Він упевнено ствердився у сузір’ї найбільших творців кіно. Однак пішов «по-англійськи», нічого не сказавши світові на прощання, полишивши його в ошелешеному зачаруванні, так до кінця і не зрозумілий, не прийнятий. Йому дорікали за самоповторення, нуднувату заумкуватість, натякали на вичерпаність і втому. Як і личить істинному творцю, він знімав своє cinema, не звертаючи уваги на критику. В європейському кіносвіті популярний був жарт: замовте йому фільм про рибу — у нього все одно вийде стрічка про самого себе. Такими й залишилися у пам’яті вдячних глядачів усі 25 його фільмів — безцінний спадок того «великого» кінематографічного стилю, який, найвірогідніше, назавжди пішов саме з Федеріко Фелліні — в ніч на 31 жовтня 1993 року.