Професія — книголюб

Особиста справа

      — Чим керуєтеся особисто ви, обираючи книжки для читання?

      — Я читаю досить багато і хаотично, намагаюся принаймні переглянути все, що привертає увагу в рецензіях «Книжного обозрения» та різних польських, американських та англійських книжкових сайтів. Шукаю перекладні книжки зi списків бестселерів і намагаюся зрозуміти, чому «там» народ за ними шаленіє, а «тут» вони з'являються і зникають поміченими тільки дуже вузькими колами. Деколи просто блукаю «Петрівкою» чи по книгарнях, гортаю, деколи знаходжу щось надзвичайне! Так я знайшла Макьюена, відтоді навмисно шукала всі його книжки, уважно стежу за появою нових і щиро заздрю тим, хто прочитає його вперше.

      — Я десь читала, що інтелектуал за рік повинен прочитати 300 книжок. Ви скільки прочитуєте?

      — То ви вважаєте, що це можливо — за рік прочитати 300 книжок? Ну, ще там у дитинстві, в юності, особливо якщо більше нічим не цікавитися. Або ж якщо працюєш редактором у видавництві чи літературним оглядачем... Гадаю, що навіть викладачі гуманітарних дисциплін реномованих університетів чи філософи читають значно менше, а вони ж інтелектуали. А я прочитую, напевно, не більше сотні в рік.

      — Що останнє?

      — Людмилу Улицьку. Якось я навіть познайомилася з нею у Варшаві, під час ярмарку. Я прогулювалася зі знайомим російським видавцем старою Варшавою, і він каже: «Да вот Улицкая». І ось я бачу... велетенського, майже в натуральну величину, рожевого надувного коня, до якого за шворочку причеплена пані Улицька, яка зауважила нас і весело каже: «И как же мне его в самолет пронести? Как вы думаете, при посадке в самолет его заметят? Никогда таких лошадей не видела». І така вона була прекрасна, і письменниця теж дуже талановита.

      — У вас як у багаторічного директора Форуму має бути вражаюча бібліотека, і після кожного Форуму поповнюватися фантастичною кількістю подарунків. Так це чи ні?

      — Мені, чесно кажучи, мало книжок дарують, я готова й більше прийняти (сміється). А домашня бібліотека зовсім не вражаюча — пару тисяч томів, я лишаю собі тільки ті книжки, які мені хочеться ще колись переглянути, інші дарую поодинці і пачками.

Справа життя

      — Пані Лесю, цей, 12-й за ліком, Форум видавців ви готуєте в нових політичних умовах. У помаранчевій Україні легше йде підготовка, ніж раніше, відчувається підтримка?

      — Не можу однозначно відповісти. В чомусь я відчула певні позитивні зміни, зокрема у співпраці з Львівською обласною державною адміністрацією. З другого боку, навіть найкращі наміри владних структур різних рівнів не завжди завершуються успішно — наразі мені так і не вдалося налагодити конструктивний діалог ні з Міністерством культури, ні з Міністерством освіти, ні з Міністерством у справах сім'ї та молоді. Саме ці інституції, як на мене, мали б стати основними зацікавленими партнерами українських видавців. Але опір та інерція системи, багато років налаштованої на знищення української книги, є поки що занадто сильними, і навіть прийнявши на віру, що їх керівники прагнуть змін, ми все ж мусимо рахуватися з тим, що їх підлеглі можуть чинити цим змінам свідомий чи несвідомий опір.

      — З одного боку вчителі плачуть і стогнуть, бо потребують методик, літератури, елементарних хрестоматій, новинок, а з другого — просто не хочуть розворушитися?

      — Я вже неодноразово наголошувала, що глибинні причини занепаду і кризового стану українського книговидання полягають у малій суспільній зацікавленості читанням, книжками, освітою і культурою. Переглядала недавно рейтинг найвпливовіших людей України. Думаєте, там багато інтелектуалів, письменників, людей культури? Але громадський інтерес можна спровокувати різними засобами, а коли інтерес з'явиться, то й престиж культури й освіти зросте, тоді й на проблему не-читання звернуть увагу.

      — Ви маєте чітко розроблену програму чи це на рівні ідеї, яку ви спонукаєте відповідні структури розробити і втілити?

