«Де твої кри­ла, які так по­до­ба­лись ме­ні?»

      Кри­ла­ми кольо­ру роз­тов­че­них каш­та­нів мах­ну­ла в не­бі над май­да­ном Не­за­леж­нос­ті сьо­ма «Чай­ка». На осінь чай­ки ма­ють звич­ку від­лі­та­ти в теп­лі краї. Але у трав­ні, ко­ли досi зазвичай ки­їв­сь­кі пта­хи нес­ли яй­ця до цьо­го ча­су, тра­пи­ло­ся «Єв­ро­ба­чен­ня», і ра­зом усіх бу­ло так ба­га­то, що на­ша, фес­ти­валь­на, на свій чер­го­вий ви­літ чека­ла чо­ти­ри мі­ся­ці. Вис­на­же­на чер­го­вим пе­ре­не­сен­ням міс­ця гніз­ду­ван­ня з Па­ла­цу спор­ту чи На­ці­о­наль­но­го ек­с­по­цен­т­ру Ук­ра­ї­ни на цен­т­раль­ну пло­щу кра­ї­ни та до­що­вою по­го­дою 17—18 ве­рес­ня «Чай­ка» лі­та­ла не­ту­теш­ня та ох­ля­ла.

      Увесь пер­ший вис­туп — гурт «При­ча­ман» — пта­ха, при­ча­їв­шись, про­си­ді­ла десь там май­же за лаш­тун­ка­ми. Пуб­лі­ки бу­ло вкрай ма­ло, а ті, хто прий­шов, так скуч­нень­ко пе­ре­ми­на­лись із но­ги на но­гу, що зга­да­лись ар­гу­мен­ти ко­лег, які на прес-кон­фе­рен­ції го­ло­су­ва­ли за ін­ші гур­ти. За­те під час дру­го­го су­бот­ньо­го вис­ту­пу — вір­мен­сь­ко-ро­сій­сь­ко­го гур­ту «Ді­ти Пі­кас­со» — чай­ка вис­т­риб­ну­ла на сце­ну. Во­на роз­див­ля­ла­ся ек­лек­тич­не вбран­ня со­ліс­т­ки гур­ту Гаї Ару­тю­нян та без­ре­зуль­тат­но вслу­ха­ла­ся в сло­ва її ет­но-пі­сень. Пря­ний ві­тер із гір­сь­ких ау­лів під час вис­ту­пу «Ді­тей» не по­дув, але чай­ці вда­ло­ся, як мі­ні­мум, уя­ви­ти де­ре­во з аб­ри­ко­са­ми (від наз­ви од­ні­єї з пі­сень «Ці­ра­ні Цар» — «Де­ре­во з аб­ри­ко­са­ми»), які во­на ко­лись ба­чи­ла в Кри­му. Гру­па не­що­дав­но по­вер­ну­ла­ся з Угор­щи­ни, де ма­ла кіль­ка вис­ту­пів, а пе­ред при­їз­дом до нас на сво­є­му стиль­но­му сай­ті на­пи­са­ла: «16.09 «Ді­ти Пі­кас­со» ви­ру­ша­ють у чу­до­ве міс­то Ки­їв на між­на­род­ний фес­ти­валь «Чай­ка». До по­ба­че­нія у Кі­є­вє!». Ки­їв на­щад­кам ве­ли­ко­го ху­дож­ни­ка спо­до­бав­ся, со­ліс­т­ка Гая ска­за­ла: «Це прос­то чу­до­во, що фес­ти­валь від­бу­ва­єть­ся на від­к­ри­то­му по­віт­рі» і, на­тяг­нув­ши ка­пю­шо­на зе­ле­ної бей­с­бол­ки, піш­ла під сце­ну слу­ха­ти «Ма­шу і вед­ме­дів». «Я не знаю, чи спо­до­ба­ло­ся пуб­лі­ці, бо не бу­ла на ін­ших «Чай­ках», то­му по­рів­ню­ва­ти ме­ні важ­ко, але осо­бис­то ме­не пер­ло...», — до­да­ла во­на по­тім, заз­на­чив­ши, що спо­до­бав­ся під­бір ви­ко­нав­ців. Гая бу­ла єди­ною з іно­зем­них гос­тей, яку чай­ка по­мі­ти­ла під сво­єю сце­ною на обох днях фес­ти­ва­лю.

