Золоті рибки від «Золотої рибки»

      Наче недавно це було, але минуло вже більше року, як 22-річна українська плавчиха Яна Клочкова здобула дві золоті медалі на Олімпійських іграх в Афінах. Після цього наша «Золота рибка» зникла зі спортивних горизонтів, вирішивши відпочити, але пообіцявши повернутися. Уродженка Криму, а нині мешканка столиці з'являлася лише на рiзноманітних заходах світського життя, як-то весілля подруги Лілії Подкопаєвої в Донецьку та прийом на честь 14-ї річниці незалежності в Києві. Але нарешті з'явилася інформація, що Клочкова почала тренуватися у США і навіть узяла участь у міжнародному старті.

      Знову прилетівши на Батьківщину, Яна вирішила спробувати себе в ролі громадського діяча у соціальній сфері. А саме — провести у Донецьку відкритий урок з плавання для дітей. Минулого четверга під пильними поглядами кількох десятків журналістів у басейні «Локомотив» олімпійська чемпіонка допомагала юним спортсменам освоювати техніку плавання. Звісно, користь від цього заходу була більше морально-психологічна, ніж безпосередньо тренувальна. Дітлахи на власні очі побачили легендарну плавчиху, вона власноруч показувала, як і що треба робити у воді, та стежила за тренувальними запливами п'ятнадцяти щасливих хлопчаків і дівчат.

      Пізніше на донецькому стадіоні «Олімпійський» до Клочкової приєдналися представники футбольного «Шахтаря» — спортивний директор Віктор Прокопенко й нападаючий Джуліус Агахова. Дітям вручили футбольні м'ячі й інші подарунки, а плавчиха подарувала кожному ще й невеличкий акваріум, де плавали справжні золоті рибки. Ввечері того ж дня і діти, і Клочкова разом уболівали за донеччан у Кубку УЄФА.

      Зрозуміло, що уникнути спілкування з журналістами Яна Клочкова не могла, та й не намагалася — навіть навпаки, прагнула приділити увагу кожному.

      — Яно, що вам приніс рік відпочинку від великого спорту?

      — Я справді дозволила собі розслабитися. Але одночасно відкрила для себе інші сторони життя, яке існує поза спортом, багато чого дізналася й побачила нового.

      — Чи не занадто довго ви відпочивали?

      — Ні, я так не думаю. Я вже почала тренуватися в Америці, провела три місяці у басейні і, здається, набрала непогану спортивну форму. Щоправда, потім знову пішла у відпустку. Утім, сподіваюся,  не втратила добрих кондицій. За традицією, влітку під керівництвом Ніни Кожух почала сезон збором у Ялті у відкритому басейні з солоною водою.

      — Коли ви плануєте з'явитися на офіційних стартах?

      — Можливо, у грудні на відкритому чемпіонаті США. Також незабаром стартує Кубок світу, де я братиму участь. Але все залежатиме від форми, в якій я перебуватиму на той момент, і від того, як швидко зможу повернутися на попередні рубежі, що ще недавно долала.

      — В Україні й досі існує проблема критого басейну для української «Золотої рибки»?

      — Наразі так. Однак у профільному спортивному міністерстві обіцяють відкрити першого грудня басейн ЦСКА у Києві. Я вже відвідувала цю споруду — басейн доволі пристойний. Якщо захочуть, то наводити порядки в нас уміють. У цьому ж басейні армійського відомства знімали відомий російський фільм «Схід—Захід», так там за три дні навели такий зразковий марафет, що люди його не впізнавали. Я туди зайшла й завмерла — опинилася наче в музеї. Я навіть не знала, що в Києві є такий чудовий басейн. Там є місце для залів, де можна встановити тренувальні тренажери, щоб працювати над фізичними кондиціями. Якщо ця споруда функціонуватиме, я менше мандруватиму за кордоном і більше житиму вдома.

      — Тобто зараз вам тренуватися фактично ніде?

      — Є гарний басейн у Харкові, але ж я живу у столиці...

      — Виходить, що пальців однієї руки вистачить, аби перерахувати нормальні споруди для плавання...

      — Напевно, що так. Нещодавно я побувала на батьківщині в Криму, прийшла до рідного басейну, а на дверях висить замок, усе навколо поросло бур'яном. Охоронець не одразу, але впізнав мене і впустив усередину подивитися. Картина не з приємних...

      — Чи збереглися у вас ще стимули для штурму нових вершин?

      — Звичайно, я відчуваю, що вже багато чого досягла. Справді, часом з'являються думки про доцільність великих фізичних навантажень, але я люблю плавання, а спорт — це завжди виклик, коли постійно щось треба доводити. Тому я знову збираюся вийти на водну доріжку.

Донецьк — Київ.