Паперові родичі

      Кожен із нас хоч раз у житті відчув радість знаходження книжки. Хтось у мережі відкопав щойно виданий роман Ельфріди Єлінек. Хтось у бібліотеці виловив Селінджера. Безвусий школяр випадково натрапив на сховану батьками «Камасутру». Його молодшій сестрі купили «Ясоччину книжку». Ми різні, в кожного свої смаки, свої улюблені книжки. Та мить, коли торкаєшся палітурки, гортаєш сторінки, вичитуєш цілі шматки тексту, мить, коли ще й нюхаєш книжку, якщо вона тільки видана, — таку мить відчував кожен.

      Більшість із нас, керуючись власним жлобством, виставляє улюблені книжки рядками на полички. Пройшло багато часу, а я й досі пам'ятаю, як викладач зарубіжної літератури «пожабився» мені на «Ім'я рози» Умберто Еко. Хоча й знав, що в бібліотеці на абонемент цей роман не дають. А стипендія в студента Інституту журналістики — 120 гривень.

      Проте є люди, які отримують задоволення, коли віддають улюблені книжки в чужі руки. Причому віддають, як казала Сова з мультика, «безвозмездно», назавжди. Таких дивних — майже 400 тисяч у 130 країнах світу. Вони цілеспрямовано залишають книги в скверах, на лавочках у парку, кав'ярнях etc, щоб інші могли їх підібрати і прочитати. Такий спосіб обміну книжками називається буккросінг («book» — «книжка», «crossing» — «переїзд», «перехрестя» з англ.) і перетворився він на книжковий рух. Його учасники називаються кросерами. Вони говорять, що у такий спосiб звільняють книжки.

Книжка з ніжками

      Буккросінг придумав у березні 2001 американський хакер Рон Хорнбекер. Ідея народилась, коли він наткнувся в iнтернеті на сайт phototag.org, на якому відслідковувалось, як циркулюють по всьому світу залишені фотоапарати. Тоді Рон зробив аналогічну операцію з книжками.

      Сьогодні американський сайт буккросінга в місяць відвідують 25 мільйонів. На сайти дуже часто заходять видавці та автори книжок — цікавляться, що найпопулярніше між людей. Сайти дозволяють кросерам спілкуватися один з одним, а також відслідковувати подорожі книг світом.

      Усе просто. Хочеш взяти участь в акції — заходиш на сайт, наприклад, американський www.book-crossing.com. Реєструєш свою книжку, роздруковуєш наклейку з ідентифікаційним номером. Наліпка розміщується на обкладинці. Той, хто знайшов книжку, на тому ж сайті повідомляє, де і коли книжка була знайдена.

      Асортимент відправлених у подорож книжок різноманітний: від «Молодої гвардії» Олександра Фадєєва до «13,99 євро» Фредеріка Бегбедера.

      Географія подорожей вражає. Книжки знаходять власників по всьому світу — аж до Антарктики. І роман того ж Бегбедера запросто може знайтися в Барселоні чи в Австралії. Буккросери любовно називають свої книжки «паперовими друзями» і «паперовими братами». Сьогодні буккросінг переріс у справжній інтелектуальний вид спорту.

Ловці книжок

      Основний принцип буккросінгy: «прочитав — віддай іншому», мета —«перетворення світу в бібліотеку». За останні роки рух набув такої популярності, що визначення «вook-crossing» було надруковане в останньому виданні нового оксфордського словника. «Bookcrossing: the practice of leaving a book in a public place to be picked up and read by others, who then do likewise». «Буккросінг — практика звільнення книг. Учасники руху залишають книги в громадських місцях для інших людей, котрі можуть їх підібрати, прочитати і також залишити іншим»

      На сьогодні буккросінг має власну лексику: книжки випускаються на волю — release і ловляться — catch. Цей книжковий рух, явище, або гра, як його називають у Франції, змінюється, росте і створює нові форми спільної діяльності. Якщо спочатку буккросінг обмежувався обміном книг, зараз влаштовуються спонтанні й організовані зустрічі, обговорення прочитаних книжок в інтернеті, перевезення книжок в інші міста і країни з «попутниками».