      А от з ук­ра­їн­сь­ких ви­ко­нав­ців-учас­ни­ків «Чай­ки», ма­буть, що всі вис­ту­пи су­бо­ти і не­ді­лі чем­но пе­ре­ди­ви­ла­ся со­ліс­т­ка гур­ту «Ба­жа­на» Оля Жи­вот­ко­ва. «Сьо­год­ні я прий­ш­ла пос­лу­ха­ти на­ших зі­рок, — роз­по­ві­ла во­на «УМ», — особ­ли­во ці­ка­во бу­ло по­ди­ви­ти­ся, як пра­цю­ва­ли на від­к­рит­ті «При­ча­ман», ад­же зав­т­раш­ній день від­к­ри­ва­є­мо ми. На жаль, як це зав­ж­ди бу­ває на по­чат­ку, пуб­лі­ка ще не бу­ла під­го­то­ва­ною. Крім то­го, ук­ра­їн­сь­ких слу­ха­чів пот­ріб­но якось роз­тор­мо­жу­ва­ти, не гра­ти на та­ких май­дан­чи­ках по­віль­ні ком­по­зи­ції. Спо­до­ба­лись «Ді­ти Пі­кас­со», але во­ни теж не для на­шої пуб­лі­ки, особ­ли­во фір­мо­вою ме­ні ви­да­єть­ся во­ка­ліс­т­ка, на від­мі­ну від «Ма­ші і вед­ме­дів». «Отож, зав­т­ра, вра­ху­вав­ши всі по­мил­ки, ти по­ка­жеш нам клас!» «Нас­п­рав­ді ми теж бу­де­мо ви­ко­рис­то­ву­ва­ти по­віль­ні ме­ло­дії: спра­ва в тім, що са­ме взя­ли в ко­ман­ду ві­о­лон­че­ліс­та, і ко­ли по­чу­ли, як це зву­чить, не змог­ли від­мо­ви­тись».

      Весь вис­туп Не­Ді­лі в су­бо­ту чай­ка прос­то­я­ла на од­но­му міс­ці. Я ба­чи­ла, як во­на нап­ру­же­но зга­ду­ва­ла, ко­го ж їй на­га­дує Ді­ля, який са­ме пос­т­риг­ся: ви­я­ви­лось, Вік­то­ра Пав­лі­ка. Під час всім ві­до­мих «Лю­боч­ки» та «Рейк'яві­ка» від щой­но зіб­ра­них піс­ля роз­па­ду до­ку­пи Ма­ші Ма­ка­ро­вої і її вед­ме­дів чай­ка уже пос­т­ри­бу­ва­ла по всій сце­ні. Щоп­рав­да, во­на зно­ву зди­во­ва­но роз­див­ля­ла­ся при­кид Ма­ка­ро­вої, особ­ли­во ро­же­вий ліф­чик по­верх чор­ної коф­ти. «Десь я та­ке уже ба­чи­ла», — по­ду­ма­ла чай­ка і зга­да­ла роз­по­ві­ді од­ні­єї за­о­ке­ан­сь­кої ко­ле­ги про Гвен Сте­фа­ні, яка сла­вить­ся та­ки­ми фіш­ка­ми, мов­ляв, «я так роб­лю, щоб ві­зу­аль­но збіль­ши­ти... ну, ти са­ма ро­зу­мі­єш що». Але як­що на смак і, особ­ли­во, ко­лір не всяк то­ва­риш, то вис­туп «упів­но­ги» не за­о­хо­чу­єть­ся за будь-яких умов. Що Ма­ша Ма­ка­ро­ва, яку чай­ці хо­ті­лось по­ба­чи­ти, що її улюб­ле­на Юля Чи­че­рі­на пра­цю­ва­ли в пів­си­ли. Чи­че­рі­на вза­га­лі не пре­зен­ту­ва­ла но­ву обі­ця­ну прог­ра­му, а ви­ко­на­ла ста­рі піс­ні («Жа­ра», «По­жарные», «По­ез­да» та ін­ші), до Ки­є­ва при­ле­ті­ла на кіль­ка го­дин — вис­ту­па­ла на Май­да­ні та в клу­бі, не да­ла жод­но­го ав­тог­ра­фа (на­віть чай­ці) та жод­но­го ін­терв'ю (на­віть «УМ»). Чай­ка вже при­мос­ти­ла­ся на пло­щі пе­ред сце­ною і зга­ду­ва­ла, ко­ли вос­тан­нє до неї в гос­ті за­їж­д­жа­ли та­кі са­мов­пев­не­ні «звйо­з­ди»...

