Герої в облозi,

      Терміново приїхати до Першотравенська люди мене не просто просили, а благали. Мовляв, тут таке робиться — переслідують активістів Помаранчевої революції.

      Звісно, не відгукнутися на цей голос розпачу я не міг. До речі, в цьому шахтарському місті мені довелося бувати доволі часто. І не в останню чергу через те, що люди буквально стогнуть від дій місцевої влади, яку упродовж багатьох років очолює Віктор Іванович Рудих, який є ватажком місцевої організації Народно-демократичної партії...

Криве дзеркало

      «Зараз вони просто глузують з нас, а за великим рахунком — з нової президентської влади, — пишуть двоє першотравенських рядових шахтарів Микола Позоєв та Дмитро Рубльов. — Це не сприяє зростанню авторитету нової влади, бо люди бачать і розуміють, що влада в місті залишилася та сама і чинить те саме, що й до Помаранчевої революції. А суд і прокуратура фактично захищають цю злочинну владу своїми діями або бездіяльністю, підтримуючи переслідування. І, на жаль, на наступних виборах 2006 року багато з тих, хто у 2004-му підтримав Януковича, підтримає тих, хто сильніший, хто обдурював, зомбував, підкуповував або залякував виборців, грубо нехтуючи законами та Конституцією України. Розправа над нами — лише перші їхні кроки, бо вони прагнуть реваншу будь-якою ціною... Звільняючи нас з роботи, фабрикуючи кримінальні справи, вони ставлять за мету зламати нас морально і довести до фізичного знищення. Це було б попередженням для тих, хто хоч якось готовий протидіяти місцевій мафії. Але вони глибоко помиляються. Правда на нашому боці. Слава Україні! Слава героям!».

      Прохідник шахти «Степова» відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля» Дмитро Рубльов виконував обов'язки секретаря штабу блоку «Наша Україна» з першого ж дня його створення у Першотравенську. Брав активну участь у президентських виборах 2004 року як член виборчої комісії, рішуче протидіяв порушенням законодавства. Зокрема, він виступив iз протестом з приводу того, що директор шахти «Степова» Віталій Васильєв на загальному виробничому наряді протягом п'ятдесяти хвилин незаконно агітував проти Віктора Ющенка, підтримуючи іншого кандидата — Віктора Януковича. Навіть намагався скласти протокол. Однак шахтарі свідчити проти свого директора не наважилися.

      Та музика грала недовго... 26 квітня ц. р. Дмитра Рубльова звільняють з роботи. Формальна причина — закінчення терміну дії трудової угоди. Насправді ж такої угоди із зазначенням її певного терміну ніхто з Рубльовим не укладав. До того ж, його звільнили під час тимчасової непрацездатності. Загалом Дмитро Гелійович нарахував, що при його звільненні порушено існуюче законодавство аж за десятьма пунктами. І тепер не втомлюється звертатися за допомогою до найрізноманітніших інстанцій — від Верховної Ради України до міжнародних інституцій, що опікуються правами людини. За свідченням Рубльова, протягом останніх місяців він не помер із голоду тільки завдяки допомозі його матері-пенсіонерки. Але як бути родині, де двоє доньок цього року закінчили середню школу? 400 гривень заробітної плати, яку отримує дружина, тут здаються справжньою краплею в морі. Не в останню чергу через потрясіння, що спіткали сина, тяжко захворів Дмитрів батько...

      «Справа з моїм звільненням отримала великий резонанс у нашому шахтарському містечку, — повідомляє Рубльов в одній зі своїх численних заяв. — Адміністрація шахти за допомогою суду та прокуратури сподівається моїм звільненням залякати тих шахтарів, які хочуть, щоб працював Закон».   

«Ти не Різак — ти їм уже не потрібен»

      У машиніста з тієї ж «Степової» Миколи Позоєва ситуація ще тривожніша — проти нього порушено кримінальну справу. Микола Юрійович теж активно пітримував «Нашу Україну» — розносив листівки, був офіційним спостерігачем на виборчих дільницях... Навіть два тижні провів у наметовому містечку на Хрещатику під час Помаранчевої революції. Там мимохіть і в телезірки потрапив — неодноразово коментував перед камерами ситуацію на Донбасі як шахтар, на противагу втовкмачуваній у масову свідомість виборця інформації про цей край. Також виступав на мітингу перед будинком Верховного Суду України, який розглядав справу про масову фальсифікацію результатів другого туру президентських виборів. Звісно ж, насамперед зосередився на неподобствах, які кояться у рідному Першотравенську.

      Повернувся Позоєв до міста мало не героєм. Навіть влада почала з ним рахуватися. Адже буквально за два дні до третього туру президентських виборів Микола Юрійович отримав справжній подарунок долі. Справа в тому, що його син Тарас з дитинства погано чув. І батько протягом кількох років безрезультатно оббивав усі можливі пороги, домагаючись визнання своєї дитини інвалідом. Коли ж перемога Віктора Ющенка на президентських виборах уже стала очевидною, визнали інвалідність сина Позоєва, немов за помахом чарівної палички.