      — Я точно знаю, які мають бути розділи в програмі і які інституції обов'язково треба залучити до її розробки, успішність її втілення власне й залежить від чіткої злагодженості дій зовсім різних структур, починаючи з батьківського комітету якоїсь школи i закінчуючи Міністерством оборони, ба, думаю, що й Президент та Прем'єр-міністр України матимуть там свої ролі... А зараз я шукаю спільників, щоб разом з ними цю програму розробити і втілити...

      — На цьогорічному форумі знову перегони між 6-8-ма провідними видавництвами і стількома ж авторами, вам від цього не сумно?

      — Це ж не проблема нашого ярмарку, правда? Проблема в тій-таки культурній і освітній деградації, але я все ж щороку бачу невеликий поступ. Наприклад, я помiчаю, що ще недавно нікому не відоме вінницьке видавництво «Теза» зараз виступає з дуже масштабними і перспективними проектами, я бачу, як щороку з'являються нові письменники, і навіть якщо вони зараз відомі тільки у своїх літературних об'єднаннях, то завтра можуть стати не менш популярними, ніж Дереш чи Жадан. Уявляєте, сорок молодих поетів з усієї України: з Житомира, з Хмельницького, ще хтозна звідки мають приїхати на Форум!

      — Останнім часом на сцену вийшло багато молодих письменників — авангардових, агресивних, і зовсім немає патріархів. Вас не насторожує відсутність аксакалів?

      — Ви ніби відчули те, над чим я розмірковувала останнім часом. Мені теж здалося, що український літературний процес чомусь відрізняється від того, що я спостерігаю в Польщі чи в Росії, зв'язок між поколіннями десь втратився. А, може, це нормальний процес, бо так, як свого часу шістдесятники відкинули все, що було до них, може тепер так само відкинули й їх? Мені дуже захотілося улюблених авторів різних поколінь зібрати разом, я їх запрошую до Львова, де ми разом намагатимемось зробити спільний великий яскравий літературний вечір, в якому виступатимуть лише зірки — і шістдесятники, і ті, хто прийшов після них — поети київської школи, вісімдесятники і ще молодші. Але молодь чомусь охочіше зголошується, а от власне з шістдесятників наразі мало хто відгукнувся. Можливо, вони вагаються після досить тривалої перерви вийти на публіку? Гадаю, це даремно, тому що шанувальників у них дуже багато.

      — Минулого року на Форумі був потужний і з усіх боків правильний польський стенд. Яка країна цього року виступить так само грамотно і різноманітно?

      — Торік польський стенд був організований за польські бюджетні кошти в рамках Року Польщі в Україні, до речі. З прикрістю мушу зауважити, що Україна не спромоглася на такий самий стенд на Варшавському книжковому ярмарку з нагоди року України в Польщі, але це окрема тема.

      А щодо участі іноземних видавців в українських книжкових ярмарках, то вони з'являться тільки тоді, коли відчують, що тут є гарна перспектива для них. І навіть, маючи найпрекрасніший книжковий ярмарок у світі, ми не зможемо їх сюди затягнути, якщо вони за якимись ознаками не відчують, що можуть отримати з такої участі певний зиск. Але для цього ще досить багато має змінитися і в самій країні, і в діловій активності моїх колег, і навіть в налаштованості української громади до ближчого знайомства з «чужими». Втім якісь видавці все ж роблять перші несміливі кроки: це й кілька польських видавництв, і словацькі, і кілька західних видавництв підручників для вивчення іноземних мов, щоправда, вони беруть участь через свої українські представництва, і навіть кілька російських.

      — Якраз я хотіла сказати, що нам можна розраховувати хіба на Росію, саме для них тут бізнес.

      — Можливо це дивно для декого прозвучить, але на ярмарок теж далеко не всі російські видавці спішать приїжджати: а для чого, якщо можна торгувати нелегально або, в кращому разі, через своїх торгових представників? А ті, що приїжджають на ярмарок, якраз налаштовані на легальну торгівлю, до того ж це видавці дуже якісної, інтелектуальної літератури, які шукають тут свого читача і своїх надійних партнерів.

      — Як експерт, що ви можете казати: працює програма «Контрабанда стоп» у книжковій сфері, менше стало російських контрафактних книжок на ринку?

