Київ перетне «Екватор»

31.10.2003
Київ перетне «Екватор»

На репетицiї «Екватора».

      Потужна промо-компанія обіцяє щонайменше землетрус  у культурному житті  столиці — такого ми не бачили, не чули і ніколи б про це не дізналися, якби... не американський підприємець Алан Холлі, якому, власне, й належить ідея мюзиклу «Екватор». Щоправда, з натяками на те, що ось, мовляв, знову ці великорозумні американці втручаються у наше життя, поспішати не варто, оскільки над виставою, яка сьогодні потрясатиме й шокуватиме, працювали поет-пісенник Олександр Вратарьов (автор лібрето), композитор Олександр Злотник та режисер Віктор Шулаков. «Екватор» — це розповідь про легендарного Миклуху-Маклая, щедро й багато проілюстрована спецефектами, хітами та хореографією у стилі «євромодерн».

      ...1871 рік. До берегів Нової Гвінеї вирушає корвет «Витязь». Аж раптом шторм, океан аж «закипає», виє вітер, рвуться вітрила, а біля штурвала — Миклухо-Маклай та капітан Назимов... Так починається ця історія, в якій будуть і почуття, якими Миклухо-Маклай  пожертвує заради далеких незвіданих земель, і дикі ритуали туземців, і посвята Миклухи-Маклая у вожді племені, а у фіналі Нова Гвінея з терра інкогніта перетвориться на землю кохання.

      Середній вік акторів — 21 рік, це молоді артисти, поки що не відомі, але це триватиме недовго, оскільки саме після таких проектів, переконані його автори, й прокидаються знаменитими. Хоча певних висот у професії вони вже досягли — Денис Барканов, наприклад, один iз виконавців ролі Миклухи-Маклая, перможець «Слов'янськго базару-2002» у Вітебську, фестивалю «Море друзів-2000», конкурсу імені Івасюка.

      «Екватор» — це більше двох годин живого співу, а йтиме він... аж вісім разів на тиждень (щовечора, крім понеділка, по буднях, а у вихідні — ще й удень). Щоправда, це задоволення  — не з дешевих, ціни на «Екватор» будуть на порядок вищі, ніж у середньому по місту. Гроші, вкладені в цей проект, організатори планують «відбити» за півтора року.

      У найближчих планах «екваторців» — випустити аудіоверсію цього мюзиклу. Тож озброїтися текстом однієї з найхітовіших пісень «Екватора» зовсім не зайве — підспівуватимете потім героям історії про великого мадрівника Маклая, який, між іншим, був нашим земляком.

  • Знайти «скриньку», де захована ваша пісня

    Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>

  • Гімн як літургія, марш і романтика

    Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>

  • Паливо революції

    Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>

  • Ведмідь на вухо наступив, та співати будеш

    У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>

  • Вояки з гітарами

    Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>

  • «Вопіющі» 26 років

    Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>