Без назви

        «Тимошенко стала Алі-Бабою», — прочитала я якось в інтернеті. Прочитала і не відразу збагнула, чому саме Алі-Бабою, а не Попелюшкою чи Шахерезадою. Виявляється, автор заголовка мав на увазі те, що із повелителем Сезаму українську (на той момент) Прем'єрку поєднує кількість її вірнопідданих, тобто членів фракції БЮТ, адже останніх, як і знаменитих розбійників, тоді було рівно сорок. «Дотепно», — подумала я і тут же знайшла для себе нову розвагу — колекціонування назв статей. А відтак розсортувала зібране і зробила такі висновки.

Просто інформація, Гоголь та «Українська правда»

      Значний масив заголовків складають назви, які просто передають те чи інше повідомлення — без емоцій, підтекстів, гри зі смислом і тому подібних речей. Це те, що називають «коротко і ясно». Такі заголовки я навіть не збирала, подаю кілька з новиннєвої стрічки: «В Києві відкрили монумент жертвам тероризму», «Путін у жовтні має намір відвідати Україну», «Різака випускають із тюрми» тощо.

      Подібну модель я б назвала нульовою, оскільки вона стоїть окремо від усіх спроб привернути увагу до тексту особливими вербальними засобами, закладеними саме у заголовок. Із цього ряду випадають по-своєму нетривіальні назви, які час від часу ставить до своїх новин найпопулярніше інтернет-видання «Українська правда». При цьому, однак, принцип їхньої побудови є далеко не новим. Цікаво, чи знають колеги з «УП», що вони — свідомо чи не свідомо — наслідують не абикого, а самого Миколу Васильовича Гоголя?

      Порівняйте, скажімо, таке: «Соціалісти хочуть відставки Терьохіна, а есдеки пропонують рака і голу жінку» та «Прекрасный человек Иван Иванович. Он очень любит дыни» — очевидним тут є квазілогічне поєднання сентенцій, які буцімто — як прикидається автор, дурячи читача — пов'язані між собою. Виходить, що «прекрасність» Івана Івановича полягає в його пристрасті до динь, а есдеки пропонують замість Терьохіна рака і голу жінку — інакшого прочитання стиковка наведених тверджень, в принципі, не залишає. Борис Ейхенбаум, дослідник творчостi Гоголя, назвав це «прийомом доведення до абсурду, який зазвичай замаскований строго-логічним синтаксисом».

      У контексті цього не полінувалася я перечитати визнану в літературній критиці класику — майже сторічної давнини працю Ейхенбаума «Как сделана «Шинель» Гоголя». Після чого переконалася: журналісти «Української правди», як і Микола Васильович, вдаються до (читати слід російською мовою!) «манери сказу», і тим засвідчують власний стиль. Термін «сказ» вперше ввів Ейхенбаум, визначаючи його як «особистий тон автора», стилізацію під «особливого роду недбалу, наївну балаканину», довільне «роз'єднання та переміщення елементів реальності», «заново побудований світ», де звичайні логічні зв'язки виявляються недійсними.

      Ейхенбаум наводить свій, вже хрестоматійний приклад із гоголівського тексту: «Несмотря на свой кривой глаз и рябизну по всему лицу, (Петрович) занимался довольно удачно починкой чиновничьих и всяких других панталон и фраков». Журналісти ж з «УП» пишуть так: «Артеменко в Київ не літав, а соціалісти йому заздрять»; «Тимошенко тримає в секреті все про свого чоловіка, крім буряків»; «Ющенку можна пити горілку. Він є слухняним пацієнтом»; «Литвин, який не лягає під Президента, відпустив парламент спати»; «Тимошенко береже реліквію Ахметова, бачила помаранчевий холодильник і боїться терактів»; «Зустріч Литвина з Путіним ледь не зірвалася, але він міг побігати в ресторані»; «Тимошенко проти кровозмішання, чекає рум'яних депутатів і реваншу»; «Ющенко заборонив матюкатися, а мільйони Засух краще пішли б на ізолятори» тощо.

