Читач з Вінниччини Петро Коваль запитує: «В одній сільській родині біда: померла дитина, друга — важко хвора. Батьки вбачають причину в тому, що сусіди нібито вилили їм під паркан воду, якою обмивали покійника».
Отримавши це запитання, одразу пригадав десятки подібних і вирішив відповісти на всі одразу. «Знайшла на городі порожнє яйце, а в ньому — чиєсь волосся...»; «Під порогом помітили вузликом зв'язане волосся (або ж якісь гудзики, копійки, нитки)...»; «Придивилася — а в двері (вікно) встромлена голка (булавка)...»; «В хаті після весілля (гостини) знайшли чужі речі — хустину, сумку, рушник, простирадло в шафі, обрізки якоїсь тканини, ложки, виделки, і ніхто з гостей не зізнався, чиє то воно! Пороблено...»
Одразу скажу, що феномен наслання справді існує. Хоча далеко не факт, що у вашому випадку саме він і мав місце. А якщо й так, то вже точно не раджу бігти до бабки-віщунки: «хто поробив?» Бо оце її «бачу, зробила сусідка зліва», або ж «хата, з якої тягнеться зло, десь біля центру села», чи «праворуч від дороги» тощо, по-перше, позбавлять вас спокою (а цього насамперед і домагається ненависник — вселити у вас страх і тривогу, гнів і роздратування, образу та підозрілість), а, по-друге, пошук винного обов'язково введе вас в осуд, не виключено, що й у гріх проти дев'ятої заповіді Божої («Не свідкуй неправдиво на ближнього свого»)...
Найперше, що слід зробити у такому випадку, це не звинувачуючи нікого, прийняти трапунок смиренно, себто із миром, як і належить правовірному християнину. Не спійматися «на гачок!» В жодному випадку не лякатись, не гніватись й не уражатись. Бо так ви створите проріз у тонкій оболонці своєї душі, відкриєте рану в ефірному тілі. Через неї ж — віддасте вселенському злу оту духовну енергію життя, внутрішню силу, яку кожному уділяє Господь згідно з волею Своєю та нашою спроможністю її прийняти. Віддавши ж силу — уберете в себе те нещастя, яке на вас наслано. Якщо ж віддасте силу повністю — то ви прийняли це наврочення через гордість та несмиренність свою, або просто через незнання; зіграли за правилами князя світу цього.
Смирення — це та броня праведності, яка не дозволяє вогняним стрілам лукавого, силам зла духовного всесвіту простромити нашу душу. «Смиренням перемагай ворогів!» — навчає старець Силуан. До речі, ми самі, навіть і не здогадуючись про це, часто насилаємо (намовляємо, зурочуємо) — лихим словом, заздрісним оком, ділом та думкою, інколи просто даючи чи позичаючи щось, і при цьому шкодуючи... Елементарний приклад: хтось наступив у тролейбусі на ногу, і одразу, з притиском — «Під ноги дивись!..», «А щоб тобі!..»; або й лише мовчки — «!..»
Однак повернемося до наслання свідомого. Ненависть зловмисників, матеріалізована в конкретному викиді у ваш бік потужного пелеха енергії зла, є разючою зброєю сатани. Підкинуті ж вам заряджені тією-таки енергією предмети, які також мають виразне інформаційно-діяльне навантаження (як і будь-які речі, передані з певною метою), — усе-таки відіграють в першу чергу саме провокаційну роль каталізатора (прискорювача) процесу. Пам'ятайте, насамперед — це «наживка для карася»! І в нашій владі або сприйняти зло, впустити його в своє серце, відгукнутися на нього (суєтно налаштуватися на його частоту внутрішнім неспокоєм — страхом, гнівом, образою, і так дозволити йому зруйнувати себе, а через себе й близьких своїх), або ж огородитися покаянням, самозреченням, смиренням та любов'ю, і так відігнати його, зодягнувшись у Христа, замкнувши двері серця свого благодаттю...
Що конкретно робити? Та спокійно, без страху викинути знайдену «недобру річ» на смітник (не хочете брати руками — віднесіть на лопаті), або спалити її; окропити опоганене місце святою водою, й сердечно помолитись: «Господи, якщо це дійсно пороблено — то нехай не зашкодить воно ні мені, ані тому, хто робив. Прости мені, Господи, і тим, хто поробив, як і я прощаю...» І одразу ж прочитати молитву самозречення: «У руки Твої, Господи, віддаю дух, душу й тіло мої; здоров'я моє, сім'ю мою, роботу мою; достаток, добробут та безпеку мої. Ти ж мене благослови, Ти мене помилуй, і життя вічне даруй мені. Амінь».
Слід обов'язково хоча б внутрішньо, а краще безпосередньо, на ділі, примиритися з усіма, кого вважаєте своїми ворогами. Простити усіх, хто завинив перед вами, і щиро попросити прощення (добре, якби й особисто, наскільки це можливо) у всіх тих, кому спричинили прикрощі. Отоді — за словом святого апостола Петра — «І хто заподіє вам зле, коли будете ви оборонцями доброго?» Обов'язково також очистити серце своє, пішовши до сповіді. В Писанні сказано: «Як горобець спурхне, як ластівка полетить, так незаслужене прокляття не збудеться». Сказано й інше: «Чого нечестивий боїться — те прийде на нього, а прагнення праведних здійсниться...»
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
