Каплиця у Джублику. (автора.)
За економічними показниками Закарпаття посідає 26 місце із 27 регіонів України. Кожен другий працездатний тут — безробітний. Звідси найбільше людей виїжджає на заробітки за кордон. У селах — самі жінки, старі люди й діти. Інколи — діди з бабцями й діти. Раз на рік, на Різдво, чоловіки ненадовго приїжджають додому. Впродовж року ніщо не стримує юних «безбатченків», які на заробітчанські долари мають змогу придбати не тільки мобілки й СD-плеєри, а й «нюхальний» клей та наркотики. Ще й заплатити за аборти. Тут найбільше неписьменної молоді. В деяких селах люди не знають імен керівників своєї держави. Може, це й не найгірше, але ж про міжконфесійні проблеми знають усі — греко-католики та православні Московського патріархату часто не знаходять спільної мови.
І раптом — щось незбагненне... Дві дівчинки йдуть по воду до зарослого чагарями джерела за селом. 10-річна Оленка наповнює посудину, спиняється і каже Мар'янці: «Обернися, коло тебе стоїть Біла Пані». Діти злякалися, побігли додому. «Оленка нічого мені тоді не сказала, — розповідає її мама, Галина Куруц. — А подружка розповіла про все своєму батькові-священику». Отець Петро Кобаль порадив наступного разу перехрестити постать, мовляв, якщо вона від нечистого, то зникне. Невдовзі дівчатка знову побачили Пані й перехрестили її. Постать посміхнулася, подякувала і мовила, що вона Пречиста Діва, прийшла допомогти людям, навернути грішників, відновити повагу до священиків i об'єднати Церкву та роз'єднаний народ.
«Я приїхав до своїх батьків через чотири дні після першої появи Матері Божої, — розповідає отець Атанасій, нині ігумен монастиря Появи Пресвятої Родини у Джублику. — Я не повірив. Як це, в нас — і Мати Божа! Сказав, що треба дослідити, бо то може бути сатана». Отець Атанасій родом з Нижнього Болотного, навчався у Крехові і в Польщі. На час появи Діви Марії був ігуменом монастиря неподалік, у Боронєво (хотів служити на рідній землі). «Ми взяли воду з джерела, освяченого владикою Іваном Маргітичем, — згадує священик. — Почали молитися — і на першій десятці вервиці діти сказали, що бачать Матір Божу. Дівчатка покропили постать свяченою водою, перехрестили. І кажуть: «Вона посміхнулася». Отже, правдива поява». Упродовж трьох наступних років різні люди, які щиро молилися, бачили у Джублику Пресвяту Родину — Марію, святого Йосипа, Ісуса. І ще архангела Михаїла, покровителя храму в Нижньому Болотному. Якийсь час церковне керівництво забороняло мирянам і священикам їздити до Джублика. Утім на другу річницю об'яви це місце освятив закарпатський єпископ УГКЦ Мілан Шашік. У Джублику вже діють два монастирі — чоловічий і жіночий. З часом тут планують збудувати церкву, лікарню, сиротинець, будівлю для приїжджих.
Церковна громада у Нижньому Болотному — одна з небагатьох вистояла в час нищення Української греко-католицької церкви, не перейшла на московське православ'я. 27 серпня 1950 року радянський агент застрелив у лісі неподалік села підпільного єпископа Петра Ороса. Сьогодні дехто розцінює появу Богородиці як винагороду за стійкість. Дехто — як ліки: «Бо Церква в занепаді».
«Від Матінки Божої йде таке велике світло, що нічого більше не видно», — каже Оленка Куруц, яка за ці роки пережила багато страждань. Тривалий час не могла ходити — мала біль у ногах і руках, як від розп'яття. Оленчина мама згодом теж бачила Матір Божу, яка тримала омофор над Джубликом і двома селами — Вільхівкою і Нижнім Болотним. Однак коли вперше дізналася, що бачить її донька, подумала: «Чому моя дитина? Чому нам таке сталося?». «Люди почали різне говорити про нас, пліткувати, — згадує пані Галина, мати п'ятьох дітей. — Возили Оленку з Мар'янкою до Львова «на експертизу». Я навіть захворіла». Утім з часом дорослі стали все більше довіряти візіонеркам. І вже не перешкоджають дітям, які хочуть сюди приходити. Подібно Богородиця являлася дітям і у Люрді (Франція), Фатімі (Португалія), Меджугор'ї (Югославія).
