіграно жіночий кубок. А ще — провели заїзд на 10 електромобілях (!) «Сітроен» серед дітей.

Чи можна це повторити?

      Артем Атоян і віце-президент ФАУ Сергій Малик вірять, що повернення «Формули-1» до Львова — не така вже й неймовірна мрія. За багатьма параметрами ми могли б дати фору Монте-Карло — поки єдиному місту, яке приймає «королівські перегони» на своїх вулицях. Але на це потрiбнi  великi кошти.

       Лише покриття для «Ф-1» потребує 100 доларів на один метр. А потрібна ж іще інфраструктура, витрати на безпеку, телекомунікації, ще дуже багато чого. Чи варто городити город?

      Ось приклад для порівняння: проведення «Формули-1» у Монте-Карло «коштує» 150 млн. доларів, але кожен із 75 тисяч туристів витрачає 1,5 тисячі «баксів» щодня упродовж чотирьох діб перебування в Монако. Крім того, «Формула-1» удвічі рентабельніша, ніж футбольне Євро-2012, за право провести яке Україна веде боротьбу.

      Щодо місця, де  у перспективі могла б з'явитися «Формула-1» у нашій країні, то Артем Атоян упевнений: таки на «історичній батьківщині», на Львівщині! «Ви пригадуєте, що спочатку автори ідеї «привезти» «Формулу-1» в Україну пропонували київську трасу, після цього виник кримський проект. Це свідчить про відсутність економічного обгрунтування у тих, хто вирішує це питання. З точки ж зору економічної доцільності автодром має бути ближчим до Європи, розташований, скажімо, між Львовом і західним кордоном. Адже основне джерело прибутків «Ф-1» — це постійні туристи, які становлять до 80 відсотків контингенту глядачів. Ви ж розумієте, що в Україні не так багато людей, здатних купити квиток за кілька сотень євро», — пояснює Атоян.

      І в цих людей вже є робоча група, яка проводить цілий комплекс заходів із фундаментального обгрунтування можливості проведення «Формули» в Україні. Артем посміхається: «Тут у нас з'явилася така тенденція, з якої вже кепкують. Річ у тім, що два попередніх уряди дали нам доручення з'ясувати можливості проведення елітних перегонів в Україні, але після кожного такого доручення... Кабмін ішов у відставку».

      Якщо ж згадати історію, то перша пропозиція провести «Формулу-1» надійшла ще у 1992 році, коли спортивне відомство очолював Валерій Борзов. Була свого часу зацікавленість з боку поважних осіб міжнародної федерації. Але що вдієш, із нашою постійною ротацією спортивних держчиновників це питання не просувалося. Утім у комісії ФАУ зібралися максималісти, які не лише вірять і обгрунтовують цю ідею, а й реально дивляться на ці речі. Слід розуміти: будівництво траси саме по собі не гарантує, що Україні дадуть один з етапів чемпіонату світу «Формули-1», адже міжнародна федерація вимагає, щоб у країні різнопланово розвивався автоспорт.

      Нині в нас лише починають відроджувати національні змагання, залучають спонсорів. Стабільна спонсорська підтримка дозволяє сподіватися, що кільцеві перегони повернуть собі втрачені позиції. На початку цього року з плачевного стану «Чайки» було знайдено вихід — кільцеві перегони там проводяться за «малим колом». Крім того, зараз на найвищому рівні з'явилася нарешті зацікавленість у проведенні Гран-прі Києва на трасі «Бессарабка».

      Взагалі, судячи з усього, цей сезон, який завершить останній етап чемпіонату України на СТК «Чайка» (15 жовтня), став прологом для переломного наступного року. Принаймні тепер ми знаємо, що у світовій історії автоспорту зі своїм 75-річним стажем записані не на останню сторінку.