      Але й ця музика знову грала недовго. Дуже швидко стало зрозумілим, що після президентських виборів у Першотравенську нічого не змінилося. Отож «помаранчеві» активісти почали відчувати на собі різні репресії. Позоєва знову зачепили за найболючіше. 11 квітня цього року фахова комісія медиків ухвалює... зняти з його сина інвалідність і позбавити державної соціальної пенсії. Протягом другої половини місяця тільки до Дніпропетровська Микола Юрійович навідався аж шість разів. Нерідко після важких шахтарських змін навіть на сон та відпочинок часу не було. Куди тільки не звертався, але результату ніякого. Хіба що з прокуратури отримав відповідь по суті, в якій підтверджували законність призначення соціальної пенсії з інвалідності Тарасу Позоєву.

      17 травня з ініціативи низки політичних партій Першотравенська відбулося пікетування будинку міськвиконкому — вимагали від мера Віктора Рудих відповіді на поставлені запитання. Позоєв знову «засвітився» неабияк. В інтерв'ю одному з телевізійних каналів він висловив думку про нецільове використання коштів бюджету міста. І того ж дня виявив у поштовій скриньці суворе попередження від газової служби щодо відключення «голубого вогника» за борг, який становив... 6 гривень 42 копійки.

      А в ніч з 19 на 20 травня інцидент iз Позоєвим стався вже у рідній шахті «Степова». Ситуація виникла цілком банальна. П'ятеро шахтарів після завершення зміни йшли до ствола шахти. По дорозі між ними зав'язалася суперечка на політичну тему. При цьому, за свідченням Позоєва, один із них, Олег Моцар, нецензурно образив Президента України та учасників Помаранчевої революції. Як заявляє Микола Юрійович, той схопив його за спецодяг, отож мусив якось від нього відкараскатися. За словами свідків, нічого особливого не сталося взагалі. Мовляв, хлопці трохи зчепилися — один із шахтарів їх розборонив і про сутичку швидко забули.

      Наступного дня Моцар начебто звернувся до лікаря, але той ніяких ушкоджень не виявив. І тільки на десятий день він знову звертається до лікаря, який поставив діагноз — забій шийного відділу хребта — і призначив амбулаторне лікування на 9 днів.

      Виявилося, про не вартий уваги інцидент стало відомо адміністрації шахти. Отож маховик проти Позоєва закрутився всіма можливими шляхами. Тільки на початку червня створюється відповідна комісія, яка, звісно ж, засвідчила, що вже Позоєв накинувся на Моцаря і почав його душити. А причину інциденту вказали як і було: розійшлися в думках під час дискусії з приводу політичних питань. При цьому один із членів комісії заявив Позоєву відверто: «Ти не Різак (колишній голова Закарпатської облдержадміністрації. — Авт.) — ти їм уже не потрібен».

      Сам директор «Степової» Віталій Васильєв звертався до міліції, але там у порушенні кримінальної справи проти Позоєва відмовили, пославшись на компетенцію суду. При цьому судово-медичне дослідження засвідчило: у Моцаря не виявлено жодних тілесних ушкоджень. Проте справу до суду все одно довели. І тепер Миколі Юрійовичу «світять» виправні роботи терміном до одного року, арешт до шести місяців тощо. При цьому сам він звернувся до прокуратури з вимогою дати оцінку діям судді, який порушив кримінальну справу, не зібравши необхідного доказового матеріалу. Присутні на її розгляді, щоправда, ледь стримували сміх — настільки все виглядало комічно. Надто ж тоді, коли Моцар щиро зізнався, що в «історичному» спілкуванні з Позоєвим охоче використовував... матюги, отож запропонував замінити їх у своїх свідченнях куди милозвучнішим словом «хрєн». Хоча самим першотравенцям, звісно, не до сміху...

Обіцянка «згноїти» —  не цяцянка?

      «У 1998 році колектив мого підприємства — шахти імені М. І. Сташкова — висунув мене кандидатом на пост міського голови м. Першотравенська, але за день до виборів до міста приїхали «шановні» представники Дніпропетровської облдержадміністрації і «запропонували» мені зняти свою кандидатуру, бо вони вели до влади в нашому місті свою кандидатуру, — це вже пише до різних інстанцій головний маркшейдер Михайло Немировський. — Я не став ризикувати своєю сім'єю і, порадившись з дружиною, зняв свою кандидатуру. Але на виборах знову переміг Рудих В. І. Після перемоги він вирішив прибрати з дороги всіх, хто йому заважав і був не з ним... Проти мене була спровокована бійка біля самої міліції, і нападники (один із них пізніше був засуджений за розповсюдження наркотиків) відразу ж звернулися до міліції, де проти мене негайно порушили кримінальну справу. Розуміючи, що це було замовлення і слідство ведеться з пристрастю, я звернувся з листом до Генеральної прокуратури України. У результаті кримінальну справу було передано для незалежного розслідування до сусіднього районного центру Петропавлівка і закрито за відсутністю складу злочину.