      — Нічого не можу сказати з цього приводу, адже щоб робити висновки, треба мати якісь факти, а в нас як не було ніякої статистики щодо легального чи нелегального імпорту, так її й нема, це просто не передбачено нашою діючою системою статистичного обліку. Облік книжок чи, як чиновники люблять їх називати, поліграфічної продукції, ведеться в кілограмах, на вагу.

      — Такого відомого письменника, як минулорічний гість Форуму Паоло Коельо, цього року не буде. Новоспечену нобелівську лауреатку Ельфріду Єлінек, наприклад, не пробували запрошувати?

      — Чесно кажучи, не запрошували, а ви думаєте, це так потрібно?

      — Думаю, це цікаво.

      — Я вам розкажу історію, яка мене просто приголомшила. Один із наших видавців знайомий із Маркесом і сказав мені, що міг би отримати права на українське видання. Це при тому, зауважте, що Маркес росіянам прав не дає, бо вони дуже нахабно видавали велетенські піратські наклади цього культового для кількох поколінь письменника. Рік тому якраз вийшов новий його роман, який, звісно ж, став бестселером у багатьох країнах. Окрилена такою блискучою перспективою не тільки порадувати українців чудовою літературою, а й втерти носа шановним російським колегам, я щиро запропонувала кільком українським видавництвам, що позиціонуються як видавництва сучасної перекладної прози, видати цей потенційний бестселер. Уявіть собі мій стан, коли замість радості й азарту я бачила нехіть і зневіру, а найсміливіша пропозиція щодо накладу була дві тисячі примірників (видавництво, що хоче купити ліцензію, має вказати початковий наклад, від цього залежить розмір авансу за ліцензію на видання). Ви розумієте, сказати Маркесові! Маркесові!!! — що його будуть видавати в 50-мільйонній країні тиражем аж 2000 примірників, було просто неможливо. Я від себе прибрехала, що видавець планує 5000 примірників, але літагент просто образилася на таку «шикарну» пропозицію, розсміялася і мала право. А знаєте, що зробили росіяни? Правильно, видали піратський наклад, думаю, тисяч сто за рік вони продадуть. Тому розмови про запрошення Єлінек та інших їй подібних нобеліантів вважаю просто недоречними, а то замучимося відповідати, хто вона така, ця Єлінек?

      Є нормальна практика — письменника на ярмарок запрошує видавництво з нагоди виходу книжки або, наприклад, фільму за її мотивами. А де ви бачили українську Єлінек? А інших відомих і популярних авторів? Чи таким запрошенням ми маємо пропагувати російські видавництва? Абсурд. По-друге, коли ми говоримо вже конкретно про Єлінек, мені здається, що вона не їздить по ярмарках, бо уникає спілкування, а мізантропію дуже добре видно з її творів.

      Мені все ж не хотілося б засмучувати українських читачів, котрі сподіваються побачити на Форумі своїх улюблених авторів. Хай не в статусі почесного гостя, хай не мегазірки, але все ж великі зірки — Олександра Мариніна, Людмила Петрушевська і Мануеля Гретковська, а крім них, звичайно, зіркові українські письменники, так що поштовхатися і взяти автограф буде в кого.

      Крім того, я вже маю певні домовленості і з видавцями, і з агентами, і навіть з одним міністерством щодо сприяння наступним візитам, тож будемо невдовзі сподіватися паломництва зіркових письменників в Україну. Тоді, може, й інтерес до видання їхніх книжок з'явиться.

      — Чи буде такий вечір, як минулого року з Борисом Гребенщиковим?

      — Ні, такого вечора не буде — все це надто дорого. Минулого року приїзд Гребенщикова організували росіяни в рамках фестивалю російської книги. Я намагалася домовитися з кимось з українських груп, але абсолютно безуспішно.

      — Причина в грошах?

      — Та не в грошах, а в їх кількості. Якщо б у мене навіть і були зайві кошти, я все одно воліла б їх витратити на щось більш прямо пов'язане з книговиданням, ніж на оплату гонорарів для музичних гуртів. Але побачити на Форумі в натовпі книголюбів і відомих музикантів, і спортсменів, і політиків я дуже хотіла б! Адже вони цим зробили б дуже багато для популяризації читання. Але це наступний крок.