Небо як дах, земля як ліжко...

24.09.2005
Небо як дах, земля як ліжко...

(з архіву РЕЙТЕР.)

         Ушколярів навчальний рік у розпалі... Однак не всі дітлахи зранку йдуть до школи, малюють палички, читають і рахують. Чимало дітей взагалі не знає про те, що існує така традиція: щодня  йти до школи... Традиційно цієї осінньої пори правоохоронці проводять профілактичні рейди під умовною назвою «Урок», виявляють на вулицях маленьких бродяжок і намагаються їх повернути до нормального життя. Під час рейду, проведеного нещодавно відділом кримінальної міліції у справах неповнолітніх Головного управління МВС України в Києві, був присутній і кореспондент «УМ».

Аби дитина була схожа на «циганчука», їй пофарбували волосся

      Для початку йдемо до столичного серця — майдану Незалежності. У першому ж переході — замурзана смаглява дівчина, на вигляд ще й сама дитя, але вже годує немовля груддю і тим часом встигає збирати милостиню. Каже, що приїхала з Іршавського району Закарпаття. Поки решта сімейства, як стверджує Оля, полола й обробляла бурякові поля під Коростенем, вона з власною дитиною просила копієчку в підземеллі під Майданом. Паспорт у молодої жінки таки знайшовся, проте в ньому не виявилося ані відмітки про народження дитини (а хлопчику, до речі, вже шостий місяць), ані позначки про шлюб. Виявилося, що Олі 18 років, проте вона ніколи не ходила до школи й не знає навіть, який зараз надворі місяць й якої пори народилася сама. Навіть не відає, коли народився її син: каже, що тодi надворі ще був сніг! Дівча практично «прогуляло» своє майбутнє, а може й майбутнє своїх дітей.

      Пiд час минулого рейду майже на цьому ж місці міліція теж зацікавилася смаглявою молодичкою: на вигляд 13—14-річне дівча тримало на руках загорнене в якесь ганчір'я немовля. Викликали «швидку допомогу» — настільки занедбане було дитя. Виявилося, що це 4-місячна дитина не була циганського роду — її взяли в «оренду», адже навіть волоссячко немовляті спеціально перефарбували. Годували малюка вельми специфічною «дитячою сумішшю», яку колотили, замішуючи молоко з брагою й маковинням, — щоб  краще спало й не плакало.

За день «бомженята» збирають по 50—60 гривень

      Аж ось співробітники кримінальної міліції у справах неповнолітніх привели хлопчика — восьмирічного Руслана, який спав просто неба на лавці. Хлоп'я одказує, буцімто його батько збирає в передмісті на полі волошки, а він із матір'ю їх продає. Так і живуть — «під небом голубим». Невдовзі, пихкаючи вранішнім перегаром і цигаркою, не забарилася й матуся. Утямивши, що має справу з міліцією, завела заїжджену платівку з відомим акцентом: «Ми люді нємєстниє...». Мовляв, усе погоріло, а що не зотліло, вкрали цигани. От і мусимо хліб та дрова підбирать. Про навчання Русланчика у школі й мови не може бути. «А навіщо, — одказує мати, — он я і без теї грамоти жию, й він прожиє...»

      Затримали тут й 11-річну Лізу — її батьки перебувають у розшуку, а дівча допоки мешкає на вулиці, допомагаючи смаглявкам збувати квіти  Лiза якраз умивалася у фонтані. Міліціонери кажуть, що, можливо, та втекла з інтернату — скоро все перевірять.

      Малі жебраки Майдану розповiдають, що зазвичай заробляють до 50—60 гривень на день. Стосовно гігієни зізнаються: «Вокзал» миється у річці Либідь, «Майдан» — у фонтанах, «Святошин» і «Борщагівка» їздить на Гідропарк, а «Троєщина» — Десенці... Це літом. Узимку ж дiти заповзають у так звані «танки» — люки  міської каналізації, куди може утиснутися до 7—8 підлітків.

