Спеціальне опитування, проведене Нобелівським інститутом в Осло, визначило найкращий літературний твір усіх часів. Найвизначніші письменники сучасності оцінювали твори Гомера, Шекспіра, Толстого, Достоєвського, Фолкнера, Кафки, Маркеса та інших письменників. Серед усіх шедеврів найкращим в історії людства було визнано роман Сервантеса «Дон Кіхот», 400-річчя з дня появи якого світова культура відзначає цього року.
1605 рік навряд чи можна вважати щасливим для культури Іспанії, яка переживала часи втрати колишньої величі. І, як завжди трапляється в епоху змін, вона була позначена появою в Іспанії шеренги чудових письменників, художників, вчених. Недарма часи на перетині XVI і XVII століть, коли жили і творили Сервантес, Лопе де Вега, Кальдерон, Тірсо де Моліна, Кеведо, Гонгора, Ель-Греко, Веласкес, Мурільо, попри всі жахіття інквізиції прийнято називати «золотим часом». Європа переживала бурхливу й тривожну добу соціальної депресії. Розквітли містичні настрої, релігійний фанатизм. «Життя є сон» — саме так зветься співзвучна тодішньому безчассю драма Педро Кальдерона. Але навряд чи серед усіх тодішніх біографій знайдеться схожа на життя Сервантеса. Доля «вишкірилася» на нього від самого дня народження. Про нього говорили: «Якщо так писати змушують його злидні, то дай Боже, щоб він ніколи не жив заможно».
Його роман «Дон Кіхот» став своєрідною енциклопедією тодішнього життя Іспанії. До вуст божевільного «лицаря сумного образу» автор вклав пережиті ним самим уроки внутрішнього зростання. Фігура зворушливого старого, який грається в життя, мов дитина, романтика, який плутає чудову мрію з жорстокою дійсністю, героїчного втікача від реальності, стала символом благородних, але безплідних зусиль. Його образ назавжди закріпився в мистецтві, філософії, у політичному символізмі. А такі «стовпи» іспанської філософської думки, як Мігель де Унамуно та Хосе Ортега-і-Гасет, вважали цей безсмертний твір квінтесенцією національної ідеї Іспанії.