Криза з бронзовим відтінком
Локальні успіхи жіночих клубів «Мотор» та «Спартак» на початку нового століття й бронзові медалі дівчат зі збірної України на Олімпіаді-2004 наводили на думку, що у вітчизняному гандболі справи почали змінюватися на краще, і переможні традиції Ігоря Турчина після періоду стагнації потроху відроджуються. Але ті, хто «вариться» в цьому казані, бачать інші тенденції — щодо деградації. І наші ветерани ручного м'яча, кількості олімпійських чемпіонів серед яких може позаздрити чимало країн, ще на початку року почали бити на сполох — коли пішов у відставку президент федерації Віталій Рева, екс-міністр із надзвичайних ситуацій. Уявіть собі, яким міг би бути розвиток цього виду спорту в країні, якщо на вівтар олімпійського досягнення жіночої збірної було покладено майже всі мізерні фінансові можливості профільного міністерства. НОК України також допоміг чим міг, аби підопічні Леоніда Ратнера мали належні умови для підготовки до найважливішого виступу в кар'єрі. Зважте, що серед тих, хто підставив плече у важливий момент, не було Федерації гандболу України, яка за першим пунктом свого статуту відповідає за розвиток цього виду спорту. Причина відома — у ФГУ ніколи не було грошей. «Стару гвардію» федерації цілком влаштовував підхід, коли гандбол перебуває на балансі Держкомспорту, тож нехай держава і допомагає. Якщо ні — можна використати можливості клубів. Про те, що найуспішніший за результатами ігровий вид спорту може самотужки знайти джерела фінансування, ніхто й не замислювався.
Наприкінці вересня відбудеться звітно-виборча конференція ФГУ, яка може дати поштовх для відродження гандболу. Звичайно, якщо зламає негативні стереотипи. Принаймні це хоче зробити Владислав Миленький — заступник міністра у справах молоді, сім'ї та спорту, який став одним із кандидатів на посаду президента ФГУ.