До біди доріг багато, шукаймо стежку від біди

      Дітей, котрі залишилися без батьківського тепла і ласки, співчутливі українці щиро жаліють і навіть допомагають чим можуть. І за християнськими приписами, і по совісті. Але що робити з багатотисячною масою знедолених маленьких українців як iз глобальною проблемою у нашому бідному суспільстві? Здається, знайти відповідь на цей виклик часу не простіше, ніж винайти еліксир безсмертя.  Від радянської соціальної системи залишилися дитячі будинки та школи-інтернати з колективізованими вихованцями, котрим у теперішньому дорослому житті самотужки важко дати собі раду. Від західного світу до нас прийшла мода на дитбудинки сімейного типу та масове усиновлення дітлахів, позбавлених батьківської опіки. Проте перенесені на специфічний вітчизняний грунт ці багатообіцяючі паростки ще не дали очікуваних результатів.

      Поки кращі педагогічні, соціальні, психологічні уми держави міркують над розв'язанням цієї проблеми, виростає нове «незалежне» покоління. Залишене без відповідної уваги, воно може приголомшити суспільство вкрай небажаними кримінальними сюрпризами. З ними мало не щодня стикається старший помічник прокурора Івано-Франківська Олена Костирєва, яка вже 20 років спеціалізується у сфері нагляду за дотриманням законів про неповнолітніх і підтримує в суді обвинувачення, висунуті проти цієї вікової категорії громадян. Її спостереження та висновки як юриста, матері і просто небайдужої людини, зроблені впродовж двох десятиліть на «останньому рубежі», очевидно,  варті уваги.

Маму інколи можна вибрати — з третьої спроби

      Але спершу розповімо історію, почуту від пані Олени, про тяжкі випробування юної іванофранківчанки, яку, коли вона була немовлям, врятували, викинувши в матраці з палаючої квартири. Як вона мучилася з батьком, який запив з горя, а згодом пройшла кілька кiл удочеріння і знайшла за власним уподобанням собі маму в опікунській раді. Її драматична з оптимістичним продовженням лінія життя допоможе зрозуміти, наскільки важко зробити щасливою лише одну знедолену дитину.

      Отже, трохи більше десяти років тому у цілком благополучній сім'ї  військового офіцера сталася трагедія — від вибуху газового балона спалахнула обширна пожежа. В оселі на той час перебувала дружина з двома малолітніми дітьми. Зрозумівши, що винести обох малюків iз палаючого пекла неможливо, мама загорнула дівчинку-немовля в матрац і викинула через вікно з другого поверху. Завдяки маминій рішучості лише донька  із трьох заручників вогню залишилася живою і неушкодженою — мама з братиком померли в лікарні від важких опіків. Дівчинка залишилася рости з батьком, який почав горілкою заливати «палаючі» спогади про сімейну трагедію. Чоловік допився до того, що донька, яка ще сама потребувала постійної уваги та піклування, змушена була вкладати в ліжко «нетранспортабельного» тата. Його зрештою позбавили батьківських прав.

      Дівчинку взяли на виховання сільські вчителі одного з районів області. Проте адаптація мешканки міста до незвичних умов відбувалася важко. Нові батьки хотіли зробити з неї домогосподарку, яка б вправно доглядала домашню живність та обробляла город. Прийомна донька, з дитинства не привчена до нелегкої сільської праці, не витримала випробувань і втекла в Івано-Франківськ. Невдовзі вона потрапила в іншу, міську, родину, яка, як з'ясувалося згодом, теж була небезкорислива, а мала на меті привласнити 2-кімнатну квартиру, що залишилася дівчинці в спадок. Друга соціальна мама спершу хотіла поселити там квартирантів, а потім прописати свою дитину. Коли про ці плани довідалися в опікунській раді, то попередили метку жіночку про незаконність таких дій. У відповідь господиня виставила 13-річну прийомну доньку за поріг і не захотіла її більше бачити.

      Дівчинка прийшла в управління освіти і сказала, що не має  де жити, попросившись додому до однієї з працівниць цієї установи. Склалася така ситуація, що пані Ольга не змогла взяти її за руку і, як робиться в таких випадках, відвести в притулок. Вона дала дівчинці притулок та оформила опікунство.

Хапайтеся за книжку, а не пасок — рятує від стресів

      — Хоч ця одіссея завершилася благополучно. Ви не цікавилися, як почувається дівчинка в новій сім'ї? — запитую Олену Костирєву.

