Якби треба було одним реченням охарактеризувати Дні української столиці у Парижi, які завершилися наприкінці минулого тижня, то воно прозвучало б так: «Київський міський голова зробив те, чого не вдалося ще жодному українському політику, — він підкорив Париж». Очевидно, тому, що мер Києва, на відміну від українських урядовців, не обіцяв французьким бізнесменам «золоті гори», а просто пропонував їм конкретне взаємовигідне співробітництво. Для французів, які вже звикли, що представники пострадянських країн виступають якщо не прохачами, то у кращому випадку обирають амплуа бідних родичів, напевне, це було приємною несподiванкою.

Про те, що пiд Києвом ось уже десяток рокiв будується i нiяк не добудується медична установа, сьогоднi пам'ятають хiба що самi «оператори екскаватора», якi працювали на будмайданчику, медики, якi свого часу плекали надiю перейти на роботу до просторих примiщень, та жителi села Троєщина, по сусiдству з якими, власне, i вирiс цей об'єкт без конкретної адреси.

Ще рік тому будинок по вулицi Теодора Драйзера, 9-Д нічим не вiдрізнявся від інших. Звичайнiсiнька шiстнадцятиповерхiвка, розташована на Троєщинi, мала ті ж проблеми, що й усюди: облуплені стіни коридорiв, обдертий лінолеум на підлозі, пошарпані ліфти, та й двiр не вражав буянням зеленi... Набридло все це мешканцям будинку, створили вони домовий комітет, а головою обрали Валентину Филимонову, яка й стала ініціатором усiх перетворень. Почали з органiзацiї служби консьєржів — був і клопіт з прибудовою, і з добором кадрів. Неодноразово довелося мешканцям будинку попрацювати й на суботниках: старi й малi саджали дерева й кущі, розбивали клумби, сiяли квіти, прибирали смiття, словом, облаштовували прилеглу територію. Під час роботи хтось згадав, що саме в 2005-му будинку виповнюється 20 років. Старожили запропонували відсвяткувати «день народження» будинку. І знову закипіла робота...