      Перевірили ми й інтернет-клуби та зали гральних автоматів. Цікавий висновок цього рейду: діти сачкують групами в два-три напарники — одинаки зустрічаються рідко. Жебраки й безпритульні зазвичай ходять до залів ігрових автоматів — інтернет-клуби й кафе все ж «витримують» марку дещо інтелектуальнішого закладу й подекуди навіть не пускають усередину обшарпанців.

      Проте зазначимо, що у столиці із закоренілими прогульниками борються доволі ефективно — тільки дитина більше десяти днів не відвідує без поважних причин заняття, відразу до служби направляють про це повідомлення, й її працівники негайно реагують, вивчаючи ситуацію. Розпорядженням столичної міськадміністрації, що народилося на виконання державної програми попередження дитячої бездоглядності, вхід неповнолітніх до інтернет-кафе під час занять заборонений. Улітку обмежили вхід неповнолітніх до розважальних закладів десятою годиною вечора, а взимку — дев'ятою. Кожний зафіксований рейдовою бригадою випадок порушення встановлених обмежень розглядається на координаційних нарадах при райдержадміністраціях, куди запрошують і власників цих закладів. Заходи впливу нерідко вживають вельми суворі — аж до закриття клубу чи інтернет-кафе.

«Моєму синовi пиво пасує»

      Усіх, хто втрапив тоді до міліційного мікроавтобуса, доправили до райвідділу міліції, аби встановити особу й перевірити по базі даних та провести подальші процесуальні дії — кого відвезуть у притулок, кого віддадуть батькам чи опікунам, кого повернуть до інтернату.

      Як не дивно, а практика підказує: батьки нерідко відають про те, що їхня дитина замість того, щоб відвідувати школу, «зависає» в інтернеті чи засіла за ігровим автоматом, або ж замість книжок і задачників «читає» етикетки на цигарках і «тоніках». Буває, що підлітки у цей час гнуть спину, розвантажуючи вагони чи ящики у магазинах, або ж  збирають пляшки чи макулатуру.

      До прикладу, співробітники столичного ВКМСН розповідають, що якось опівночі вони їхали вулицею Саксаганського й помітили, як купка розвеселих дітлахів років 12-14 уже добряче набралась пива й продовжувала теплу вечірку. Поки розбиралися, до міліціонерів вийшов батько одного з хлопчаків — той зовсім не здивувався присутності сина в пивній компанії. Навпаки, «ліберальний» татусь відказав, що вважає свого спадкоємця цілком дорослою людиною, котрій пляшка броварського напою цiлком пасує. Проте наступного дня з цим батьком правоохоронці провели профілактичну бесіду — але навряд чи той полишить задоволення любуватися, як його син-пiдлiток  ковтає пиво.

У притулку діти можуть бути не довше трьох місяців

      «За спільної ініціативи Генеральної прокуратури та МВС України з початком нового навчального року правоохоронні органи держави проводять подібні заходи, — зазначає начальник Департаменту кримінальної міліції у справах неповнолітніх МВС України генерал-майор міліції Михайло Цимбалюк. — Хоча у цім році ми з Генпрокуратурою та Міністерством у справах сім'ї, молоді та спорту мали нагоду вже декілька разів організувати спільні рейди. Головна їхня мета — вилучити «дітей вулиці» з-під впливу негативних чинників, які унеможливлюють шанси підлітків отримати необхідні знання й мінімальну фахову орієнтацію, правильно інтегруватися у соціум i сім'ю, якщо, звичайно, родина є благополучною. Під час подібних відпрацювань ми знаходимо дітей, котрі перебували у розшуку в т. ч. й у кримінальних справах».

      Разом з Михайло Михайловичем ми поїхали до притулку для неповнолітніх, що на столичній Троєщині — це один iз «взiрцево-показових» серед подібних закладів в державі. Адміністрація притулку усіляко прагне позитивно вирішити подальшу долю дітей.

