«Гаррі Поттер-6» — українець, німець і француз одночасно

      «Покиньте телевізора, комп'ютера і шприц, читайте «Гаррі Поттера і напiвкровний принц» — таким двовіршем у сучасному, зрозумілому для нинішніх дітей стилі припрошував Іван Малкович, директор видавництва «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» до нової, шостої книжки про Гаррі Поттера. Особлива гордість Малковича-видавця, що український переклад «Гаррі Поттера» з'явився в першій європейській трійці — із Францією та Німеччиною, натомість російський переклад з'явиться лише через два місяці. І справа «першості» не тільки в бізнесовій вигоді — перший, значить, прибутковіший, як у ставці на дитячу нетерплячість: ну хто це витерпить чекати 2 місяці до виходу російською мовою, якщо є українська книжка, та ще так гарно «вбрана» вже легендарним «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Гівським» Владиславом Єрком. А це означатиме, що прочитають вони українською, а коли одну прочитають, Малкович їм ще щось «смачненьке» підкине. Отакий Сухомлинський виходить.

      «Гаррі Поттера і напівкровного принца» чекали дуже нетерпляче, діти в інших містах, знаючи, що київська презентація буде 6 жовтня, просили мам знайти знайомих у Києві і чим скоріш передати заповітний том у Полтаву, Луганськ, Ічню, Теребовлю, сама отримала кілька таких замовлень. Але «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» підготувалася — до київської презентації  видавництво встигло розвезти «Гаррі Поттера» по всіх містах, і з 6 жовтня його можна купити в книгарнях по всій Україні.

   В Українському домі, де відбувалася презентація, дітей прийшло досить, щоб довести Івана Малковича до паніки. «Я направду перший раз у житті злякався, — сказав «УМ» Іван Антонович. — Діти знають відповіді на всі питання, Морозова немає (перекладач Поттера зараз у Вашингтоні разом із дружиною, чекають на нового читача в сім'ї), коло навколо мене звужується». Справді, хіба дитина яка прочитала кожну книжку по 8—11 разів, а там таких було більшість, може не знати, коли день народження в Гаррі Поттера, або з ким цілувалася Герміона. Крім розіграшу нової книжки, видавець дарував інші свої книжки — «100 казок», «Тореадори з Васюківки». До речі, на поттерівську презентацію прийшов автор «Тореадорів», найкращий дитячий письменник Всеволод Нестайко, символізуючи своєю присутністю абсолютну конкурентоспроможність української книжки. «Для мене присутність Всеволода Зіновійовича була настільки важливою, — каже Іван Малкович, — що у мене аж горло перехопило, я не міг його оголосити. Бо я хочу, щоб «Гаррі Поттер», як паротяг, прокладав дорогу нашим книжкам». Оце тобі Сухомлинський два.

      «Діти, дивіться на себе критично. Те, що ви в душі Герміона, це добре, але треба, щоб була і зовнішня схожість», — розпачливо вигукував у мікрофон завжди спокійний Малкович, коли на конкурс двійників Гаррі Поттера і Герміони діти пішли стіною, як стояли. В цю хвилину десятки хлопців заздрили ровесникам-брюнетам і шкодували, що не носять окулярів, а дівчата все віддали б за руде волосся. Сімнадцятирічний Олесь Курівчак, студент другого курсу Авіаційного університету, став Гаррі у старшій групі й отримав нову порцію чаклунських пригод. «За скільки проковтнеш?» — запитали в нього. «Якщо зараз сяду, то до ранку осилю». Першу книжку про Поттера Олесь прочитав у 2003 році перед Різдвом, а за два тижні проковтнув уже всі 5 і перечитав теж разів по вісім. До речі, «Україну молоду» хлопець теж читає. «Якого закінчення цього семикнижжя ти б хотів — хепі-енду чи похмурої трагічної розв'язки?» — «Я б не хотів хепі-енду, я би хотів логічної розв'язки, не штучної. І ще я б не хотів, щоб умирали ні Гаррі, ні лорд Волдеморт». Поки Іван Малкович, народний артист України Василь Мазур-Гегрід та двоє артистів Театру на ходулях із Могилянки в образах Дамблдора і Фіренце вгамовували пристрасті юних поттероманів, черга за книжкою вишикувалася трьома загогулинами. На презентації розпродали практично все, що привезли — понад 650 книжок.

      «Скажіть, у чому все-таки секрет того, що ви видаєте «Гаррі Поттера» в числі перших?» — запитали ми в Івана Малковича. «Ми справді трошки більше працюємо. Над цим томом трудилося семеро людей: Віктор Морозов перекладав, потім я і Олекса Негребецький редагували, потім ми давали читати першокурсникам Могилянки і університету Шевченка — Ясі Стрісі (донька відомого культуролога Максима Стріхи) і моєму синові Тарасу, вони підправляли якісь огріхи, неточності, неоковирності, оскільки спочатку читали Поттера в оригіналі, і далі вже правили троє коректорів-редакторів. Потім усі правки зносили в один текст, це робив я, бо одна людина має тримати в голові усі нюанси, і так працювали». Праця винагороджується не тільки на тому світі, а й на цьому, і не тільки безпосередньо на презентації, а й понад відстані й часові пояси. Діти тричі прокричали «Віктор», щоб Морозов почув їх за океаном, у Вашингтоні, і він, каже Іван Малкович, прислав есемеску «Чую! Чую!».

      Недарма одна книготорговельна фірма присвоїла Івану Малковичу звання «Чаклуна книжки», ох і недарма.