Визнання в Європi здобудемо через Вінницю

Відкриття у власних стінах

      Схоже, нинішньої осені основна маса вінничан зробить для себе дещо парадоксальне відкриття: упродовж останнього десятиліття їхні земляки стали безсумнівними лідерами українського хокею на траві. Національна збірна, яка комплектується переважно з вінничан, на думку віце-президента Федерації хокею на траві і голови обласного відділення НОК України Федора Новика, перебуває десь на 10-му — 12-му місцях у Європі. Стан справ, звичайно, і досі не тримався в таємниці, місцеві ЗМІ періодично підкидали інформацію про успіхи подолян, але великого інтересу вона не викликала. А от нині у громадській думці може відбутися певний злам, чому посприяє проведення у Вінниці турніру однієї з чотирьох зон європейського чемпіонату — «Кубка Челленджер», у яких братимуть участь вісім національних збірних. Крім господарів, це Гібралтар, Греція, Португалія, Угорщина, Хорватія, Фінляндія і Швеція.

      Безумовно, для багатьох відкриттям стане і специфіка змагань. Даний вид спорту, виявлять вони, зовсім не є такою собі «літньою копією», зробленою із хокею з шайбою — він має власну складну систему правил, яка істотно відрізняється від інших ігор. З одного боку, можна знайти спільні риси з футболом: команди грають у форматі «одинадцять проти одинадцяти», лінії захисту, півзахисту та нападу теж будуються по-футбольному, а тренери нерідко використовують систему Лобановського. Другі особливості споріднюють його з льодяним хокеєм: гравці теж «озброєні» ключками, екiпіровані щитками, які захищають від ударів 180-грамового м'яча, ворота за розмірами теж менші за футбольні.

      А от з третього боку, йому властиві риси, які принципово відрізняють його на тлi ігрових побратимів і надають власного неповторного шарму. Наприклад, грати дозволяється тільки одним боком ключки. Варто вдарити по м'ячеві іншим боком, як відразу пролунає суддівський свисток. У хокеї на траві немає положення офсайду. І навіть більше: м'ячі вважаються забитими тільки тоді, коли удар зроблено з майданчика перед воротами. Якщо ж гол забивається з більшої відстані, його не зараховують.

Маємо те, що маємо

      Висока популярність хокею на траві за кордоном (до Міжнародної федерації входять 173 країни) не йде в жодне порівняння з його вельми скромним становищем в Україні. Кілька років тому нашу спортивну делегацію, яка побувала в Шотландії, відверто здивувала увага до нього: у місті зі стодвадцятитисячним населенням є тридцять хокейних полів! Аналогічну картину спостерігали і в Австрії: лише в одному з оглянутих центральних міських парків — три хокейні поля зі штучним покриттям. До речі, сама назва «хокей на траві» на сьогодні стала даниною історії, бо грають у нього здебільшого на полі зі штучним покриттям.

      Що стосується нашої країни, то наразі є тільки одне поле, що відповідає європейським стандартам, — у центральному парку Вінниці. Левову частку коштів для купівлі штучного покриття виділила Міжнародна федерація хокею на траві. Однак у загальному кошторисі масштабної реконструкції стадіону, яка розпочалась у 2003 році й досі не закінчена, вона становить порівняно невеликий відсоток. Крім хокейного поля, тут збудовано одні з кращих в Україні бігові легкоатлетичні доріжки, де проводять збори спринтери і бар'єристи олімпійської збірної, тренуються футболісти паралімпійської збірної. Закінчується спорудження нового спортивно-побутового приміщення з роздягальнями для команд (досі так звані «зручності» відповідали рівню 40-х років, коли закладався парк). А от глядачів зможе прийняти лише частина місць — п'ятсот замість запланованих двох тисяч, бо головне переобладнання трибун ще попереду. За оцінкою Федора Новика, для закінчення робіт потрібно щонайменше два мільйони гривень. Необхідну суму збирають справді всією громадою, бо, крім закордонних фінансових вливань, використовуються кошти і з державного, і з обласного, і з міського бюджетів.

Від домінування в Україні — у Європу

      До того, щоб прийняти в себе змагання європейського чемпіонату, Вінниця йшла двадцять п'ять років, з того самого моменту, коли під керівництвом Віктора Костюкевича тут було створено першу чоловічу хокейну команду. Вона зростала досить швидко і до початку дев'яностих років почала успішно протистояти кращим колективам України. Максимальним досягненням вінничан за радянських часів було третє місце в Союзі серед команд першої ліги. А от останні одинадцять років підряд українське хокейне «золото» не покидає місто над Бугом: п'ять разів першість вигравала команда «Олімпік-ШВСМ», шість разів — «Колос-Секвоя». Можна сказати, що головний приз зазвичай розігрують між собою вінничани, причому боротьба буває рівною, а тому справді гострою і безкомпромісною.

      У фіналі минулого чемпіонату ігровий час не дозволив визначити переможця, тому останню крапку поставила серія післяматчевих пенальті: вперед вирвався «Колос-Секвоя». У першому колі нового національного чемпіонату, яке проходило у Вінниці з 29 серпня по 2 вересня і було своєрідною розминкою, обидві команди без проблем здолали всіх суперників, але між собою зіграли внічию (щоправда, різниця в кількості забитих і пропущених на користь «Колоса-Секвої»). Так що хокей на траві — разом із знаменитою акробатичною школою — без перебільшення можна вважати спортивною візитівкою краю.

      За таких обставин не випадає дивуватись, що серед вісімнадцяти заявлених членів національної збірної — шістнадцять вінничан і лише двоє «гостей», яких запросили з Кіровограда та Черкас. Головний тренер збірної Павло Мазур поєднав у команді і мудрість старших спортсменів, і запал молодих, щоб згодом уникнути кризи зміни поколінь. Пліч-о-пліч виходять на поле сорокарічний нападаючий Микола Касянчук — граючий тренер «Колоса-Секвої», помітно молодші півзахисники Руслан Пашковський та Олексій Швець (останній уже має досвід виступу в зарубіжних клубах) і 18-річний півзахисник Юрій Мороз. Попри юний вік, Юрія небезпідставно вважають майбутньою зіркою українського хокею на траві. У розмові з автором цих рядків один із тренерів з усмішкою похитав головою: «Ех, нам би хоча б чоловік п'ять таких, як Юрко!..»

      І це побажання цілком може збутися, бо хокей на траві пускає на Вінниччині дедалі глибше й міцніше коріння: сім років тому розпочало свою хокейну історію місто Калинівка, спортивні секції нещодавно з'явилися в Томашпільському, Тростянецькому і Барському районах. Зроблено кроки і в розвитку жіночого хокею на траві, якого досі в області практично не було. У цьому році Вінниця вперше виставила жіночу команду на юнацькі спортивні ігри. І хоч вона продемонструвала результати явно не ті, якими можна хвалитись, головне зроблено: дебют відбувся.

      «Я думаю, що зі спорудженням у Вінниці стадіону, з розширенням інфраструктури і в області, і в Україні з часом ми сподіваємось виступати на рівні найкращих команд Європи», — Федору Новику оптимізму не бракує, але тепер для нього є не лише суб'єктивні, а й об'єктивні підстави. Так що давайте побажаємо ігрового щастя нашим хокеїстам на дебютному європейському чемпіонаті в рідних стінах, який може стати першою сходинкою до європейського визнання.