      «Ми к вам за­е­ха­ли на час, а ну ско­рей лю­би­те нас...», — спі­ва­ла Оле­на Він­ниць­ка ста­ру пі­сень­ку з муль­ти­ка «Бре­мен­сь­кі му­зи­кан­ти», чим ви­ве­ла пта­ху з роз­ду­мів. Спі­вач­ка ви­ко­на­ла де­кіль­ка ком­по­зи­цій з аль­бо­мів «007» та «Рас­с­вет», а та­кож од­ну но­ву піс­ню. «Але цей жах­ли­вий бі­лий кос­тюм «в об­лип­ку» — що з ни­ми всі­ма сьо­год­ні?», — чай­ка зро­зу­мі­ла, що так да­лі три­ва­ти не мо­же, і пос­т­ри­ба­ла за сце­ну, де під­с­лу­ха­ла роз­мо­ву Він­ниць­кої та «УМ»: «Я бу­ла на «Чай­ці» два ро­ки то­му, — го­во­ри­ла Оле­на. — Те­пер все змі­ни­ло­ся. Не змі­нив­ся тіль­ки жи­вий звук — цьо­го, зда­єть­ся, ні за які гро­ші не за­бе­реш. А так, із май­же зак­ри­тої ве­чір­ки в Па­ла­ці спор­ту фес­ти­валь пе­рей­шов на від­к­ри­тий прос­тір. Та­кі фес­ти не­суть пе­ре­дов­сім куль­ту­ру. Ну, і це зай­вий при­від ство­ри­ти не­по­га­ну со­лян­ку, по­годь­тесь, та­кі на­го­ди трап­ля­ють­ся не­час­то. Нап­рик­лад, «Піс­ня ро­ку», але це пе­ре­важ­но поп-ту­сов­ка». Ці­ка­во, що на вис­туп Оле­ни че­ка­ла най­біль­ша кіль­кість від­ві­ду­ва­чів офі­цій­но­го фес­ти­ва­лю, які взя­ли участь в опи­ту­ван­ні, — аж 44, 3 від­сот­ка. Для по­рів­нян­ня: за­мор­сь­кі гос­ті «Па­ра­дайс Лост» наб­ра­ли ли­ше 13, 9.

      Сло­вом, пер­ший день фес­ти­ва­лю ви­дав­ся чай­ці та­ким нев­да­лим, що ли­ше нап­ри­кін­ці, під час вис­ту­пу очі­ку­ва­них «Па­ра­дайс Лост» во­на  зле­ті­ла на хвиль­ку, але на­віть не від твор­чої сво­бо­ди, як зав­ж­ди, а, як ска­зав ве­ду­чий фес­ти­ва­лю Ігор Пе­лих, то­му що «на­реш­ті проз­рі­ла і зро­зу­мі­ла, на­ві­що цю «ба­бу» збу­ду­ва­ли». Йдеться про мо­ну­мент Не­за­леж­нос­ті на Май­да­ні: ко­ли від го­те­лю «Ук­ра­ї­на» йо­го вда­ло під­с­ві­ти­ли про­жек­то­ра­ми, то в не­бі над пло­щею ви­ник­ло од­ра­зу штук п'ять «ба­бів із кри­ла­ми», які на­віть па­су­ва­ли до пта­ши­ної те­ми. З ті­єї ви­со­ти се­ред слу­ха­чів чай­ка по­мі­ти­ла Са­шу Коль­цо­ву з «Кри­хіт­ки Ца­хес», яка щой­но при­ї­ха­ла з кон­цер­ту в За­по­ріж­жі, і по­ці­ка­ви­ла­ся її дум­кою про вис­туп бри­тан­ців: «Ду­же при­коль­но, що при­ї­ха­ли «Па­ра­дайс Лост»! Я ду­же люб­лю їх­ні три піс­ні». Коль­цо­ва го­во­рить, що про­да­жем сво­го де­бют­но­го аль­бо­му за­до­во­ле­ні, а дня­ми на ек­ра­ни вий­де дру­гий кліп на йо­го під­т­рим­ку — «На пер­шо­му міс­ці». На­то­мість на «Чай­ці» «Кри­хіт­ки» пре­зен­ту­ють дві но­ві піс­ні — «Ав­то» та «При­ма».

