Сім'я, що не дбає про своїх дітей, втрачає статус родини. Там, де немає піклування про свою кров, немає розуміння того, що без відданої самопожертви неможливий завтрашній день, тільки сіється бур'ян роздору, що приглушує цвіт квітів майбутнього — дітей. А чи має право країна, що не турбується про своїх дітей, називатися державою і об'єднуватися в націю?
Сьогодні, коли близько п'яти з половиною неповнолітніх українців йдуть до школи, це запитання більш ніж актуальне. Не варто нині збиватися на патетику й говорити «великих слів велику силу», не будемо забирати чужого хліба, потрібно просто зазирнути в сусіднє село, щоб зрозуміти, яка ми родина і чи маємо право нею називатися.

Хай із деяким пафосом, але відзначимо: сьогоднішній День знань особливий. Усе-таки це 1 вересня — перший початок навчального року в новій країні, постреволюційній і, не побоїмося цього слова, вільній.
Для когось свято більше, для когось — менше. «У нас сімейна «трагедія» — ця людина через три дні вперше йде в школу», — повідомив днями журналістам Президент Ющенко, вказавши на середульшу доньку, Софійку. Жартував, звісно, з приводу трагедії. Але головне — 1 вересня 2005-го незвичайна дата і для президентської родини.