Коли збуваються мрії

06.09.2005

Андрій ФОМЕНКО Нестор ДИМ

Збірну України о пів на третю ночі в аеропорту «Бориспіль» зустрічали кілька десятків фанатів. Олег Блохін трохи п'яний від радості і зовсім мокрий від бризок шампанського. (Фото Олександра ПРИХОДЬКА.)

Коли досягаєш мети, до якої довго йшов, у першу мить навіть важко збагнути, що це нарешті сталося. Відчуваєш і втому, і спустошеність, і розгубленість, наче не знаєш, що ж робити далі. Потім розумієш, що ось із таких моментів життя і складається щастя, й намагаєшся в повній мірі ним насолодитися.

Приблизно таку гаму почуттів пережили представники футбольної України в аеропорту Тбілісі, коли дізналися, що на 93-й хвилині поєдинку в Стамбулі данці зрівняли рахунок, тобто таки відібрали у турків очки. Трохи раніше зустріч українців і грузинів закінчилася теж унічию (1:1). Таким чином наша команда стала недосяжною для конкурентів по відбірковій групі. Бiльше того — першою європейською збірною, що пробилася до фінальної частини чемпіонату світу-2006!

Те, чого прагнули мільйони любителів спорту номер один в Україні упродовж 14 років, відбулося. І хоч як би виступили підопічні Олега Блохіна наступного року на полях Німеччини, вони вже вписали свої імена в історію українського футболу золотими літерами. Дай Боже, щоб цей успіх не був поодиноким, і надалі виходи з європейської кваліфікації ми сприймали як звичайну справу. А поки що Україна насолоджується своїм досягненням, намагаючись відчути себе в новій ролі — ролі учасника головного футбольного форуму планети.

Те, як зовні легко Блохін здійснив обіцяне, не може не дивувати. Навіть самі гравці збірної, відповідаючи на запитання, що ж конкретно змінилося з приходом на тренерський місток нового керманича, відчувають складнощі. Але, як відомо, для пояснення таких масштабних подій не може бути простої відповіді — збіглося відразу декілька чинників.

Коли розпався СРСР, багато хто вірив, що саме Україна з її традиціями та досягненнями є найсильнішою державою (принаймні футбольною) пострадянського простору. Але, виявилося, шлях на вершину, яка, здавалося, законно повинна бути нашою, дуже непростий. Ми переоцінили силу своєї збірної, пережили «напіврозпад», «перехідний період» і вже не були такими самовпевненими. Коли ж «іноземний», за словами Григорія Суркіса, тренер — Олег Блохін — відразу шокував усіх заявою про те, що збирається вивести збірну на світову першість напрямки, багато хто сприйняв це як не надто дотепний жарт. Спершу не було віри і у футболістів збірної, яка в товариських матчах то програвала, то розходилася миром із відвертими слабаками.

Зауважимо, що Блохін відмовився від послуг ветеранів, проголосивши зверхність патріотизму — тобто виступатимуть у синьо-жовтій формі лише ті, хто цього справді прагне. Як наслідок — при виконанні Гімну гравці тепер тримають руку на серці, а дехто ще й підспівує. Молоді — Ротаню й Гусєву, Русолу й Беліку — взагалі не знайомі попередні фіаско. Віра і впевненість тренера (принаймні зовнішня) надихнули команду, колектив став справді єдиним цілим.

Після того як ми «відскочили» у Копенгагені, а потім шалений удар Ротаня приніс Україні три очки в Казахстані, люди зрозуміли, що можуть досягати результату. З часом почав вимальовуватися й стиль збірної. Команда поступово йшла до своєї мети, ставлячи за конкретну цiль перемогу в наступному матчі. Не обійшлося й без посмішок фортуни — декілька разів вона нас виручала, наче віддаючи борги за минуле. Кілька днів тому, коли залишалося зробити один крок, ще не вірилося, що ми це зробимо. І тому зрозумілі спочатку розпач, а потім шалена радість у Тбілісі — ми потрапили «на світ»! І чергові слова шамана Блохіна, нехай і вимовлені у стані ейфорії, — «Тепер ми виграємо чемпіонат планети!» — не здаються такими фантастичними...

* * *

Коли трапляються події на кшталт нинішньої, забувається власне сама гра. Тим паче останній матч, у Тбілісі, в якому «синьо-жовті» продемонстрували далеко не все, на що здатні. Навряд чи може занести до свого активу цей матч і збірна Грузії. Наші кавказькі друзі, які перед стартовим свистком кожному вручили по троянді (на згадку про революцію троянд), більш гідно виглядали у першому протистоянні з «синьо-жовтими», у Львові. Що ж до наших, то одні страшенно хвилювалися від близькості мети, в інших гра не йшла. До того ж, напевно, вплинули на перебіг подій і порожні трибуни стадіону «Локомотив» — грузинів покарали за безлад під час попередніх міжнародних зустрічей. Перший тайм гольовими моментами око не радував, тому влучний удар Ротаня у «дев'ятку» воріт Георгія Ломая (до речі, підопічного нашого Павла Яковенка у російських «Хімках») був як грім посеред ясного неба. 1:0.

