Понеділковий ранок почався з новини від Президента: Л.Д. висловив бажання бачити на посаді Генерального прокурора України нинішнього віце-спікера Верховної Ради Геннадія Васильєва. Ця звістка затьмарила собою обговорення подальшої долі Святослава Піскуна та причин його відставки. Однак хронологія подій останнього тижня змушує-таки передусім приділити увагу відставленому Святославу Михайловичу.

I перш ніж висувати версію за версією стосовно того, чому з посади Генпрокурора «пішли» Святослава Піскуна, слід уважніше придивитися до обставин його відставки. Тоді і світло проллється на причини, через які Генпрокуратура так несподівано позбулася свого зверхника. Однак саме супутні відставці часові та просторові виміри так ніким і не були досліджені. А дарма. Бо щодо часу, то все було розіграно занадто швидко, щоб цей поспіх не впав у око (нібито не Ольга Колінько, а сам біс штовхав Кучму попід руку, а точніше, не так штовхав, як водив тією-таки рукою). А щодо простору, то відставка Піскуна відбувалася у якомусь умовному кабінеті гаранта, тоді як могла б — у парламенті... Чому все сталося саме так, а не інакше? Чому указ про усунення Генпрокурора був перев'язаний стрічечкою з двома словами на ній: «поспіх» та «Президент»? «УМ» шукатиме відповіді на ці питання, а також намагатиметься окреслити коло потенційних кандидатур на місце Генпрокурора, якi залишаться актуальними в разi, якщо не затвердять Васильєва.