Плесо Світязя — за парканом, а біля стін княжого міста — Кура-Чебатура

      Вранці ви прокидаєтесь, виходите у двір своєї багатоповерхівки, а там на дитячому майданчику дяді лопатами риють рови під будівництво... магазину. Мешканці ж п'яти- чи шестиповерхівок ні сном, ні духом не знали про будівництво цього «важливого» об'єкта в і без того куцому і тісному дворі. Хоча прибудинкова територія належить саме тим, хто тут мешкає. Та в Луцьку нині стало чи то модно, чи то для кишені міських чиновників та депутатів «приємно» будувати у міських дворах що завгодно, не запитавши навіть думки тих, хто тут мешкає. Ще зовсім недавно таке неможливо було взагалі...

«Узаконити» чи «покарати»?

      В обласному центрі землі для продажу, напевне, вже не залишилося, якщо черга дійшла навіть до прибудинкових дитячих майданчиків. І в ціні вона зростає астрономічними темпами: якщо рік тому земельну ділянку під будівництво ще можна було придбати за три тисячі доларів, то зараз — за 10 тисяч і не менше. Виростають палаци і палацики навіть у міському парку, мається на увазі парк імені 900-річчя Луцька. На що впаде око у місцевих князьків — там вони і будують. І зникає парк як парк, а на старовинних городищах, як у прилуцьких Рованцях, де весь час археологи викопували старожитності, вже ніхто й нічого більше не викопає. Бо історична зона забудована приватними будинками без будь-яких генеральних планів. За 14 останніх років ми взагалі забули, що є таке слово «містобудування». А ще до 1990 року кожен архітектор звітував про виконання генерального плану. Ці 14 років ми будували, як хотіли і як кому заманеться, прикриваючись, як фіговим листком, таким витвором українських реалій, як містобудівельне обгрунтування, яке має видаватися як виняток, і то після отримання дозволів з різних інстанцій, і обов'язково з дозволу громади. Наголошую на останньому, бо до думки громади тепер не те що не прислухаються, нею відверто нехтують. Гроші вирішують усе, і навіть депутатів міськради можна схилити проголосувати за будь-яке потрібне для бізнесмена рішення. От і не дивуйтеся, шановні, що на дитячих майданчиках замість гойдалок виростають магазини й кафе. Хоча громада, якщо вона себе поважає, може все-таки на ситуацію вплинути. Як зробили це мешканці двору з будинків на вулицях 8 Березня, Мачтета та Огієнка. Тут на дитячому майданчику підприємець почав будувати магазин, але наполегливість людей у відстоюванні своїх прав змусила його згорнути будівництво і пошукати нове місце для свого бізнесу.

      Тема планової забудови міст та населених пунктів залишається болючо-актуальною не лише для Луцька, а й для всієї Волині. Саме тому звернулися до неї і учасники засідання обласного прес-клубу «Відкритий край», в якому взяли участь волинські архітектори, представники влади та журналісти. Через те, що немає генеральних схем забудови (у Луцьку генплан затверджували востаннє ще у 1980 році), Волинь та її природний комплекс зазнали непоправної шкоди. Яскравим прикладом цього стало самовільне будівництво у прибережних зонах Світязя. Те, що зробили за два роки із перлиною Волині та України, інакше як варварством не назвеш. І можна зрозуміти Богдана Шибу, першого заступника голови Волинської облдержадміністрації, який так емоційно описував ті неподобства, що відбуваються на Світязі та інших озерах Шацького національного парку, і не тільки. За кілька срібників місцеві владці розпродали волинським грошовим мішкам заповідні ділянки на березі Світязя, нехтуючи будь-якими санітарними нормами та вимогами законодавства. Хоча спочатку ділянки виділяли нібито під городи і садочки. Але швидко на них повиростали вілли, оточені височезними парканами. І невдовзі саме через них, і то вилізши на дерево, можна буде споглядати блакитну українську перлину. Бо до берега не допустять нові власники, захищаючись табличками з написом «Приватна власність». Як могло статися, що те, що століттями належало громаді, прибрала до своїх рук невеличка групка багатіїв? Відповідь на це запитання нині намагаються знайти і прокуратура, й інші правоохоронні структури, однак результативність цієї роботи викликає лише гірку іронію. Бо якщо прокуратура каже: «А як довести злий умисел у діях того чи іншого забудовника? А може, він хоче дітям-сиротам цей будинок віддати?» —  то про що ще може йтися? Який ще злий умисел потрібно шукати, коли порушено закон? Новоявлені нувориші й розраховували саме на те, що коли вони збудують свої дачі на заповідних світязьких берегах, то ніхто вже їх не зачепить. А владі тепер пропонують узаконити це незаконне будівництво.

