Зовсім не магічний «Маг»

      Михайло Петренко та його зять Анатолій Андрусишин ще й досі не можуть забути той день, коли невідомі у чорних масках зруйнували їхню ферму: забрали техніку, повантажили худобу, серед якої виявилося відразу 32 корови пайовиків. Жителі села Привільне, де господарювали аграрії, здається, й не сумніваються, що це ті люди, за якими стоїть колишній голова Солонянської райдержадміністрації, що на Дніпропетровщині. Та зламати селянський дух виявилося непросто — їм допоміг «Маг».

Страшна ніч

      Михайла Петренка розбудили серед ночі:

      — Хутчій, Романовичу, на ферму! Там таке коїться... Помчав туди, ніг під собою не відчуваючи. І від побаченого мало не зомлів: молодики у чорних головних уборах (люди їх відразу охрестили «омонівцями»), собаки, сторожа зв'язали...

      «Я — член комісії з розпаювання, уповноважений людьми, — намагається переконати непроханих гостей Михайло Романович. — Поясніть, що тут робиться?!»

      Але його слухати ніхто не збирався. Двоє молодиків безцеремонно взяли під руки пенсіонера, який у місцевому господарстві відпрацював 24 роки бригадиром тракторної бригади, і відвели подалі. Отож за тим, що коїлося, Петренко-старший спостерігав на віддалі.

      Спостерігав, себе не тямлячи від неспроможності якось цьому протидіяти.

      «У мене були угоди з пайовиками, а він безцеремонно використовував наші землі», — стверджує фермер Анатолій Андрусишин, зять Петренка.

      Наївні люди спершу вірили, що після їхніх звернень до вищестоячих органів влади, прокуратури чи суду справедливість восторжествує. Навіть до тодішнього голови облдержадміністрації Володимира Яцуби добралися. І їхню правоту, здається, визнавали всі. Але далі обіцянок справа не просунулася дотепер. Хоч влада в Україні начебто й змінилася.

      «А нам на долю скаржитися ніколи, — каже Анатолій Матвійович. — Мусили якось викручуватися».

      Власне, незалежно від керівництва, працівники господарства почали працювати ще у 2000 році. Звісно ж, не від доброго життя. За радянських часів у Привільному було одне з найпотужніших на Солонянщині колективних господарств. Тільки великої рогатої худоби тут нараховувалося понад 10 тисяч голів, а землі розтяглися на цілих 13 кілометрів. Аж не віриться, що все це могло розвалитися. Новоявлені ж господарі зазвичай виявлялися каліфами на годину.

«Маг» — на старт!

      Зрештою, у 2000 році з'явилася ще одна структура, на яку зневіреним привільнянцям пропонували подивитися з надією, — приватне підприємство «Маг». Його засновник і директор — Анатолій Андрусишин, уродженець сусіднього Жданового. Певний час працював у Кривому Розі. І не десь там — він був останнім секретарем комітету комсомолу знаменитої «Криворіжсталі». А потім відчув, що металургія та й взагалі життя у великому місті — не його. Тож і повернувся до землі.

      Старт «Мага» певною мірою відповідав назві господарства. Все ж відразу 30 привільнянців довірили йому свої паї. Сам пан Анатолій ілюзій щодо цього не плекає:

      «У людей була безвихідна ситуація, бо у попередніх господарях вони просто зневірились».

      А тут усе ж свої люди. Отож «Маг» відразу став обробляти 200 гектарів землі. Тепер же і взагалі господарство виявилося одним із найбільших серед тих, що діють на теренах колишнього привільнянського колгоспу. 1300 гектарів землі, 180 пайовиків, 10 тракторів, 4 КамАЗи — так «вирости» спромоглися за якихось п'ять років. Навіть оказія з вищезгаданим віроломним відчуженням спільного майна їх не похитнула. Більше того — цього року «Маг» спромігся придбати потужного комбайна «Клас». Щоправда, не нового, але все одно техніка на заздрість.

      «Саме ця машина занесена до Книги рекордів Гіннесса, — не без гордості наголошує директор «Мага». — За добу вона може зібрати зернові на 70 гектарах, тоді як «Дон» — тільки на 20... При цьому витрачає дизельного пального вдвічі менше».

