Містер і місіс Карр

04.10.2005
Містер і місіс Карр

Незвичайне подружжя вінчалося у церкві Преображення Господнього (Київський патріархат), що у Видубицькому монастирі. (Фото УНІАН.)

Як «волинили» пресу

      Кілька годин люди чекають біля брами під не по-жовтневому пекучим сонцем та зірками на банях Видубицького монастиря. Зауважимо: Київського патріархату. Той, хто забив своє «місце під сонцем» ще до приїзду найвідомішої сьогодні пари в країні — Шона Карра та Євгенії Тимошенко, — ні за які дивіденди не поступається місцем. Тихо. Чекають. Пошарпана іномарка вирулює з нізвідки і різко гальмує. Жіночка на милицях поспішає до нашої групи. «Давно почалося? — питає вона кореспондентку «УМ». — А в нас колесо полетіло, уявляєте, довелося запаску ставити!» Жіночка все одно чекає биту годину, спершись на милиці, — вона теж хоче побачити «щасливе подружжя».

      Коли монастирські ворота урочисто прочиняються, попереду колони з'являється колоритний музикант у національному кельтському костюмі з волинкою. Звуки «незвичайної музики з лондонського замку», як висловилася одна з глядачок церемонії, нетипові для українського вуха і спочатку ріжуть слух, але весілля інтернаціональне, і урочиста аура збережена.

      «Эй, ты, волынщик, отвали! Не мешай снимать!» — вмить святковий дух перериває рутинна і буденна атмосфера репортерського ремесла. А далі — свист й інколи крик у бік приватного весільного оператора, бо він час від часу заступає молодят, яких на виході з Церкви Преображення Господнього зустрічає чоловік в українському строю і подає бокали з кримським шампанським. «Ну повернитесь же вы к нам!» — продовжують обурюватися фотокори вже у бік самих щойно одружених Євгенії і Шона. Але молодята, проігнорувавши заанонсовані прес-службою мами-тещі «підходи для преси» та «протокольну зйомку», ховаються у старій білій «Чайці» і мило махають усім ручкою зсередини. Вирішили вбити двох зайців: зробити публічне весілля і вийти сухими з води?..

      «Юля! Юля!» — чулося від публіки, яка за кілька годин до початку весільної церемонії прийшла під двері церкви, аби побачити тепер ще й найвідомішу тещу України. Тому поки журналісти «плюються», публіка, що так довго чекала зіркового виходу, вдоволена. «Я прийшла порадіти за Юлю і її діточок — Женечку та Шона», «Слава Богу, що Господь дав їй мудрості, й вона вирішила таки весілля проводити не в Лаврі, а у цьому православному монастирі київського, а не московського патріархату!», «Я горда, що встигла щойно услід Юлі крикнути «Слава Україні!» — такі коментарі роздавали «УМ» жіночки, які зібралися під монастирем, і очі яких випромінювали радість, немовби це їхні діти одружуються. Бодігарди вигнати їх не могли — негоже ж гнати вірних церкви, які прийшли нібито молитися. Серед армії цікавих — навіть діти: двійко дівчаток усе розпитують журналістів, чи вони, бува, не знайомі Юлії Тимошенко. І не приведи Господи бути вам у той момент її знайомими...

      Очікуючи на урочистий вихід із чоловічого монастиря весільної процесії, люди обговорюють новопризначених в уряді. «А знаєте, хто сьогодні править державою? ЮЛЯ! Тобто Ющенко, Литвин, Янукович — дотепно, хоча і не «в тему» свята зауважила одна з жінок. Ну і всіх цікавило «питання на засипку»: де ж баба Параска Королюк з її весільним рушником (Юля обіцяла її запросити на весілля, і доньки Параски навіть рушника за три дні вишили) і Віктор Ющенко (він у п'ятницю розповів, що його ще не запросили)? Як виявилося, бабуся з Тернопільщини приїхала ще напередодні, не мала де жити, весілля Жені не дочекалася й повернула на свою Дорогичівку. А Президент таки передав молодим рушник, святковий букет, ікону і альбом для фотографій.

