Операція «Корова»

      У селі Хутірському, що за якихось сім кілометрів від райцентру Петриківки, разом з сином та донькою мешкає знаменитість районного масштабу — Ніна Сергіївна Лісняк. Понад 40 років вона безперервно відпрацювала у місцевому колгоспі імені Жданова. У роботі себе не жаліла настільки, що удостоїлася звання Героя Соціалістичної праці. Дотепер жінка зберігає вікопомне свідоцтво про ту подію, видане у далекому 1966-му.

      На Петриківщині ж Ніну Сергіївну, здавалося, і взагалі мали б на руках носити — на сьогодні вона єдиний Герой Соцпраці на весь район. Певна річ, нині інші часи, і радянські заслуги багатьма сприймаються як релікт. Проте не настільки, щоб жінці потрапити в оказію, від однієї згадки про яку по її обличчю дотепер котяться сльози...

«Обговоренню не підлягає»

      Почалася ця трагікомічна історія в жовтні 2002 року. Тоді Ніна Сергіївна придбала у сусідньому селі Жовтневому корову. За цілих 1900 гривень — суму, як для селянина, мало не астрономічну. А в липні наступного року до неї навідалися четверо — один у міліцейській формі і троє — у цивільному. «У вас корова крадена», — заявили безапеляційно. Ніна Сергіївна  від почутого ледь не зомліла, адже знала, що купила її у чоловіка, який виростив цю корову з телятка...

      Відтоді прибульці почали їздити до Ніни Сергіївни буквально щотижня, і все худобу роздивлялися. Одного разу привезли ще й якусь жінку — та тільки на тварину глянула і приклала руку до серця: «Корова моя!»

      А потім Ніні Сергіївні вручили постанову Петриківського районного суду про проведення примусового вилучення корови, підписану суддею Інною Іщенко. «Примусово забрати корову — обговоренню не підлягає», — після такого категоричного формулювання судової ухвали правоохоронці повели її годувальницю, не зважаючи на сльози господині.

      Як з'ясувалося, в однієї з мешканок села Улянівки невідомі вкрали корову. Звісно, жінка звернулася до міліції. І правоохоронці, зрештою, надибали на корову, яку Ніна Лісняк годувала вже добрих дев'ять (!) місяців. До найелементарнішого — допитів попереднього господаря — продавця тварини, сусідів, які б переконливо засвідчили, що вкраденою вона не може бути за будь-яких обставин, петриківські блюстителі закону не додумалися.

І сміх, і гріх...      

       Ледь прийшовши до тями, Ніна Сергіївна поїхала до начальника районної міліції Миколи Репана. Той, здалося, на її скаргу зреагував найсерйозніше — зібрав підлеглих, яким наказав за тиждень в усьому розібратися. Саму жінку попрохав телефонувати, не соромлячись. Ніна Сергіївна повірила начальнику, немов рідному батьку. Але зателефонувала раз, вдруге... Начальник то на виїзді, то ще десь... Ніна Сергіївна ж не вгавала — оббивала міліцейські пороги до останнього. Аж доки їй не нарадили звернутися до суду з позовом до... господаря з Жовтневого, у якого корову придбала. Отож жінка звернулася до юриста — той допоміг їй скласти необхідну заяву. Вже й до суду з нею звернулася, але там підказали від такої ідеї відмовитися. Мовляв, корову ви придбали законно, і всі знають, що її господар виростив з телятка — тож які можуть бути до нього претензії.

      Зовсім змучена жінка не вгавала — продовжувала оббивати усі можливі пороги. І зрештою, знову потрапила до начальника місцевої міліції. Той цього разу слова дотримав. Новий слідчий Любов Подлєпіч — Ніна Сергіївна дотепер за її здоров'я молиться — швидко дійшла висновку, що корова жінці належить на цілком законних підставах. Згодом Ніна Сергіївна отримала від того ж Миколи Івановича Репана офіційну відповідь із серії «і сміх і гріх»: «Встановлено факт належності цієї корови до жовтня 2002 року громадянину Товстому О. І., а відтоді на підставі договору купівлі продажу — вам. Про відібрання корови у Бражник Г. І., якій повернуто корову і яка насправді не належить останній,... ви можете звернутися з позовом до Петриківського районного суду». Словом, корову відібрали незаконно, а господарка ще й має по судах бігати і адвокатам гроші платити...

      Проте подітися жінці було нікуди — наприкінці 2004 року вона звернулася з позовною заявою до вищезгаданої громадянки Бражник. Рішення ухвалили на її користь. Але... корову не повернули. У суді запевнили, що справу направили до Апеляційного суду Дніпропетровської області. А потім жінка зрозуміла — її продовжують водити за ніс. Тривала ця тяганина аж до липня нинішнього року. Перед тим у Петриківці призначили нового, «помаранчевого», голову райдержадміністрації Петра Лісного, який рішуче взявся і за місцеву міліцію, і за суд, сигналізуючи до всіх можливих інстанцій, що чимало представників цієї когорти не те що не відповідають своїм посадам, а повинні сидіти за гратами. Зрештою, тепер за гратами опинився сам Петро Гнатович — за спровокованим «хабарем» (про всі деталі цієї надзвичайної події наша газета розповідала у номері за 27 вересня ц. р.).

      На щастя, корову Ніні Сергіївні повернути встигли — майже через два (!) роки після того, як незаконно відібрали. Звісно, води за цей час витекло немало. І незаконна господарка багатостраждальної корови встигла отримати від неї аж двоє телят, а молока — і взагалі цілу ріку.

      І що ви думаєте, бодай одна голова у Петриківці полетіла? Усі голови, які брали участь в «операції «Корова», впевнено тримаються на «плечах». А суддя Інна Іщенко, яка «зварганила» оту вікопомну ухвалу «про примусове вилучення корови», цьогорік і взагалі... очолила весь Петриківський районний суд, попри шалені протести громадськості з приводу її щонайменше сумнівної кваліфікації.

      Перед Ніною Сергіївною ніхто офіційно не вибачився дотепер. Більше того, вона з острахом продовжує дивитися на вулицю — чи не їдуть, бува, знову здоровані у плащах і з пістолетами по її годувальницю. Адже, повертаючи жінці корову, вони змусили її написати... розписку: «Зобов'язуюся дану корову зберігати у себе за місцем проживання...».

      — І я дотепер не знаю, чи належить ця корова мені, чи ні, — розводить руками Ніна Сергіївна, а по її щоках знову котяться рясні сльози...