По перерві гра дещо пожвавилася. На невдалий удар Вороніна господарі відповіли чергою небезпечних атак. Деметрадзе не переграв Шовковського, вийшовши з ним віч-на-віч; після «обрізки» Федорова ледь не перекинув Сашка Асатіані. Необачно відкидав м'яч назад Несмачний — знову рятує СаШо. Вихід на поле старого партнера Шевченка по «Динамо» і збірній — Сергія Реброва — особливих змін у малюнок гри не вніс. Непомітним виглядав на правому фланзі Шищенко, котрий заміняв дискваліфікованого Гусєва. Несподіваний вихід Ротаня й Шеви проти Каладзе й Ломая міг розставити крапки над «і», але Руслан узяв гру на себе і пробив з близької відстані у штангу...

За футбольними законами мало прийти покарання. Його обличчям став досвідчений Георгій Гахокідзе. Півзахисник голландського «Твенте» за дві хвилини до фінального свистка чудово виконав штрафний, перервавши шестиматчеву «суху» серію Шовковського. Настрій в українців різко погіршився, адже в думках вони вже були у Німеччині. Проте нічия принаймні дала відповідь на питання про те, чи «купували» «синьо-жовті» збірну Грузії. Ні, все по-чесному.

ПІСЛЯМОВА

Олег Блохін,

головний тренер збірної України:

— Результат закономірний, бо гольові моменти мали як ми, так і суперники. Наша перевага полягала лише в одному пострілі у штангу. Але нічого страшного не сталося, хоча мене неприємно вразила велика кількість невимушених неточних передач. У нас ще є матчі з турками й албанцями.

Гайоз Дарсадзе,

головний тренер збірної Грузії:

— Ми занадто багато зробили браку в передачах у першому таймі, а по перерві — дещо виправили ситуацію. Головним для нас зараз є побудова нової команди на майбутнє, а не результат одного матчу. У гравців нашої збірної великий потенціал, і вони заслуговують на більше. Я вболіваю за український футбол і бажаю збірній Блохіна успіхів на чемпіонаті світу.

Андрій Шевченко,

капітан збірної України (до оголошення результату матчу Туреччина — Данія):

— Ми більше заслуговували на перемогу, але в останні десять хвилин надто глибоко «сіли» біля своїх воріт — все ж таки необхідність вигравати тяжіла над нами. Я дуже засмутився від пропущеного в кінцівці голу.

І після новини зі Стамбула:

— Я ще не можу збагнути, що ми таки здолали цей довгий шлях! Присвячую наш успіх усьому українському народові. Ми довели, що в нас чудовий колектив і зробили велику справу для країни.

Тимощук в аеропорту не «кувиркався», бо Ющенко таки привітав Шевченка

Сумні та невеселі були українські футболісти після матчу з грузинами. Атмосфера в «синьо-жовтому» колективі була такою гнітючою, ніби й не було ще попереду двох матчів відбіркового циклу, в яких достатньо набрати одне-єдине очко. Зібралися, доїхали до тбіліського аеропорту й почали чекати. Не так новин із Туреччини, як літака на Київ. Утім у розпачі були не всі. Приміром, президент ФФУ Григорій Суркіс у коментарях на телекамери висловив прогноз, що збірна Данії таки зможе відняти очки в турків і вивести українців на ЧС-2006. А Анатолій Тимощук, знаючи, що Туреччина веде 2:1, навіть побився об заклад із журналістом УТ-1 Павлом Черепіним: капітан «Шахтаря» висловлював упевненість, що скандинави зрівняють рахунок. За умовами парі, той, хто програє, повинен зробити прилюдний «кувирок» на підлозі залу очікування.

І перекидатися черед голову довелося коментаторові. Адже по телефону прийшло повідомлення: данці таки відігралися! Що тут почалося... Українці раділи так, наче виграли на полі стадіону «Локомотив». Ні, наче виграли вже першість світу в Німеччині! Масові обійми, привітання, поцілунки, пісні, розбризкування шампанського. Капітан національної команди Андрій Шевченко прийняв по телефону привітання від Президента Віктора Ющенка. А Олега Блохіна підкидали на руках із ризиком ударити об низьку стелю.

...Тренера гойдали і в іншому аеропорту — вже в «Борисполі», по прибуттю на українську землю. Там несподіваних тріумфаторів зустрічали кілька сотень радісних співвітчизників. І знову, немов на п'єдасталі «Формули-1», вилітало з пляшок пінисте шампанське. Треба ж було його використати — заготовлене заздалегідь.

ТАБЛО

Група 2

Грузія — Україна — 1:1

3 вересня. Тбілісі, стадіон «Локомотив». Без глядачів

Суддя — Овребо (Норвегія)

Грузія: Ломая, Хізанішвілі, Каладзе, Ментешашвілі (Гогуа, 75), Одікадзе, Асатіані (Ашветія, 86), Кобіашвілі (Муджирі, 75), Цкітішвілі, Канкава, Гахокідзе, Деметрадзе

Україна: Шовковський, Русол, Єзерський, Федоров, Несмачний, Гусин, Тимощук, Ротань, Шищенко (Ребров, 66), Шевченко, Воронін (Назаренко, 73)

Голи: Гахокідзе, 89 — Ротань, 43

Попередження: Канкава, 89 — Єзерський, 40