      Та на щастя, все-таки більша частина публіки час від часу згадувала, що одружується сьогодні не Юля, а Женя, до того ж не з українцем. Тому вони почали випитувати в журналістів, як англійською сказати «Щастя вам!». Втім після тривалих репетицій нічого «щасливого» англійською не прокричали — хай Шон, зрештою,  українську вчить!

      «Це чудово, що українська земля родить таких наречених», — говорять жінки. Натомість 30-річний чоловік якось зі сумом зауважує, що гідного чоловіка Євгенія могла знайти собі і на Батьківщині.

Не перехрестився, а прийняв іншу віру

      До речі, згідно з церковними законами, Шон, хрещений у англіканській церкві, не мав права перехрещуватися, як написали всі ЗМІ, а повинен був «прийняти іншу віру». Цю ситуацію «УМ» коментує духівник, який побажав залишитися невідомим: «Якщо молодята житимуть в Україні, ходитимуть разом до церкви, то, звичайно, добре, коли вони сповідують одну віру, — щоб була єдність в сім'ї, і для дітей добре. Бо буває, що надмірна категоричність у цих питаннях має негативні наслідки: один тягне в один бік, інший — в інший. Подекуди може виникнути конфлікт на кшталт «ти мене не поважаєш, а моя віра для мене дуже важлива». Згідно з біблійними законами, таїна хрещення приймається тільки раз, але можна прийняти іншу віру. Це здійснюється за іншим обрядом, відмінним від хрещення». Наприклад, ми не знаємо, як ставляться англіканці до ікон, але в православних цьому моменту приділяється значна увага. Якщо Шон прийняв православ'я, значить, він прийняв і ці традиції, прийняв те, у що вірить саме ця гілка християнства.

Преображення від «Луї Віттона»

      Для вінчання вибрали найскромніший храм монастиря — Преображення Господнього. Кремові банти і квіткові букети при вході виділяли його з-поміж інших, але всередину навіть після церемонії не пускали. Кажуть: «Ще речі не позабирали, тому моліться в інших храмах». Весільну церемонію українською мовою тут вів архімандрит Севастьян, а особливо важливі місця для нареченого перекладали англійською: коли в найзаповітнішу хвилину треба було сказати «Так!», Карр відповідав: «Йес, ай ду!». Обряд тривав близько 50 хвилин.

      Коли монастирська брама зачинилася на годину, любою справою для тих, хто залишився по інший бік, де в той час відбувалося таїнство шлюбу, було фотографуватися з весільним кортежем. Лискучі «Чайки» — біла, прикрашена традиційними для вітчизняних весіль схрещеними обручками і двома рядами квітів (хризантеми, троянди та мох) на капоті; та чорна — з елегантними віночками з дрібних білих квітів та білими бантами на дверцятах — чемно чекали на своїх пасажирів, вишикувавшись в ряд. Збоку прилаштувався «Фольксваген»-«жук» старої моделі в кольорах англійського прапора, але у його відчинене вікно був встромлений український прапор — чудова ідея!

      Єдиною «непатріоткою» виявилася Тимошенко-мати, яка приїхала на своєму чорному мерседесі зі шторками, на ньому і поїхала. От тільки не туди, куди всі, — фоткатися біля традиційного для київських молодят пам'ятника засновникам — Кию, Щеку, Хориву та їхній сестрі Либідь. Там подружжя залишилося тільки під наглядом Жениного батька Олександра Тимошенка. Для нього, до речі, цей вихід у світ став першим за кілька років: він вів наречену до Шона, якого в цей момент «опікувала» теща.

      Окремим пунктом стали вбрання: ніхто і не сумнівався, що плаття мами і дочки будуть від  «Луї Віттон»: рюші кремового кольору, підкреслюють фігуру, виглядають витончено. Обидві пофарбували волосся, зробили французький манікюр. Юля Володимирівна нарешті розпустила коси, висвітлені й укладені великими хвилями, а Женя накинула на волосся фату, яку вона притримувала пальчиками, щоб за довгий шлейф ніхто, а передусім вона сама, не зачепився. Наречений, на відміну від чарівних дам, зібрав чуприну у хвостик. Він до останнього не бачив сукню дружини, а сам одягнув класичний чорний костюм та елегантний сірий циліндр.