      «Тобто пропонують порушити закон. Влаштували приватну клоаку за 100 метрів від Світязя, а тепер її треба узаконити? — не приховував свого обурення Богдан Шиба. — У цивілізованій країні взагалі немає такого поняття, як узаконити, а є «покарати» і «усунути». І поки у нас не зміняться ці акценти, поки громада не виявить принциповості — доти буде панувати ось такий цинізм у забудові. На всі ці питання треба дивитися не лише з точки зору грошей, а й моральності.

      Закон надав занадто багато повноважень органам місцевого самоврядування, і ми тішилися від того. Але на прикладах Шацького національного парку та інших територій, де триває безконтрольна хаотична забудова, переконуємося: занадто рано ми довірилися представникам громади у нашому недосконалому і далекому від громадянського контролю суспільстві. Тепер тих же голів сільрад та депутатів ми можемо звинувачувати, мовляв, немає в них територіального патріотизму. Але від того вже нікому не легше. Бо свою чорну справу вони вже зробили. Можливо, інколи навіть не задумуючись, що роблять».

      Ще одна загальноукраїнська і волинська біда: згідно з нормами нового Цивільного кодексу України, управління архітектури не має права забороняти чи припиняти незаконне будівництво. Це право має тільки суд. Але ж суди не завжди компетентні у цьому питанні, і їх з потрібними рішеннями теж можна купити. Отож проблема наростає, як снігова лавина, а масштаби масового самовільного будівництва зростають і далі. Волинська влада нещодавно вирішила покласти край цій вакханалії. Усі міста та населені пункти області мають виготовити генеральні плани забудови. Зробити це треба протягом 2006 — 2008 років. А хто не знає, де взяти кошти на їхнє виготовлення, того позбавлять права видавати будь-які містобудівельні обгрунтування. Але за два роки ще стільки можна накрутити...

Курники під стінами зимової княжої резиденції

      Ще одним найсвіжішим прикладом того, як впливові люди від бізнесу (і здебільшого не місцевого, а заїжджого, із центру) нехтують усіма нормами законодавства, не кажучи вже про громадську думку, є розпочате будівництво нових приміщень Володимир-Волинської птахофабрики на відстані один кілометр від княжого міста — Володимира-Волинського. Тут уже впродовж літа точаться так звані курячі бої між міською та районною владами. Остання виділила землю на власний розсуд поблизу села Шистів, що фактично розташоване у передмісті колишньої зимової резиденції великого князя Володимира, під будівництво шести нових курників місцевої птахофабрики, відомої в Україні як торгова марка «Курка-Чебатурка». Нові промислові об'єкти з усією відповідною інфраструктурою мають «прикрасити» краєвид древнього міста, доповнивши панораму тисячолітнього Зимненського жіночого монастиря і пам'ятки давньоруської архітектури — Успенського собору (XII століття). Причому пташники мають бути збудовані вже до перших морозів. Будівництво розпочалося без комплексної екологічної експертизи, без належного відведення земельної ділянки за всіма нормами і належної проектно-кошторисної документації. Роботи відверто форсують на всіх рівнях, навіть на обласному. Іде тиск на екологів, які тимчасово призупинили незаконне будівництво. Мовляв, інвестиції у сім мільйонів гривень для району на дорозі не валяються, хоча, за інформацією з неофіційних джерел, ці гроші — з державного бюджету. Та чи виправдовує себе така гонитва за інвестиційними показниками, новими робочими місцями і надприбутками бізнесменів, коли йдеться про екологічну безпеку міста, що претендує на статус Національного історико-культурного заповідника? Птахофабрик в Україні і на Волині багато, а Володимир один. І якщо байдужість до цих проблем тих варягів, які не живуть на цій землі, можна зрозуміти, то затятість районної влади, м'яко кажучи, дивує. Невже для того, щоб відрапортувати Києву про хороші інвестиційні показники, треба приносити у жертву національні святині? Адже ніхто переконливо не довів громадськості, що новий промисловий об'єкт не зашкодить довкіллю древнього міста. Зрештою, збудувати його можна було і не під стінами Володимира-Волинського, а хоча б кілометрiв за п'ять від нього. Враховуючи здатність наших інстанцій «рєшать вопроси», невідомо, чим закінчаться ці курячі бої. Мер міста Петро Саганюк та громадськість звернулися по допомогу до Президента та уряду: «Наше місто знало різні часи. Його плюндрували татаро-монгольські та фашистські орди. Та після кожної руїни Володимир поставав із попелу працею, розумом, серцем своїх громадян. І ось нова загроза — вже сучасна. Її дехто намагається замаскувати, мовляв, усе робиться в рамках законодавства. Та чи є в тих рамках люди, їхня позиція? Власник будівництва не зважив на громадську думку, чим грубо порушив статті Закону «Про планування і забудову територій».

      Що ж залишимо нащадкам у спадок: нові культурні цінності чи величезний курник на околиці славетного міста?