Тимошенко без спідниці, або Головне — це «клікнути»

      У той же час друга умовна частина назв у ЗМІ має претензію на те, аби оригінально розпочати творіння вже з його заголовку. Цю другу частину можна розбити на три моделі. І перша з них (дуже поширена, особливо в iнтернеті) — це відверто тупувата спроба ошукати читача, підсунувши йому під виглядом сенсації цілком банальне повідомлення. Ось декілька прикладів, переважно російськомовних: «Супруга Президента ждет ребенка» (мова про зустріч, яку Катерина Ющенко пообіцяла Насті Овчар); «Тимошенко пойдет под венец без юбки» (про плани Євгенії Тимошенко стати на шлюбний рушничок у брючному костюмі); «Ющенко могут помешать только лошади» («дотепний» висновок до повідомлення про те, що український Президент — найбiльш можливий  претендент на Нобелівську премію, перехопити яку у нього може хіба що досі невідомий кандидат, «темна конячка»); «Пискун не имеет ничего против голубых» (читайте так: Піскун обіцяє нікого не переслідувати за політичні переконання); «Депутати вживають наркотики» (правда тут у тому, що депутати — колумбійські); «В Чернігові Ющенка били по голові» (йдеться, ясна річ, про символіку). І на закуску — вершина дебілізму, взята з однієї щоденної київської газети — заголовок «Пытки в военном санатории» з підзаголовком «Пальцы в мясорубке» — всього-на-всього про дуже погані умови відпочинку в одному з лікувальних закладів...

      На такий підхід до справи звернув увагу не один опитаний «УМ» експерт (див. нижче). Олена Притула зазначила, що така вже в інтернету карма — в будь-який спосіб змусити свого споживача «клікнути» статтю, а Любко Дереш та Сергій Жадан заявили, що їм не до смаку тупість і обман. Справедливо...

«Папаша Андрюши», або Кучерявість на голому місці

      Друга модель заголовків — це безкінечні переспіви одних і тих самих кліше. А конкретніше — посварених між собою і тричі нещасних Івана Івановича з Іваном Никифоровичем... А також риби, за яку «знов гроші», і коней, котрі не винні...І Донбасу, який порожняк не гонить, і майора з його сватанням, в якого Мельниченко та журналісти, котрі про нього пишуть, відібрали навіки спокій! Якщо ближче до діла, то йдеться про використання готового творчого продукту, алюзії на цей самий продукт або ж прямий плагіат.

      Подібний принцип побудови назв настільки поширений і заяложений, що, чесне слово, варто було б накласти певні табу і на Івана Івановича, і на рибу, і на «попытку номер пять» абощо. З більш-менш вдалого (принаймні, не настільки поширеного) апелювання до відомих тем можна згадати такі заголовки: «Обидели юродивого, отняли копеечку» (привіт від Олександра Сергійовича Пушкіна і теперішніх українських олігархів, про яких йшлося в матеріалі); «Позвольте, у меня все ходы записаны!» (а це вже Ільф і Петров, помножені на того ж таки Мельниченка); «Эх, «яблучник», куда котишься?» (тут, мабуть, зрозуміло, і про кого написана стаття, і звідки її назва); «Народжена у США» (про Катерину Ющенко, котра явно має навіювати асоціацію з «Рожденным в СССР»); «Про лЕТО, Или как украинская власть провела каникулы» (заголовок роз'яснень не потребує, як і його походження — скалічена на одну літеру назва ток-шоу «Про это»).

      Справді дотепним був у цьому ряду заголовок статті, що з'явилась в інтернеті після відомого обміну питаннями-відповідями між журналістом Лещенком та Президентом Ющенком: «Папаша Андрюши силен в педагогике». Звідки він? Смутно постає у пам'яті дитячий фільм про — якщо не помиляюсь! — Дениса Корабльова, там чийсь «папа» був «силен в математике». Образ не часто згадуваний, але, як співав Макаревич, «наше общее детство прошло на одних букварях, оттого никому ничего объяснять и не надо». Лишається додати, що цей варіант заголовків Сергій Квіт відніс до розряду «барокових» та «кучерявих». З чим, власне, можна й посперечатись...

Штампи атакують. І все-таки програють?