      Коли свій комбайн випустили в загін, то заради цікавості влаштували змагання з товариством з обмеженою відповідальністю, яке також господарює в Привільному. Результати перевершили всі сподівання: тамтешні 5 «Донів» намолотили за день разом 360 тонн зерна, а їхній «гіннессівець» — 299 тонн один.

      Не можна сказати, що Андрусишин на таку покупку наважився відразу — кредит як-не-як затягнув на цілий мільйон гривень. Але коли наприкінці минулого року побував в Австрії, то почерпнув для себе багато повчального.

      «Весь світ працює з банками, — стверджує він. — Тільки там вони просять за кредит 5 відсотків річних, а у нас — усі 30... Проте ці кошти плануємо повернути рокiв за три».

Будні фермерів

      Після повернення з Австрії фермер закупив ще й 25 свиноматок. А в найближчій перспективі хоче їх мати щонайменше сотню і тисячне поголів'я льох взагалі. Тамтешній досвід підказав мислити ширше. Тим паче, на тлі нинішніх закупівельних цін на пшеницю.

      Отож доводиться викручуватися найрізноманітнішими шляхами. Анатолій, приміром, завозить зерно до одного з хлібозаводів — там з нього виробляють добре борошно, яке видають людям на паї. Зі свининою, за його підрахунками, буде ще простіше. Адже, згодувавши зерно тваринам, можна буде заробити гроші на м'ясі. Тепер завели ще й гусей — люди їх охоче беруть і на паї.

      Вигідними для вирощування є небагато культур, наприклад, соняшник. Але й тут не все так просто, бо соняшник виснажує землю. Отже, на тому самому місці його можна садити хіба що раз на вісім років. Ще краще залишити землю під паром. У приватному підприємстві «Маг» таких агротехнічних вимог намагаються дотримуватися найретельніше — живуть-бо не одним днем.

      Побувавши в обласному управлінні сільського господарства та продовольства, я почув, що там нині наполегливо рекомендують сільгоспвиробникам переходити з соняшнику на ріпак. Ця культура, мовляв, і землю не настільки виснажує, і є такою ж вигідною.

      «Подібні рекомендації, як кажуть, ми сім разів відмірюємо і аж тоді відрізаємо, — пояснює Андрусишин. — З новим комбайном і справді розраховуємо на ріпак, адже у ньому є спеціально пристосована жатка. Тільки тут виникають ще й інші проблеми. Де, приміром, той ріпак потім збувати? Я чув, що десь під Полтавою нині будують завод для переробки цієї культури. А тепер ще треба думати, щоб не «втелющили» якийсь не такий посівний матеріал».

      Протягом останніх двох років вигідною для аграріїв є ще одна культура — ячмінь. Про це в один голос заявляють дніпропетровські фермери. Собівартість ячменю склала 250 гривень на тонні, а купують по 500—550. Такі вигідні розклади сільгоспвиробники пов'язують з відсутністю заборони на вивезення цієї культури за кордон.

      На відміну від Андрусишина, його колега-фермер Юрій Чепіга, який теж самостійно господарює з 2000 року, намагається викручуватися без кредитів. Щоправда, й землі обробляє значно менше — до 200 гектарів з 20 паїв.

      — Важко, але кінці з кінцями зводимо, — стверджує Юрій Іванович. — З тими ж обіговими коштами нині вкрай сутужно. Головний же вихід бачу в одному — виробникам зерна держава має надавати дотації, як це робиться в усьому цивілізованому світі.

Друге дихання

      На власні очі я пересвідчився, що люди нині в «Маг» потягнулися. 47-річний Олександр Омельченко працював у місцевому господарстві, доки його не закрили. Потім ще декілька років перебивався, що називається, з хліба на воду. Зрештою, опинився на обліку в службі зайнятості, звідки й потрапив у «магічне підприємство». Тепер задоволений — заробіток щонайменше тисяча гривень на місяць для механізатора на селі сприймається за дуже непогані гроші.

      — Побільше б таких, як Матвійович, — подібне на адресу Андрусишина Олександр тепер заявляє зовсім не без підстав.

