Аркан на вулицях Рахова триває два дні. (Фото автора.)
Одна з найсамобутніших етнічних груп українців — гуцули — розселені всього у кількох гірських районах на Івано-Франківщині, Буковині та Закарпатті. Власне, на Закарпатті — це Рахівщина, найбільший, найгірськіший та найлісистіший район в Україні. Минулими вихідними Рахів, або як ще його поетично називають «Гуцульський Париж», приймав 15-й гуцульський фестиваль.
Щороку гуцули з'їжджаються пофестивалити до однієї зі своїх малих столиць — Косова, Коломиї, Вижниці, Путили чи Верховини з Надвірною. Причому з'їжджаються з властивою тільки гуцулам впертістю та завзяттям. І тоді на кілька днів містечко розквітає вишиванками, сердаками, дівочими усмішками, молодечим арканом, бабусиними кроснами та вуйками з люльками.
Щоб побачити цей загублений світ, туристи на місяці вперед планують свої маршрути. Під час фестивалю не розумієш, кого більше у Рахові — тутешніх чи приїжджих. Фестиваль проходить всюди — в амфітеатрі, на вулицях, у корчмах, готелях. Всюди грають цимбали, бубни та скрипки, які, здається, звезли з усієї України. Серед моря вишиванок у джинсах і майці починаєш себе відчувати морально застарілим.
На кожному кроці димиться гуцульська кухня, ллється пісня, «горівка» та сміх. Іноземців вражає ця безпосередня, приязна і тепла атмосфера. Ще більше вражаєшся, якщо згадаєш, що Рахівщина належить до одного з найпроблемніших районів Закарпаття. Важке життя супроводжує гуцула, так само невідступно, як національний колорит. Але очі людей світяться впевненістю і оптимізмом. Дехто навіть жартує: доки живе фестиваль, доти живуть гуцули. Можливо, в цьому є частка правди. Бо приїдеш у це містечко серед гір, скуштуєш «серу з певом», зловиш кілька відвертих поглядів синьооких гуцулок, станцюєш біля ватри танець душі і рік можеш жити спогадами. Але не більше! Бо хто хоч раз побачив це на власні очі, буде сюди приїжджати завжди.
Нічого подібного в Україні більше нема. Тож, як кажуть гуцули: «Будьмо моцні, єк цвєки в плоті, тримаймоси купи, єк смола дратви, і шануймоси, бо, бігме, ми того варті!»
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