      «Кри­хіт­ки» вза­га­лі три­ма­лись мо­лод­ця­ми. Як і ін­ші ук­ра­їн­сь­кі ви­ко­нав­ці: «Ба­жа­на», яка від­к­ри­ва­ла дру­гий день, і Ка­тя Chylli, яка ви­ко­на­ла кіль­ка пі­сень із но­во­го аль­бо­му «Я мо­ло­дая» (бу­де пре­зен­то­ва­но че­рез мі­сяць). Спі­вач­ка роз­по­ві­дає «УМ», що са­ме ве­дуть­ся пе­ре­го­во­ри, щоб сингл «Пів­ні» вий­шов у Ні­меч­чи­ні з від­по­від­ним про­мо-ту­ром. А з «чай­кою» Ка­тя уже зна­йо­ма, ка­же, що «спра­ва не в то­му, де від­бу­ва­єть­ся кон­церт — на від­к­ри­то­му май­дан­чи­ку чи в під­ва­лі — а на якій по­дії це від­бу­ва­єть­ся, во­на ж має ок­ре­мий ін­ди­ві­ду­аль­ний ха­рак­тер. «Чай­ка» — це су­час­на аль­тер­на­тив­на му­зи­ка для му­зи­кан­тів, яким є що ска­за­ти». «І я хо­чу по­ка­за­ти ве­ли­ку ду­лю то­му, хто ска­же, що ук­ра­їн­сь­ка му­зи­ка не­мод­на, — ді­лить­ся з на­ми сво­ї­ми пла­на­ми во­йо­в­ни­чо на­лаш­то­ва­ний Пе­лих, — і що мо­лодь, яка її слу­хає, не ­мод­на!»

      Ще один ук­ра­їн­сь­кий про­ект — «Сте­ре­о­лі­за» — був роз­ча­ру­ван­ням дру­го­го дня. Спі­вач­ка ви­ко­на­ла но­ві піс­ні, а під час вис­ту­пу ві­до­мої «X.Y.Z» для під­тан­цьо­в­ки на сце­ну вий­ш­ли чо­ло­ві­ки у фор­мі грав­ців аме­ри­кан­сь­ко­го фут­бо­лу. Особ­ли­во об­ра­зи­ло чай­ку те, що Сте­ре­о­лі­за га­ло­пом втек­ла зі сце­ни, на­віть не по­ди­вив­шись у бік пам'ят­но­го дип­ло­ма від «Чай­ки». Жар­тує, на­чеб­то пос­пі­ша­ла до жур­на­ліс­тів, яким роз­по­ві­ла та­ке: «Я спі­ваю ан­г­лій­сь­кою, то­му що стиль хіп-хоп не мо­же гар­но зву­ча­ти ук­ра­їн­сь­кою чи ро­сій­сь­кою мо­ва­ми. От на­ма­га­лись щось та­ке фран­цу­зи змік­шу­ва­ти зі сво­ї­ми на­ці­о­наль­ни­ми тек­с­та­ми, на­че вда­ло­ся, але, як на ме­не, мо­вою цього му­зич­но­го нап­ря­му є ан­г­лій­сь­ка. Са­ме то­му ми за­пи­са­ли ан­г­ло­мов­ний аль­бом, плюс це доз­во­ляє роз­ши­ри­ти ге­ог­ра­фію про­да­жів та кон­цер­тів».

