У середині вересня 1941 року близько 15 тисяч людей прибули до прикарпатського міста Долина на відкриття пам'ятника полеглим борцям за волю. 21-річний Омелян Коваль виступив тоді перед молоддю, прохаючи протистояти насильницькому вивезенню до Німеччини. Пояснював: «Ми потрібні тут, нас чекає боротьба за повне визволення України». Нацисти арештували палкого промовця вже наступного дня. З часом до Аушвіцу, де його ув'язнили, потрапили хлопці, які слухали його виступ на святкуванні. Вони розповіли, що з їхнього повіту тільки небагатьох вдалося вивезти до Німеччини — решта пiшли в партизани.
Омелян Коваль пережив концтабір, а потім багаторічну розлуку з рідною землею, задля звільнення й розвитку якої працював постійно. 85-річний учасник руху опору вже понад 8 років має громадянство України. Щороку відвідує рідну землю, «балуючи» земляків духовними й матеріальними гостинцями. А в Бельгії очолює Раду українських громадських організацій цієї країни. Наша розмова з паном Омеляном — про Аушвіц, Спілку української молоді діаспори та про новітню Україну.