      У 2002 році колектив шахти  ім. М. І. Сташкова знову висунув мене кандидатом на пост міського голови Першотравенська. Цього разу я пообіцяв своїм виборцям ні під яким тиском не знімати своєї кандидатури. Але вибори були сфальсифікованими. Я знаю настрій мешканців міста, в якому живу 32 роки, і впевнений, що або я, або інший кандидат повинні були перемогти, але перемогу отримав діючий мер Рудих В. І.». При цьому Михайло Борисович заявляє про обіцянку міського голови його «згноїти».   

      Думка Немировського про фальсифікацію виборів міського голови Першотравенська, певна річ, особиста. Можливо, хтось у місті вважає й інакше. Але передбачення щодо «згноїти» невдовзі підтвердилося вельми наочно. На шахту імені Сташкова цілеспрямовано прибув співробітник Першотравенського управління Служби безпеки України, аби перевірити роботу саме маркшейдерської служби, очолюваної Немировським. Навіть сама постановка питання спершу може здатися дивною. Як можна пов'язувати маркшейдерську службу з безпекою України? Виявилося, дуже просто. На час відпустки дільничного геолога його обов'язки виконував Віктор Дегтяр. На думку перевіряючого, він не мав права користуватися планшетами гірничих робіт М 1 : 2000, бо вони містять таємну інформацію, користуватися якою можна, маючи до неї допуск. Фахівець із багаторічним стажем Немировський, який свою справу знає бездоганно, відразу ж пояснив, що ці планшети не є таємним документом. Певна річ, і відповідного грифу «таємно» на них не було. До того ж, згідно із наказом тодішнього генерального директора виробничого об'єднання «Павлоградвугілля», призначення на посаду могло відбутися тільки після оформлення допуску за формою 3. Інакше кажучи, Дегтяр не міг не мати допуску до таємниці за будь-яких обставин.

      Попри абсурдність звинувачень проти Немировського порушили кримінальну справу, його буквально засмикали допитами. Годі переповісти всю цю епопею. Коли ж на виборах переміг Віктор Ющенко, крига, здавалося б, скресла. Апеляційний суд Дніпропетровської області вирок Красногвардійського районного суду Дніпропетровська від 3 листопада 2004 року стосовно Немировського відміняє у зв'язку з суттєвим порушенням кримінально-процесуального законодавства і направляє справу прокурору для додаткового досудового розслідування. Цілих півроку його ніхто не чіпав. А 21 липня знову викликали до СБУ...

      «Прошу Вашого втручання у мою надуману справу, бо зацікавлені особи працюють на знищення мене і моєї сім'ї як морально, так і фізично (дружина не витримала такого знущання і її вразив інсульт), — з листом відчаю Немировський звертається до народного депутата України Михайла Волинця. — Протягом двох років мені не дають працювати: вилучають документи і щось шукають... Я позбавлений конституційного права на захист, бо адвокати, яких знаходжу, не мають відповідного допуску, а ті, яких мені пропонують, виступають у ролі прокурора... Я розумію, що вони рятують честь свого мундира, але навіщо вони плямують мою честь? Як змагатися з таким беззаконням? Змінилася влада, але на місцях залишилися ті самі, хто горою стояв за збереження старої влади і вседозволеності. Я у відчаї! Я не знаю, що робити і до кого звертатися!».

      Михайла Немировського я знаю років зо двадцять як людину рішучу і впевнену в собі. Отож не міг навіть подумати, що він колись заговорить про відчай...

Закони меру не писанi?

      Здається, мало не в кожній першотравенській родині нині зберігають копію відеозапису мітингу на підтримку кандидата у президенти України Віктора Януковича, який відбувся глибокої осені минулого року. Певна річ, на ньому виступали й чільні особи як міста, так і шахт. «Я не хочу жити у фашистській Україні! Я не хочу, щоб мої діти і внуки жили з коричневою чумою», — ці слова належать вищезгаданому директору «Степової» Віталію Васильєву.

      А Віктор Рудих і взагалі має репутацію гострого на слівце чоловіка, котрому пальця до рота не клади... Отож, як завжди, виступав образно: «Пану Ющенку треба піднести всенародного гарбуза, щоб він заспокоївся і цілував цього гарбуза до закінчення днів своїх... За Януковича! За Віктора Федоровича!».

      — Посадова особа не має права займатися агітацією — це ж кричуще порушення закону, — розводять руками першотравенці. Але, як бачимо, у славному шахтарському місті закони діють свої. І їхній караючий меч неодмінно спрямовується проти тих, хто має власну думку і позицію. За кожним із таких фактів (окрім вищеописаних, у Першотравенську їх набереться, хоч греблю гати) — доля людини.