      Зрештою, передбачувано. А от вбрання запрошених зі сторони чоловіка треба було бачити: червоне волосся, масивні персні на кожному пальці, наколки плюс червоні троянди в петлицях. Сказано, байкери, рокери. Мабуть, якби не цілком аргументований статут свята, Шон би теж залюбки посадив Женю на свого залізного коня, застібнув замок косухи і помчав би з молодою дружиною у незвідані далі...

      До речі, під «Крістал Палас», де відбувався вечірній бенкет, молодята після фотозйомок приїхали у супроводі байкерів на колоритних мотоциклах, які Шон колекціонує.

      Весілля тривало два дні — учора молодята та їхні гості (серед них велика частина «маминих» політичних соратників) продовжували гуляти на «Зірці Дніпра».

 

НЮАНСИ

Прізвища, обручки, «кобзи» і гроші

      Напередодні, в суботу, шлюб Євгенії Тимошенко та Шона Карра було зареєстровано в одному із ЗАГСів Києва. Женя взяла прізвище Карр.

      З боку нареченого на вінчанні та бенкеті були присутні його родичі з Великої Британії, Сполучених Штатів й Іспанії, друзі з Києва, зокрема рок-гурт «Борщ» та El Кравчук, а от мати Шона не змогла приїхати.

      У розважальній програмі весілля були українські виконавці. Зокрема, музичні колективи «Кобза» та «Древо». У ролі рок-співака виступив сам наречений, також на бенкеті розіграли  традиційні українські весільні сцени.

      Євгенія змінила дві весільні сукні. Одну з них пошито в Італії, другу виготовила відомий український дизайнер Айна Гасе, повідомляє прес-служба Блоку Тимошенко.

      Обручки для молодих були виконані з білого золота й прикрашені кельтськими орнаментами. Вони замовлені та придбані Шоном Карром у Великій Британії в ювеліра українського походження.

      Витрати на весілля взяли на себе Олександр Тимошенко та Шон Карр.

  • «Поверніть нам Україну!»

    ...Поїздка у Крим до друзів лише на перший погляд здавалася мені приємною пригодою, а в реальності подорож перетворилася на постійне нервування, втрачений час та зустріч із людьми, повними розчарування. >>

  • Зцілення за гамбурзьким рахунком

    Збройні сили Німеччини — Бундесвер — мають загалом п’ять госпіталів у різних містах країни. Ми заходимо в той із них, що в Гамбурзі, на Лессерштрасе, 180. Надворі зимно; стоїть густий, як молоко, туман — такого в найбільшому портовому місті ФРН не бачили вже давно. >>

  • Хто рано встає, тому вишиванки — на вибір

    То колись пана було видно по халявах. Нині треба брати вище. На піку популярності — вишиванки. За ними легко ідентифікувати українців, скажімо, в натовпі на Манхеттені, Єлісейських полях чи на ЧС-2014 у Ріо-де-Жанейро. Що вже казати про Україну. >>

  • На півночі, де ялинки ростуть

    Йдеться не про крайню північ, де казкова Герда шукала свого Кая, а про північ Сумщини. Край, утім, не менш красивий, ніж казковий.

    Пам’ятаю, коли ще студенткою–практиканткою вперше приїхала до північних районів області, була вражена дерев’яними будинками, воротами з дерев’яними дашками... >>

  • Хильнемо історії?

    Ще задовго до появи в Тернополі цього незвичайного музейного закладу тут було створено «Самогонну ресторацію» — родинну корпорацію закладів громадського харчування, емблемою якої є долоня із зображеним на ній серцем. Такий символ господарі пояснюють прагненням вкладати у справу своїх рук максимум любові. >>

  • За Київ, до перемоги!

    Осінній недільний ранок для мешканців житлового масиву Троєщина минулого тижня був особливим. Адже на вулицях району можна було побачити німців, що спокійно розгулювати з автоматами в руках та мило посміхалися перехожим. Здавалося, ніби зараз не 2013 рік, а період Великої Вітчизняної і столиця знову окупована гітлерівцями. >>