      Ру­ді «Бра­ти Грімм» спі­ва­ли «на цьо­му гло­баль­но­му міс­ці» в по­ма­ран­че­вих со­роч­ках, а ба­ра­бан­щик — у оран­же­вій бан­да­ні. Во­ни чу­до­во три­ма­ли пуб­лі­ку, час від ча­су при­му­шу­ю­чи ка­зи­тись дів­чат за до­по­мо­гою двох акор­дів із «Рес­ниц». Ви­ко­на­ли «Лі­то», «Ба­ра­бан», а се­ред ін­ших ще й но­ву піс­ню «Ло­лі­та», яка бу­ла на­пи­са­на піс­ля пе­ре­бу­ван­ня «у цій прек­рас­ній кра­ї­ні». Чай­ка би­ла кри­ла­ми в такт ді­во­чим «рес­ни­цам» і зіт­ха­ла з по­лег­шен­ням — на­реш­ті і лю­дей по­біль­ша­ло, і зли­ва при­пи­ни­ла­ся, і рі­вень ви­ко­нав­ців став дос­той­ним. «Цьо­го ро­ку ми пла­ну­є­мо пи­са­ти но­вий аль­бом і йо­го доб­ру по­ло­ви­ну зро­би­мо iз за­хід­ним про­дю­се­ром, да­ле­ко від Ро­сії, Ук­ра­ї­ни і Ан­г­лії. За­раз, між ін­шим, го­ту­є­мо вис­туп для Бри­та­нії — на Тра­фаль­гар­сь­кій пло­щі в Лон­до­ні», — роз­по­ві­ли нам свої пла­ни всі «бра­ти».

      Ну і на­реш­ті: ро­зім'яти свої, чай­чи­ні, кри­ла, а нам — зіг­рі­ти ду­шу (з Бу­ту­со­вим) і но­ги (з «Тар­та­ком») вда­ло­ся ли­ше наприкiнцi дру­го­го фес­ти­валь­но­го дня. В'ячес­ла­ва і «Ю Пі­тер» че­ка­ли, ма­буть, усі: один чай­чин зна­йо­мий із су­сід­ньо­го да­ху два дні пе­ре­пи­ту­вав її, чи справ­ді вдас­ть­ся по­чу­ти жи­во­го Бу­ту­со­ва, чи, мо­же, він рап­том пе­ре­ду­мав? На­віть ди­рек­тор фес­ти­ва­лю Ярос­лав Бис­т­руш­кін ска­зав, що «Па­ра­дайс Лост» — це, звіс­но, кла­си­ка, але Бу­ту­сов — це мо­ло­дість і особ­ли­ва, щем­ли­ва нос­таль­гія у сер­ці. В'ячес­лав пі­шов пра­виль­ним шля­хом і для май­дан­но­го на­тов­пу ви­ко­нав ві­до­мі хі­ти: «Нас­тасья» (з ду­е­ту з «Deadуш­ка­ми»), «Крылья», «Ту­тан­ха­мон», «Дыха­ние» (з ча­сів «На­у­ті­лу­са»), а та­кож піс­ню Цоя «Я хо­чу быть с то­бой». Чай­ка при­мос­ти­ла­ся в Бу­ту­со­ва на пле­чі й туж­ли­во зак­ви­ли­ла, не пот­рап­ля­ю­чи в но­ти...

      Ну а хед­лай­не­ра­ми дру­го­го дня ста­ли «Тар­та­ки» з «Гу­ляй­го­ро­дом». По­ло­жин­сь­ко­му про­по­ну­ва­ли вес­ти ще ми­ну­лу «Чай­ку». По­дей­ку­ють, Саш­ко то­ді від­мо­вив­ся у при­та­ман­ній йо­му ма­не­рі — «До фі­га мос­ка­лів», то­му «Тар­та­ку» за­од­но від­мо­ви­ли у вис­ту­пі, а зна­чок «за­во­ді­ли» в ре­зуль­та­ті прик­рі­пи­ли на гру­ди Кузь­мі. Цьо­го ро­ку По­ло­жик кра­су­вав­ся на «Чай­ці» у всій сво­їй хрес­ти­ком ви­ши­тій кра­сі. Кіль­ка днів то­му «Тар­та­ки» по­вер­ну­ли­ся з Вар­ша­ви, а кіль­ка го­дин пе­ред вис­ту­пом По­ло­жин­сь­кий бі­гав «за­ра­ди жит­тя»: три кі­ло­мет­ри — з Май­да­ну до пло­щі Льва Тол­с­то­го і на­зад. Саш­ко хва­лить­ся фут­бол­кою Race for live 2005 і жар­тує, що на сце­ні, ма­буть, до­ве­деть­ся по­си­ді­ти — вос­тан­нє та­кі кі­ло­мет­ра­жі мо­тав ще ко­ли «дів­кою був». Але під «Тар­так» «важ­ко вси­ді­ти на міс­ці» на­віть йо­го ав­то­ру, то­му він ак­тив­но вис­т­ри­бує під на­но­во зас­пі­ва­ні з «Гу­ляй­го­ро­дом» «ду­е­ти» «Ні, я не ту ко­хав» та «По­над хма­ра­ми», тра­ди­цій­но «ін­те­рак­ти­вить» із пуб­лі­кою, а нап­ри­кін­ці на­віть роз­ма­хує ук­ра­їн­сь­ким пра­по­ром, який по­зи­чив з-під сце­ни.