Службу Божу при каплиці у Джублику щодня співають місцеві діти. Майже кожного місяця сюди приїжджають підлітки з різних міст. Оленка завжди з ними, переказує: «Матінка Божа каже, щоб діти багато молилися за Україну». «Діва Марія однаково сприймає дорослих і дітей?» — питаю у дівчинки. «Однаково, тільки дорослі й діти самі себе неоднаково сприймають. Вважають, що діти — якісь не такі, дорослі кращі. А було б добре, аби вони не робили різниці між собою і дітьми». Діти в Нижньому Болотному відчувають добру увагу дорослих. У свою чергу, вони носять на руках малюків і, з усього видно, дуже їх люблять. П'ятирирічна Оленчина сестричка Маринка, коли просять її згадати, як Мати Божа давала їй потримати Ісусика, спершу соромиться, а потім каже: «Йому не було ще й рочку. Я його поцілувала».
Цього року близько 300 хлопців і дівчат з Івано-Франківщини, Львівщини, Тернопільщини зібралися у Джублику на З'їзд християнської молоді у переддень річниці об'яви Богородиці. Спілкувалися, співали, ставили вистави, гралися в цікаві ігри і молилися. «Мені завжди імпонувало збирати молодь, — зізнається отець Атанасій, талановитий педагог, поет і композитор, який зорганізував не один такий з'їзд. — Молодь, діти — то відкрита душа». Отець каже, що з дітьми йому часом легше, ніж з дорослими. Адже дорослим, буває, так важко стриматися від розмов під час служби Божої, від сварок у черзі до святого джерела...
«Об'явлення було для дітей, і діти сюди горнуться», — відзначає паланковий Національної скаутської організації «Пласт» з Рогатина Богдан Мстиславський, який привіз до Джублика понад 20 підлітків. «Молодь має відчувати Божу присутність, — каже представник організації «Українська молодь Христові» Мар'ян Муховський. — Крім церкви, вони ще мали б десь збиратися, спілкуватися, разом відпочивати, разом працювати».
«Коли була Помаранчева революція, я запитував Богородицю, чи потрібно мені їхати до Києва, і була категорична відповідь: так, — згадує отець Атанасій. — То була справа не людей, а Матері Божої, щоб люди нарешті почали пробуджуватися духовно. Мусимо докласти свого розуму, зусиль, мусимо починати працювати у себе вдома, а не тікати по закордонах». Селяни щодня тоді молилися у Джублику за чесні вибори. «Тож воля Божа перемогла, воля народу», — каже Галина Куруц. У Джублику встановили хрест за об'єднання християн. Місце для нього вказала учителька, яка побачила там Богородицю і архангела Михаїла, котрі просили молитися за об'єднання всіх християн. Іншим разом Оленка переказала, що Богородиця радить зробити в каплиці круглий престол. «Пояснюючи це людським розумом, ми вважаємо, що то є символ об'єднання християн, — каже отець Атанасій. — Усі справи об'єднання, як кажуть, вирішуються за «круглим столом». На нашому престолі вже відправляли службу Божу і греко-католики, і православні, й істинно-православні петербурзькі, й протестанти. Богородиця — Мати всіх християн».