      — Я недавно бачила пані Ольгу, і вона сказала, що не все так гладко, як хотілося б. Прийомна донька вступає у складний період формування себе як особистості. Та пані Ольга впевнена, що їм разом вдасться вибратися з кола непростих підліткових проблем.

      Нічого надзвичайного в цій ситуації немає. У мене росте 15-річний син, і я на власному досвіді та зі спеціальної літератури знаю, який це «наелектризований» вік. Коли в моєї подруги Світлани, котра мешкає в Полтаві, підросла донька і почала допізна затримуватися на дискотеках, у сім'ї виникли конфлікти. Я надіслала їй перекладену з англійської на російську мову книжку «Ваш беспокойный подросток». Згодом Світлана зізналася, що ця книжка стала для неї настільною і допомогла зрозуміти свою доньку, уникнути загострення стосунків, які перед тим псували життя. Головний висновок: на поведінку підлітка в одних ситуаціях можна тактовно впливати, в інших — ні. І з цим треба змиритися. У моєї подруги по роботі теж були типові проблеми з донькою. Знову виручила книжка. Тепер усі непорозуміння у них — позаду. Вчора ввечері вона зателефонувала мені і каже, що поспішала додому з наміром приготувати борщ. Прийшла, а донька вже зварила цю страву, і дуже смачно. Подруга сіла і заплакала від розчулення.

      — Чому ж така література не потрапляє в кожен дім, де підростають діти?

      — Напевне, такі книжки мало рекламують, про їх позитивний вплив на стосунки батьків і дітей відомо далеко не всім. Був би попит, сучасні книговидавці, думаю, надрукують їх скільки завгодно. І двадцять-тридцять гривень — не велика плата за можливість позбутися багатьох проблем, зокрема і в такій делікатній сфері, як сексуальне виховання.

Затурканий підліток — сексуально небезпечний?

      — Це теж якось пов'язано з криміналом?

      — Табу в сім'ї на розмови про статеві стосунки чоловіка і жінки — найгірший, як на мій погляд, варіант, обраний батьками. Нерідко він справді призводить до криміналу. Цього року потрапив за грати 16-річний юнак, котрий затягнув у приміщення котельні удвічі молодшу дівчинку і поглумився над нею. Згодом пояснив свій негідний вчинок бажанням набути хоч якогось чоловічого досвіду у цій справі. Я запитувала його матір (батько більше цікавиться алкоголем), чи розмовляла вона із сином про взаємини двох статей, то вона невпевнено відповіла, що щось казала. Насправді ж про це хлопець мав досить примітивне уявлення.

      Або інший, давніший, випадок. Юнак приблизно такого ж віку сховався у кутку неосвітленого туалету, що «прикрашав» Вали у центральній частині Івано-Франківська, аби підгледіти приховані під одягом інтимні жіночі місця. Коли дівчина, що туди нагодилася, призвичаївшись до напівсутінків, побачила хлопця, то з переляку заверещала. Він почав затуляти їй рукою  рота, аби не збіглися люди. Згодом після заяви потерпілої суд кваліфікував його дії як замах на згвалтування. У тому випадку навіть обвинувачення просило мінімальні строки. Хлопець ріс у релігійній сім'ї, де  було категорично заборонено говорити на теми статевого виховання. Нормальна дитина виросла такою затурканою, ніби весь час жила у глухій ізоляції.

      — А ви з сином вільно розмовляєте на подібні теми?

      — Цілком. Ми недавно йшли з дня народження, і раптом він запитав, з якого віку можна займатися сексом. Спершу я розгубилася, а потім почала пояснювати, що тут не існує якогось конкретно визначеного «стартового» віку, що все починається з високих почуттів і взаємної відповідальності. У сина, звичайно ж, час від часу виникають, так би мовити, незручні запитання, але те, що він їх може поставити мені чи чоловікові, свідчить про високий рівень взаємної довіри. Саме сімейних порад і родинної підтримки у становленні підлітка як особистості позбавлені діти, які перебувають на державному утриманні.

      Найзразковіші інтернати не можуть створити домашнього мікроклімату. Хто там стає лідером? Як правило, підліток, що скоїв злочин. Навколо нього гуртуються вихованці, які генетично хоч і не схильні  до правопорушень, але змушені підлаштовуватися під «стиль життя» авторитетного однолітка і брати участь у протиправних діях. Тому, на моє глибоке переконання, найкращим закладом  для знедолених дітей, позбавлених батьківської опіки, можуть бути лише дитбудинки сімейного типу або прийомні сім'ї. У цивілізованому світі теж існують притулки, однак діти там перебувають обмежену кількість часу. Їм знаходять нових батьків, для яких на законодавчому рівні розроблена ціла система пільг та заохочень. До речі, в сім'ї авторів уже згадуваної мною книги, крім двох власних дітей, виросло троє «кольорових». І всі вони стали добропорядними американцями.