      «Чес­но ка­жу­чи, ме­ні біль­ше по­до­ба­ла­ся «Чай­ка», ко­ли во­на не бу­ла на Май­да­ні, — го­во­рить По­ло­жин­сь­кий «УМ». — За­раз во­на схо­жа на ін­ші кон­цер­ти, але ж цей фес­ти­валь зав­ж­ди був чи­мось спе­ци­фіч­ним. Ко­ли ро­би­ли на ста­ді­о­ні, на Вис­тав­ці, на­род міг по­ле­жа­ти на тра­вич­ці, ту­су­ва­ло­ся віль­ні­ше». Чай­ка по­ду­ма­ла, що во­на з ним по­год­жу­єть­ся, і по­ле­ті­ла в на­род — «ві-ай-пі» хай со­бі го­во­рять, а от най­важ­ли­ві­шою для неї є дум­ка без­по­се­ред­ніх спо­жи­ва­чів чай­чи­но­го про­дук­ту.

      Ар­тем із міс­та Рів­не на кон­церт пот­ра­пив ви­пад­ко­во — роз­по­ві­ли дру­зі, до яких при­ї­хав в гос­ті: «Я не­що­дав­но при­ї­хав із Пор­ту­га­лії до­до­му, у від­пус­т­ку. Хо­ча я жи­ву там в од­но­му з най­біль­ших міст, жод­них кон­цер­тів у них не від­бу­ва­єть­ся. То­му, при­ї­хав­ши до Ки­є­ва са­ме в ці дні, я од­ра­зу за­ці­ка­вив­ся про­по­зи­ці­єю пі­ти на «Чай­ку». Ме­не ду­же зди­ву­вав під­бір ви­ко­нав­ців, тоб­то фес­ти­валь не мав нап­рям­ку, на­че не бу­ло ідеї. Я так і не зро­зу­мів, для яких лю­дей це ро­би­ло­ся. У ре­зуль­та­ті — прий­ш­ли «дє­воч­кі» по 15—16 ро­ків (для них не­має різ­ни­ці, на ко­го ди­ви­тись, — усі ку­ми­ри) і, в ос­нов­но­му, п'яна мо­лодь, роз­бе­ще­на кіль­кіс­тю кон­цер­тів на Май­да­ні. Я вза­га­лі не вва­жаю се­бе ви­баг­ли­вим ме­ло­ма­ном, та не мо­жу по­го­ди­тись зі сло­ва­ми ве­ду­чо­го, який без­пе­рес­тан­ку на­зи­вав цей фес­ти­валь по­пу­ляр­ним і кру­тим, — у ме­не скла­ло­ся зов­сім ін­ше вра­жен­ня, за­у­ва­жу, на­віть при пов­ній від­сут­нос­ті кон­цер­тів у Пор­ту­га­лії. Не спо­до­ба­лась від­да­ча ар­тис­тів — во­ни спі­ва­ли у пів­но­ти. Ме­ні зда­ло­ся, що де­я­ким лю­дям пла­ти­ли, щоб там вис­ту­пи­ти, а дех­то доп­ла­чу­вав за ви­хід на сце­ну. Ну от «Бра­ти Грімм»  більш-менш від­п­ра­цю­ва­ли, по-справ­ж­ньо­му за­вів пуб­лі­ку «Тар­так». Ну і Бу­ту­сов, зви­чай­но. В'ячес­лав під час жод­ної зі сво­їх пі­сень не від­к­рив очі, тоб­то пе­ре­жи­вав її за­но­во...»

      Чай­ка чис­ти­ла своє на­мок­ле пір'я. Во­на те­пер знає, як зро­би­ти на­шу з нею вось­му зус­т­річ яс­к­ра­ві­шою!