      Дехто з ситуативних коментаторів, залучених «УМ» до справи оцінювання заголовків, сухо й майже неприязно зазначав, що пресу він не читає взагалі, не довіряє їй або ставиться до ЗМІ вельми скептично. Можливо, так відбувається тому, що приціл журналістів на сенсацію, скандал, багато галасу з нічого відчувається досить явно. Що ж, це ознака тяжіння наших мас-медіа не так до інтелектуальної, «просунутої» публіцистики, як до масової культури, такої собі медіа-попси, яка радо харчується прем'єром без спідниці і тому подібними речами.

      Не останню роль у свідомому заниженні планки відіграють і назви наших шедеврів. Хоча, приміром, «Україні молодій» в цьому плані все-таки є чим похвалитися: у нас були і «Птахи гнізда Дніпропетрова», і «ЄЕПнуті», і «НедоЄвропа» — заголовки, що вийшли за межі газети і стали надбанням досить широкого загалу.

      Що ж до інших видань, то, окрім засилля російської мови, знайти щось цікаве в заголовках української преси майже неможливо. І все ж існує третя модель назв, відзначених шармом оригінальності та якої-не-якої інтелектуальної праці, побудованої на грі словами, звуками абощо: «Шинель № 5» (про жінок в армії); «Посол ты... на нары» (про те, що Генпрокуратура висунула обвинувачення послу України в Нiмеччинi Сергію Фаренику); «Стрес-конференція» (про прес-конференцію Зінченка, що поступово перетворилася на брифінг Порошенка); «Красота по-юлиански» (про ситуацію у фракції БЮТ); «Запор в украинскую ночь» (про нічне мовлення ТРК «Культура» на УТ-1); «Коновалюк живет в трех соснах» (про «мазаночку» нардепа); «Е-літня пропозиція» (про програму «Жертва моди»); «Дар речи» (про промову Ющенка на День Незалежності) тощо.

      Оце фактично й усі перли, зібрані за три місяці спостережень. Ймовірно, хтось додасть до сказаного більше? Послухаємо з цього приводу розумних людей, серед яких — пара журналістів та кілька знаних постатей української культури.

 КОМЕНТАРІ З ПРИВОДУ

      Найкраще за інших розклав усе по полицях Сергій Квіт, директор Могилянської школи журналістики. Ну йому, як-то кажуть, й сам Бог велів:

      — Я згоден з вами у тому, що заголовки дуже часто геть недоладні, і можу навіть вам пояснити, чому... Вони такі дивні, м'яко кажучи, тому, що у нас перемішалися три традиції того, як взагалі пишуть заголовки. Перша традиція — радянська — вона, звичайно, дуже й дуже примітивна. Друга — суто українська, вона склалася так, що вимагає, як би то сказати... бароковості і метафоричності! Чи то пак кучерявості... Тут у заголовок може піти якесь прислів'я абощо, щоб подовше поламати голову над тим, про що у статті йдеться. Третя традиція — власне, західна, коли до назв матеріалів намагаються дуже прискіпливо підходити, або редакція тримає навіть спеціальних людей, які працюють тільки над заголовками і у такий спосіб формують обличчя газети. А у нас поєднання усіх трьох традицій призводить до досить прикрого враження від низької культури заголовків. Тобто проблема така дійсно є.

* * *

      Письменниця Євгенія Кононенко має власний, дуже несподіваний спосіб перевірки заголовків на оригінальність:

      — Уявіть собі оголеного чоловіка й жінку, які лежать на природі. Яку назву дати цій картині? Візьміть газету та підставляйте по черзі усі заголовки — ті, які НЕ підійдуть, і є добрими. (Від редакції: перевірено на практиці! З однієї новоствореної газети до картини сексу серед мурашок і ромашок підійшов би не один заголовок: «За часів Кучми було просто», «Передчуття перемоги», «Більше двох не народжуйте», «Підстав для паніки немає», «Пологівський маніяк», «Півгодини з Третьяковим» і навіть «Податкова приходила до мене радитись». Це жарт, звичайно, який не має на меті образити колег із «Газети по-українськи» — Авт.). Те, що заголовки переважно однакові — це все відгомін совковості.