Деградовані «кують» собі подібних

      — Ви сподіваєтеся, що в нас знайдеться багато бажаючих взяти дітей, народжених від люмпенів, яких позбавили батьківських прав?

      — Матері, які ведуть не зовсім здоровий спосіб життя, у наш час народжують більше, ніж жінки із середнім достатком. Я теж хотіла мати двох дітей. Думала, стаж роботи суттєво вплине на підвищення моєї і чоловікової зарплати. Та так не сталося. До того ж чоловік пішов на іншу роботу. При плануванні сім'ї довелося думати про певні стандарти життя, про потребу дати дитині добру освіту. Тепер я міркую над тим, чи не взяти в свою сім'ю прийомну дівчинку. І таких сімей, впевнена, знайдеться чимало. Для цього дуже доречною була б фінансова допомога держави, якщо вона думає про своє майбутнє. Обмежені та деградовані батьки спроможні виховати хіба що собі подібних. Прикладів — скільки завгодно.

      Під час розслідування в Івано-Франківську кримінальної справи, пов'язаної з проституцією, з'ясувалося, що юні повії походять переважно з неблагополучних сімей. Батьки кинули їх на виживання будь-яким способом. Одна неповнолітня дівчина дала свiдчення, що змушена була цим займатися, аби мати що їсти і в що одягнутися. Спершу в залежність до сутенерів потрапила її старша сестра, а потім до проституції залучили і її. Вони перебували вдома в постійному очікуванні викликів. За ними заїжджало таксі й везло у сауну чи відпочинкові заклади «з номерами». Дівчата отримували «з гонорарів» не більше 20 відсотків — решта грошей ішла на «підтримання даху» та оплату інших поборів. Аби вирватися з цієї кабали, треба платити величезний викуп. Хіба нормальна мама штовхнула б дитину в таке рабство?

      Багато жінок спиваються і народжують дітей від безладних статевих стосунків. Зараз міліція розшукує саме таку особу. Щодо неї порушено кримінальну справу. Ця жінка привела на світ четверо дітей від різних батьків і знову завагітніла. Вона та її мати — невиправні алкоголіки. Очевидці розповідають, що за дітлахами більше наглядала баба, яку ніхто ніколи не бачив тверезою — вона або зовсім п'яна, або «під добрим градусом». До пори до часу біда оминала їхню оселю, але таке життя до добра не вело. Коли баба кудись подалася, мабуть, у пошуках випивки, вдома залишилося троє малюків — старшому з яких виповнилося п'ять років, а молодшій дівчинці  — лише два. Виникла пожежа. Старшому хлопчикові вдалося врятуватися, а його братик помер дорогою до лікарні, за життя сестрички (80 відсотків її тіла вкривали опіки) якийсь час ще боролися реаніматологи. Та безуспішно. І квартира згоріла дощенту.

      За інших обставин ці діти росли б здоровими й розвинутими. У нас діє розгалужена система виявлення знедолених дітей — відповідні служби в органах влади, міліції, психологи, соціальні педагоги, але трапляються випадки, коли дитині треба йти до школи, а вона ніде не зареєстрована через тупу байдужість біологічних батьків. Фізично вона існує, а юридично її немає. І це в обласному центрі, а не десь глибоко в горах.

      — Більшість сімей, які приймають до себе знедолених дітей,  роблять це щиро. Та в декого на меті — лише меркантильні розрахунки, а інколи — й цинізм. У івано-франківському притулку мені розповідали про 13-річну дівчинку, яку прийомний батько зробив своєю наложницею.

      — На жаль, трапляються прикрі випадки, але вони не типові. Аби їх уникнути, треба з претендентами на усиновлення ретельніше працювати психологам, правоохоронцям. У цілому ж нові батьки, поза сумнівом, значно відповідальніше ставляться до виховання прийомних дітей, ніж колишні мами і тата, яких позбавили батьківських прав.

      Звичайно, надто складну проблему знедолених дітей важко вирішувати в умовах економічної кризи. Але пом'якшити її, думаю, можна. Треба фінансово заохочувати порядні сім'ї, якi готові взяти прийомних доньку чи сина. Добре, що нова влада почала стимулювати народжуваність, але нам потрібні не просто фізичні особи, а добре виховані громадяни України.