      Сам директор «Мага» намагається зробити побільше й для села — і школі допомагає, і виділив кошти для спорудження переходу через Суру до віддаленої частини Привільного, у якій колись розташовувався окремий колгосп під вельми символічною назвою «Рало».

      От тільки щодо самого Анатолія Матвійовича доля виявилася надто немилосердною не лише через вищезгаданий ексцес з екс-головою райдержадміністрації. Ще в 1993 році під час відомих кримінальних розборок у Донецьку просто на порозі власної квартири вбили його старшого брата, директора одного з ресторанів міста гірників. Злочин не розкрито дотепер.

        А торік трагічно загинула і 37-річна молодша сестра. На їхньому Привільнянському хлібоприймальному пункті задихнулася газами від... кукурудзи. Ніякої компенсації не можуть домогтися дотепер — начебто винна сама. Отож тепер Анатолій Матвійович залишився єдиною втіхою для своїх стареньких батьків. Проте на долю скаржитися не доводиться. Той, хто працює на землі — обрав її сам. Отож і мусить сподіватися тільки на себе.

Чи допоможе влада?

      Щодо Дніпропетровщини нині чути немало закидів, що державні адміністрації у сільських районах часто-густо очолили люди зовсім не «помаранчеві». Про Солонянщину подібного не скажеш. Тут головою райдержадміністрації призначено Петра Швеця, колишнього начальника місцевої міліції, який очолював виборчий штаб Віктора Ющенка.

      Судячи з усього, нова влада взялася за справу рішуче. За зізнанням заступника голови райдержадміністрації Анатолія Кондратьєва, майнові відносини виявилися найскладнішим питанням, з яким їм довелося зіштовхнутися:

      — Приходили інвестори, забирали техніку, худобу — і господарство помирало. Отож на сьогодні не маємо ані ферм, ані матеріально-технічної бази. Люди ж інвесторам потрібні найменше. Там, де раніше працювали півтори тисячі чоловік, тепер робочі місця знаходять у кращому разі для 50. Ми йдемо до небуття. Через 15-20 років сіл у районі не залишиться взагалі — база для їхнього розвитку знищена.

      Прикладами на підтвердження сумних реалій Анатолій Васильович мене буквально засипав. У селі Крутому шість ферм розібрали за лічені місяці: керівники вирізали метал, а людям дісталися цегла, шлакоблок і шифер — немовби на паї. В іншому господарстві керівник кричить, що він є ріднею відомого нардепа з Києва і йому на все наплювати.

      Чиновники часто оформлюють землю на своїх родичів, не надто переймаючись навіть належним оформленням документів. За свідченням Кондратьєва, з десяток державних службовців вони найближчим часом звільнять з посад саме за це.

      Районна влада тепер активно ініціює і порушення кримінальних справ щодо подібних діячів, які добивають село до останнього. Але вони переважно завершуються нічим, бо часто-густо рука руку миє. Хоч деякі факти просто вражають. У тім числі й щодо ролі обласних структур. Зокрема, пан Кондратьєв нещодавно виявив документ щодо розподілу коштів для отруєння мишей. Виявляється, на весь район цим займалося тільки одне господарство. З отруєнням клопа-черепашки те ж саме. Себто кошти знаходяться тільки для «своїх».

      — Присутності держави у районі не відчутно зовсім, — підливає смальцю у вогонь Анатолій Васильович. — Ту ж пшеницю її виробники мають везти на хлібоприймальні пункти на відстань понад 100 кілометрів. Соняшник просто з двору забирають — можна здогадатися, за якою ціною. Адже далеко не кожному до снаги вистояти кілометрову чергу на тій же «Олейні» у Дніпропетровську, де його приймають. Отож вихід я бачу тільки один: сільське господарство має вестися планово, як в Америці. Якщо ж говорити приземленіше, то нашу, себто, влади, головну місію бачу в забезпеченні виконання президентських указів та прийнятих законів.

      Одне сумнівів не викликає — людям доводиться сподіватися тільки на себе, а не на якогось мага. Навіть якщо цей «Маг» пишеться в лапках. Адже він таку прописну істину тільки підтверджує — зрушити з місця громіздкого воза проблем в аграрному секторі до снаги тільки справжнім патріотам своєї землі. Але де їм стільки набратися?

Дніпропетровська область.