Прочани приїжджають до Джублика постійно. Основа прощі — це сповідь і причастя, коли люди очищують душі від гріхів, щоб змінити своє життя. «Ми своїй групі вибрали назву «Два Серця», оскільки Діва Марія каже відкривати свої серця і посвячуватися Непорочному серцю Марії і Найсвятішому серцю Ісуса», — каже Стефанія Дідух, яка організовує поїздки зі Львова до Джублика. «Проща для мене — це велике очищення, духовне збагачення, — розповідає львів'янка Мирослава Пекарська, яка цього року вперше приїхала до Джублика. — Після прощі до Зарваниці, Крехова цілий місяць відчуваю себе окриленою. У Джублику я відчула дуже гарний, сильний запах ладану, хоча тут немає кадила, і ще запах лілії, хоча тут вона не квітне. А взагалі мені чудес не треба. Я вірю, що тут присутня Пресвята Родина, це просто відчувається — благодать, легкість, ласка. Чудеса для мене стаються після прощі в буденному житті, коли я стараюся стати добрішою, чуйнішою до інших». «Ви мусите знати, що прийшли до Матері Божої не для себе, не для своїх потреб, а для того, щоб свої душі освятити і стати правдивими дітьми Божими, — пояснював прочанам отець Атанасій. — Важливішої місії у світі немає, ніж стати дитиною Марії і виконувати її волю, яка нескладна: «Діти, не тратьте надію. Моліться».
При монастирі у Джублику є громада Появи Пресвятої Родини, яку владика нещодавно утвердив як Апостольство молитви. Туди входять цілі родини, навіть зі Львова, Івано-Франківська, допомагають одне одному. «Джублик об'єднав усіх, — розповідає Галина Куруц. — Родинне життя змінюється на краще, люди дружнішають. Дорослі тягнуться за дітьми».
Діти притягують до Джублика паломників звідусіль. Скажімо, львівське подружжя Романюків тут вже утретє. Вперше приїжджали з наміром розв'язати проблеми у стосунках перед шлюбом. Минулого року приїхали після весілля, щоб скласти подяку Божій Матері. Цього разу Ярослав і Уляна прибули з особливим наміром — віддати під опіку Божій Матері свою майбутню дитинку.
Подружжя Романчуків, Дарія і Роман, уже мають онуків і приїхали на прощу відразу по відзначенні 50-річчя свого шлюбу. 85-річний пан Роман за своє життя бачив усього — польську пацифікацію, радянську тюрму, війну, голод, повоєнне пильне око НКВД. Тим, що в усіх ситуаціях вдавалося врятуватися, він завдячує Богородиці. «Я мав 17 років, пас коні, заснув, і враз побачив небо, ясність і Матінку Божу, яка дивиться на мене, — згадує прочанин. — Я місяць не міг заспокоїтися, усім розказував. І донині вірю, що Вона мені явилася».
Канадiєць, пан Павло, який вже два роки живе у монастирі в Джублику, заїхав сюди випадково, якраз перед 27 серпня. І відчув, що «потрапив додому». Тепер навчається в Івано-Франківській семінарії. До цього понад 30 років був професором математики у Канаді. Має там родину — дружину і троє дорослих дітей. «Там інакший спосіб життя, і коли є можливість заробити гроші, там Бога не потрібно. І я був таким, — згадує пан Павло. — Я оминав, переступав, топтав знаки, які мені давалися, але Бог усе одно приготував мені стежечку». Після закінчення школи він змінив ім'я, щоб ніхто не впізнав у ньому українця. «Забув» українську мову. Якось в університетській бібліотеці натрапив у книжці на образок Божої Матері, яку перед цим бачив уві сні. Це була Богородиця Фатімська. Узяв іконку, років десять з нею не розлучався, а тоді загубив і багато літ не міг відшукати. «Тоді щось сталося... 8 година, 13 липня, — згадує пан Павло. — Я їхав по Джорджії, саме була світова Олімпіада, туди весь світ з'їжджався. Якось знайшов місце в готелі, витягаю гаманець, шукаю кредитку, і раптом... бачу той образок, що втратив. І то було 13 число, коли Матір Божа являлася в Фатімі». Тоді Бог почав дивно спілкуватися з ним. Тієї ж ночі він відчув, що його «переслідують» три літери, наступної ночі «достукувалися» вже три слова. «Ті слова, що я впізнавав, були по-англійськи all my lоve — все моя любов», — каже дяк. Він збагнув, що ті перші літери є початковими в іменах трьох його дітей — Анна, Михайло, Лана. З'явилося непереборне відчуття відповідальності, що має привести ті три душі до Бога... Але як? — він ніколи не розмовляв з ними про Всевишнього. Можливо, тому пан Павло сьогодні в аскетичних умовах живе і молиться у святому місці України.
Київ — Закарпатська область.
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