      Що іще помітно? Інколи, в інтерв'ю, беруть як заголовок цитату не сутнісну, але характерну для тієї ідеї, яку проводить той, хто запитує, і оце викривляє сенс...

* * *

      Олена Притула, головний редактор «Української правди», визнає: краще таки тро-о-о-шечки передати куті меду, ніж не додати:

      — Не читаю я друковані ЗМІ. Все більше iнтернет... А тут люди до цього ставляться по-різному — є такі, які свідомо перекручують щось, брешуть в заголовках, щоб привернути увагу. Такі сайти, як мені здається, добре відомі. Ну, а наш принцип який? Ми намагаємось у заголовку сказати трохи більше навіть, ніж є у самій новині — тут діє інший механізм, ніж в газеті. У газеті ти читаєш заголовок й переходиш до самого матеріалу, а в iнтернеті дуже важливо змусити людину «клікнути», звідси й певна гіперболізація окремих заголовків.

* * *

      Відомий своєю словесною розкутістю художник і письменник Лесь Подерев'янський почав був вдаватися у спомини, але раптом «задрапірувався» у тогу трьох «не»:

      — От чудові були заголовки у радянську добу: «Над пропастью во лжи», приміром... Але, в принципі, я якось не замислювався над цим питанням, я його не аналізував, не помічав...

* * *

      До клубу лаконічних послідовників професора Преображенського, який вважав, що читання преси (щоправда, радянської) погано впливає на травлення їжі, додався, схоже, й головний редактор видавництва «Кальварія» Петро Мацкевич:

      — Я не читаю газет. Більшість з них наповнена матеріалами з інтернету, і я дуже скептично ставлюся до того, що робить наша журналістика.

* * *

      Молодого письменника Любка Дереша не приваблює роль монстра, а тим паче тупого монстра, тому він не купується на недолугі заголовки з претензією на сенсацію:

      — Раніше навіть забавка така була у мене — придумувати віртуальні рекламні слогани та заголовки для перших шпальт. «Кабінет Міністрів за два тижні з'їв тіло Прем'єра!». Звісно, що не теперішнього, бо там і на два дні не вистачить всьому Кабінетові... І в газетах, і в інтернеті заголовки, в більшості своїй, досить тупі. А деякі я б назвав заголовками-пастками. Вони маніпулюють основними людськими інстинктами, і тут превалюють агресивність і сексуальність, або ілюзії агресивності і сексуальності. Медіа спекулюють зацикленістю людської уваги на цих темах. Весь час начебто тримають споживачів інформації у напрузі, а по суті доводять їх до виснаження, вампірять просто. «Учитель насиловал своих семилетних учениц!» — впадає людині в око. Вона й починає у статті з цим заголовком шукати подробиці згвалтування, а там лише коментар психолога, або поради батькам від старшого лейтенанта Смирнової. Розчарований читач, здатний до рефлексій, згодом розуміє, що саме він хотів прочитати в такій статті. Йому стає соромно за себе. Потім до нього доходить, що ті, хто поставив такий заголовок, розраховували саме на його «нездорову» цікавість. Тоді людина відчуває себе на просто монстром, а тупим монстром. А потім знов наступає на граблі — перегортає сторінку і йому в око впадає ще один заголовок... І справа тут не в інтелекті, а в біології.

* * *

      Колега Дереша по перу Сергій Жадан вважає обманом і назви матеріалів, і самі публікації, і голу Курникову разом з ними:

      — В  інтернеті постійно купуюся на заголовки типу «100 нових фото голої Ганни Курникової». Я люблю оголену Курникову, тому й ведуся на такі обіцянки, хоча й усвідомлюю, що там буде зовсім не те, на що я очікую. Клацаю відразу ж, дивлюся, там якась стара стаття, жодного «голого» фото, знов надурили... Але вистрибує наступна флешка, і я йду туди... Заголовки однопланові, типові, але й мої дії такі самі. Ті, хто ставив ці картинки та заголовки, розраховували не на мій аналіз, а на мої чоловічі рефлекси. Жінки, до речі, реагують по-іншому й не купуються на таку дурню.