Життєрадісні екслібриси ненормативного мистецтва

      На міжнародному італійському конкурсі екслібрисів, присвяченому творчості всесвітньо відомого майстра Високого Відродження Леонардо да Вінчі, заохочувальний приз та Велику почесну медаль отримав наш співвітчизник, художник-станковіст та справжній «лицар» екслібрису Петро Малишко.

      Мистецтво книжкового знаку — екслібрису (що з латинської мови перекладається як «із книг...») — зараз не дуже поширене, на відміну від давніх і досить наївних часів, коли звичайний підпис «з книг...» (а далі йшло ім'я хазяїна) ще міг гарантувати власнику захист від любителів «поповнювати» власну бібліотеку за чужий рахунок. Проте часи змінюються, а мистецтво залишається: сьогодні ми бачимо, як деякі з художників-монументалістів або ж станковістів захоплюються також цим видом «малої графіки» і, що приємно, досягають у цій царині творчості неабиких результатів. Це стосується і Малишків: Оксану Малишко визнано однією з кращих в Україні художників-екслібристів, що працюють у техніці «дереворізу», а Петро Малишко вже багато років плідно працює в авторській техніці.

      Цікаво, що станковіст і монументаліст Петро Малишко за свій майже сорокарічний творчий шлях винайшов власну живописну мову зi свідомою орієнтацією на експериментальне, ненормативне мистецтво. Його відверті, дуже насичені за кольорами картини, розвішані по стінах майстерні на Андріївському узвозі, навряд чи залишать глядача байдужим. Аналізуючи колористичну обдарованість художника, українська поетеса Раїса Лиша пише, що він «рідкісно бачить, відчуває і передає у своєму малярстві об'ємну наповненість, напруженість чи м'якість, легкість, вагу, текучість, дотичність кольорів... знає кольорові вихори світу і, здається, сам у них летить у невідомих глибинах, немов кольоровий лицар».

      Отже, головна домінанта екслібрисів та живопису Петра Малишка — це колір, його гучність, пульсація і таємниче мерехтіння. Іноді в цьому кольоровому Всесвіті можна уявити собі силует людини, рослини або птаха, але це — лише один з авторських засобів згустити, сконцентрувати колір за допомогою умовної форми. Мета художника — зробити свій твір ще більш активним, переважно за рахунок кольорового контрасту. «Мене часто запитують, — розповідає Петро Малишко, — чому я так часто у своїх творах звертаюся саме до чорного кольору, — мовляв, він такий невиразний, похмурий. Це дивно, але я його сприймаю зовсім по-іншому. Він мені навіть подобається і ніяких сумних думок чи асоціацій не викликає. І взагалі, я вважаю, що до нього не можна ставитися однозначно негативно: адже на Сході траурним кольором традиційно вважається не чорний, а білий. Для мене чорний колір — це зовсім особлива динаміка, напруженість та відчуття певної глибини у творі. Він надзвичайно в'язкий і немов силою затягує до себе». І дійсно, у контрасті з яскравими, «відвертими» барвами життєрадісних екслібрисів Петра Малишка чорний колір звучить зовсім незвично. Взагалі творча манера художника — схвильованість почуттів, народження фантастичних образів і майже імматеріальних речей — розширює стильовий простір сучасного вітчизняного мистецтва і створює власну суб'єктивну реальність. Проте імпульсом для народження твору може стати якась певна, цілком життєва подія, яка згодом зазнає творчої інтерпретації і набуває нового, піднесеного символічного змісту картини-формули. Саме здатність митця до абстрагованого сприйняття ситуації, вкупі з дещо експресіоністичною манерою, дозволяють йому досягти абсолютної новизни і гостроти образів.

      «Нові ідеї потребують і нових форм, — каже Петро Малишко, — і якщо значна частина суспільства повністю задоволена певними художніми формами, це означає, що ті форми втратили свою силу дії. І тому, на мою думку, сучасний митець повинен постійно шукати свій власний шлях до творчості».

      Отже, трансформуючи звичайні форми матеріального світу, Петро Малишко створює власну реальність, свідомо відмовляючись від традиційних засобів образотворення. Головний принцип його творів, зокрема живописних картин — це нестійка рівновага кольорових плям, діагоналей, кутів. «На узбіччі», «Довкілля», «Звуки сопілки» — ці твори немовби свідомо ілюструють слова сюрреаліста Мішеля Лейєра: «Я все руйную, бо мене не влаштовує все те, що йде від розуму». І сам автор лише підтверджує цю думку, коли каже, що всі його твори народилися інтуїтивно, адже під час творчості він завжди дуже чутливий до несподіваних зовнішніх імпульсів. «Індивідуальність художника, — вважає Петро Малишко, — найповніше виявляється при використанні абстрактних засобів образотворчого мистецтва, отже, і мої твори відбивають простір, який не існує в реальності. Бо це — простір власного світовідчуття, це — лише моє особисте враження від певних життєвих подій. Група яскравих локальних плям, лінія, крапка, пунктир — все це разом створює ефект «Великої Гри».

      Те ж саме віддзеркалення гри з підсвідомим знаходимо ми і в екслібрисах майстра. Польща, Чехія, Югославія, Угорщина, Іспанія, Італія, Німеччина, США — в кожній з цих країн є конкурси-фестивалі (з виставковими проектами та чудово віддрукованими каталогами), присвячені мистецтву книжкового знаку, екслібрису. До речі, є вони і в нас, проте, на відміну від іноземних, проходять лише іноді — здається, це ще не стало поважною традицією. Але ж надія, як відомо, вмирає останньою, і дуже важливо, що сьогодні в нас є такі досвідчені майстри екслібрису, твори яких цінуються навіть на рівні престижних закордонних конкурсів. А серед плеяди таких українських чародіїв і Петро Малишко — призер міжнародного конкурсу, що був проведений Музеєм Леонардо да Вінчі в Італії, визнаний як один з авторів найоригінальнішого екслібрису міжнародного конкурсу «Дитино» в Югославії та фестивалю на честь художника Чурльоніса в Прибалтиці, шановний учасник міжнародного конкурсу «XXI століття» у Барселоні, Іспанія.