      Вражає справді людяне ставлення персоналу до вихованців, а останні чи не стовідсотково є носіями доволі складних характерів, свідками й учасниками поневірянь й зневаги. «Звичайно, наразі чимало проблем існує і в законодавчому плані — ми обов'язково вийдемо з ініціативою до Верховної Ради України, адже потрібно негайно впорядкувати процес відслідковування подальшої долі неповнолітніх, більшість котрих стали сиротами при живих батьках — колишніх i нинішніх «дітей вулиці», — аби вони не стали жертвами злочину чи самі не долучилися до криміналу, — продовжує розмову генерал Цимбалюк. — Наша статистика показує, що переважна більшість «дітей вулиці», яких міліція вилучає, є втікачами з інтернатів. За вісім місяців поточного року 1260 діток перебувало в розшуку, більшість знайдено, але залишається нез'ясованою доля 333 підлітків. Ця цифра нас надзвичайно турбує — адже серед них потенційно високий відсоток жертв злочинів. А найбільше таких історій ми маємо на Донеччинні — 103, також у Луганській, Запорізькій областях та АР Крим».

      «Ми прагнемо щоб діти йшли до нас, — долучається до розмови начальник відділу Генеральної прокуратури України щодо захисту прав і свобод неповнолітніх Петро Бернадський. — Вік тутешніх дітей різний — від 3 до 18 років. Вони трохи бояться самі до нас iти — думають, що їм тут не допоможуть, але покарають. Проте дуже швидко вони звикають — багато не хочуть звідси їхати й просять, щоб їх залишали — але понад три місяці їх тримати у притулку не дозволяє закон. Ми кажемо про те, що дітей незаконно експлуатують (ГПУ порушила 14 карних справ з цього приводу), дорослі втягують до злочинної діяльності, вчинюють насильство й т. і. Взагалі органами прокуратури лише за перше півріччя цього року були поновлені права понад як 48 000 дітей проти минулорічних 1 300». Нині актуальне питання — поновлення прав дітей, які зараз перебувають за кордоном. «Нещодавно в нас відбулася зустріч iз представниками Європарламенту стосовно питань порушення прав дитини під час усиновлення; зачепили й тему зникнення малят з пологових будинків, — розповiдає Петро Бернадський. — З 1994 року по сьогоднішній день іноземці усиновили понад 13 500 українських дітей, тоді як наші співгромадяни спромоглися узяти на виховання лише удвічі більшу кількість безбатченків. Проте про систему якихось випадків, котрі можливо об'єднувати у поняття злочинної організації чи «мафії», котра свідомо збагачується за рахунок операцій з незаконного переправлення українських дітей за кордон, говорити немає повних підстав. Є окремі випадки порушень, зокрема, й при усиновленні, й наша реакція на них — три кримінальні справи. Принагідно зазначу, що вже розроблено проект закону про приєднання України до Гаазької конвенції з прав дитини, який дозволить ефективно тримати на контролі ситуацію у фостерних сім'ях за кордоном, де перебувають діти з України, й у разі виникнення потреби повертати дітей додому...»

      ...Гарненьке 13-річне дівча на ім'я Юля, із вуст котрої не сходила посмішка, розповіла гостям, що потрапила до столичного притулку із Запоріжжя. «Мені вдома не подобається — у Києві краще, — каже вона. — Мені тут і вчитися хочеться, й друзів багато з'явилося. Взагалі я хочу вирости й отримати добру освіту й хорошу роботу. Але я з бідної родини, майже з перших років життя вимушена постійно приїжджати на столичний вокзал i шукати собі харчі...» У минулому в Юлі залишились ночі на бетонній підлозі, нюхання клею та постійна задуха від дешевих цигарок. Дуже хочеться вірити, що усе це — у минулому...