      Найчастіше обговорення книг відбувається на форумах сайтів буккросінгу: www.bookcrossing-mexico.com (Мексика), www.bookcrossing.nl (Нідерланди), www.boocrossing.ru (Россія), http://www.booccrossing.com (США), bookcrossing_ua (Україна), www.booccrossing.de (Німеччина), www.bookcrossing-spain.com (Іспанія), bookcrossing.debris.it (Італія), www.passe-livre.com (Франція), Із розвитком руху сайт стає зібранням тисяч рецензій, думок та історій.

PassaLibro! Хай живуть книжки!

      Найпопулярніший буккросінг, звісно, в США. Коли цей рух перекинувся з Америки в Італію, в ньому взяли участь тисячі італійців. «PassaLibro», як називають буккросінг італійці, з'явився в Мантуї завдяки щоденній радіопередачі Fahrenheit на третьому каналі державного радіомовлення Radio Tre. Одна слухачка в прямому ефірі розказала про буккросінг. Журналістам ідея сподобалась. І через кілька тижнів під час Фестивалю літератури, журналісти й учасники руху  «розсіювали» книжку Рея Бредбері «451° по Фаренгейту».

      Приклад Італії наслідували книжкові магазини і видавництва Франції. Туди буккросінг привіз Дженнаро Капуано, директор флорентійського книжкового магазину Leggere per due, який відкрив філіал у Парижі. В березні 2003 на паризькому Салоні книги вже «сіяли» 2000 книжок. У французькій пресі тепер з'являється багато повідомлень про буккросінг —Passe-Livre. По радіо оголошують про «забуті» і знайдені книжки. В книжку, як правило, вкладається листок із телефонами та електронною адресою сайту радіопередачі. Пояснюються умови гри.

Буккросінг по-українськи

      У порівнянні з буккросінгом Італії, США та Франції російський є сопінням немовляти на горщику. Проте сотні книжок, «відпущених» і «спійманих» у Москві, Пітері, навіть у Химках Московської області виглядають презентабельніше, ніж всього-на-всього п'ять книжок в Українi, точніше — у Києвi. А повідомлення про те, що «Лісовий господар» Мішеля Турньє, загорнутий у пакет «Космо», лежить на вікні магазину «Фуджи» на розі Ярославської та Межигірської, висить на book-crossing_ua і досі. Та й на самому сайті пустельно — тільки три повідомлення.

      А ідея ж непогана! Хоча має свої недоліки. Більшість українців тільки здогадується про існування світової мережі. І ще, наприклад, залишиш ти Фаулза в електричці. А якась баба Клава переведе твою улюблену кни-жку на туалетний папір або на розпалювання пічки. Або просто здасть у макулатуру. Зрештою, кросери всього світу знають правило: «Якщо не маєш інтернету — прочитай книжку і поклади там, де знайшов». У випадку з бабою Клавою єдиний вихід — покласти «паперового брата» на місце, недоступне для бомжів і Клав. У книжковому магазині, кав'ярні, театрі, кінотеатрі (на що вистачить вашої фантазії). За кордоном власники цих закладів активно співпрацюють із кросерами. Так, у Парижі, в книжковому магазині Leggere per due є ціла поличка «загублених» книжок. В Італії ідея буккросінга зацікавила магазини ІКЕА і супермаркети Кооп. Чи приживеться буккросінг в Україні, покаже час. А поки, може, варто зазирнути в столичний клуб «Купідон» (вул. Пушкінська, 3/5). Нам чогось видається, що в розкритій валізі біля стінки лежатиме новий часопис «Четвер». Ловіть! І пишіть про долю цього часопису на bookcrossing_ua та на форум «України молодої» www.umoloda.kiev.ua

У підготовці були використані матеріали сайтів, названих у тексті.

Топ-п'ятірка популярних книжок, «звільнених» у Росії:

 Майнет Уолтерс «Скульпторка»

Курт Воннегут «Колиска для кішки»

Джоан Ролінг «Гаррі Поттер і філософський камінь»

Стівен Кінг «Кладовище домашніх тварин»

 Мерсі Шеллі «Павутиння»

Є кілька видів діяльності буккросера:

       * Звільнення книжок і полювання за залишеними книжками;

      * Обмін, торгівля книжками з іншими буккросерами;

      * Створення так званого «книжкового кола» — прочитання однієї книжки кількома людьми і обговорення її — врешті книга повертається до власника;

      * Зустрічі з іншими буккросерами;

      * Із цих зустрічей постійно виникають нові форми руху, самоорганізації і т. д.