Шоколадний шок

      Саме шоколадно-цукерковий шок переживають діти після перегляду кольорової казки Тіма Бартона «Чарлі і шоколадна фабрика». Це третя з найгучніших кінопрем'єр сезону, але тільки зараз, після «Війни світів» та «Зіркових воєн. Епізод ІІІ» на перегляд батьки нарешті зможуть прихопити і своїх чад. Точніше, діти, вгледівши черговий лайт-бокс із зображенням чоловіка у високому циліндрі, рукавичках та з блідим обличчям на брунатному тлі, мабуть, тягтимуть у кінотеатри тата чи маму. Насправді фільм вартує подивитися тільки прихильникам акторської гри Джонні Деппа або дітям. Дорослі, які читали «Чарлі...», від цієї екранізації отримають менше задоволення, а єдиною несподіванкою буде розчарування. Ну і трошки дофантазований сценаристами сюжет. Про перше видання «Чарлі» українською «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Гою» «УМ» уже писала, тепер — про другу екранізацію казки.

      Історія, яка стала основою стрічки, відома багатьом — ця чудова однойменна казка про шоколадного короля і дивака Віллі Вонку вигадана у 1971 році англійським письменником Роальдом Далем. У тому ж році, нібито не надто вдало, книга була екранізована Мелом Стюартом. Незважаючи на величезну популярність «Чарлі...» на Заході, ще однієї спроби зафільмувати його пригоди не було. Надто непростим виявився Дал. Двозначним і містичним. Тому коли свою версію взявся робити Тім Бартон, якого називають одним із найвідоміших казкарів сучасності, почулися схвальні оплески.

      Перший пункт нашої уваги у фільмі належить Джонні Деппу. Невідомо, чи сам актор любить шоколад, та шоколадні ролі грає на п'ятірки, наприклад із Жюльєтт Бінош у фільмі «Шоколад». Із Бартоном актор потоваришував ще у 90-му, на зйомках «Едвард руки-ножиці», а згодом знявся у його «Сонній лощині». Тому коли стало відомо: режисуватиме Тім, ніхто і не подумав, що ексцентричну роль фабриканта може зіграти хтось інший, а не Депп. І якби не було його, провалилася б стрічка з гуркотом і тріском. Актор органічно влився у роль і вдало інтерпретує образ «пірата шоколадного моря». Його гра і справді нагадує попередній гучний фільм за участю Деппа — «Пірати Карибського моря», де він отримав роль капітана Джека — це стьоб, ексцентричність, надмірна манірність (недарма ще перед виходом «Чарлі...» дехто вирішив, що Депп схожий на Майкла Джексона; його обличчя дуже бліде, часом аж видно шматочки тонального крему, а на губах помітно помаду), і, звичайно, містика (аж до диявольського вогника в очах). Джоні Депп укотре зміг поєднати дітей та батьків, от що він сказав із цього приводу в інтерв'ю журналу «Ньюсвік»: «Я ніколи не бачив нічого подібного. Зустрічаю 75-річну жінку, котра подивилася «Піратів Карибського моря», і їй сподобався мій герой. А через 5 хвилин 6-річний хлопчик захоплено кричить: «О, ви — Капітан Джек!» Яка радість! Яка удача! Те ж саме з Вонкою — все одно, що грати якого-небудь Багс Банні. Неймовірне відчуття, коли чудесним кроликом до глибини душі зворушена 3-річна дитина, але те ж саме почуття охоплює і 40-річну, і 80-річну людину. Велике випробування спостерігати, що можеш вразити величезну кількість людей різного віку».

      На відміну від книжкового сюжету, сценаристи фільму додали ще одну сюжетну лінію: вона пояснює, чому містер Вонка став виготовляти солодощі. Батько хлопчика Віллі був маніакальним дантистом і під страхом смерті не дозволяв сину навіть дивитися на «ці карамельки під назвою «застряє між зубами» та льодяники «доброго дня, любий карієсе», і цей, цей ШОКОЛАД!»

      Крім образу Вонки, Бартон непогано «виписав» ще й характери відвідувачів фабрики: дівчинка Амбіція та міс Принцеса, хлопчик Ненажера та всезнайка Технік, а також їхні батьки: тихенький очкарик — тато Майка, справжня німецька домогосподарка фрау Глуп, батько Веруки Солт — британський комерсант та мати спортсменки Віолетти — фанатка американської мрії і здорового способу життя. От що пише газета «Комерсант» про типажі інших головних героїв — Чарлі та його дідуся Джо: «Другий прокол фільму: бажана чи небажана антинімеччина. Дідусь, із яким Чарлі приходить на екскурсію до містера Вонки, нагадує постарілого Вуді Аллена (хоча інший дідусь і обидві бабусі зовсім інших типів). Це якраз гарна придумка: виграшний білет, який випадково дістається бідному хлопчику, починає сприйматися як «єврейське щастя» — з усім, що звідси випливає. Але найгидкіший персонаж фільму — хлопчик Ненажера — явно німець. Про що говорять і стиль будинків на його батьківщині, і професія його жиртресту-папаші — виробник ковбас і сосисок. Вкупі з єврейським дідусем хорошого хлопчика це виглядає неполіткоректно. Я взагалі-то завжди за неполіткоректність. Але тема «от вам ще раз за Холокост» у контексті цього фільму дивна».

      Пунктом номер три будуть декорації. Особисто мені вони видаються карамельковими: яскравими зовні, і смачними, якщо смоктати п'ять хвилин. Та якщо дві години поспіль — болітиме язик. А от Джоні Депп вважає їх геніальними: «Всі декорації, все, що зробив Тім, придумав і намалював, все, чого торкнулася його рука, на мій погляд, є шедевром. І взагалі будь-яка декорація цього фільму достойна того, щоб потрапити в який-небудь музей». Режисер Тім Бартон з цього приводу каже: «З самого початку ми хотіли будувати автентичні декорації, щоб у нас була справжня шоколадна річка і справжній шоколадний водоспад, особливо коли в сценах задіяні діти. Адже деякі з них ніколи не знімались в кіно і для них декорації — це реальні речі, на котрі вони можуть реагувати». Троє з п'ятьох дітей, яким випала нагода потрапити в середину задуманого режисером дива, і справді вперше стояли під прицілами камер. Порівняно з ними Фрейді Хаймор, який грає Чарлі, — справжній ветеран: це вже його дев'ята кіноучасть. Разом із Джоні Деппом він знімався у «Чарівній країні» і так причарував зірку, що Депп рекомендував хлопчика своєму другові, режисеровi Тіму Бартону.

      На тлі кислотних декорацій дратують ще й казкові працівники фабрики — умпи-лумпи. Коли я читала «Чарлі і шоколадна фабрика», умпи-лумпи в моїй уяві були милими і доброзичливими, і зовсім не індійського походження — усіх помічників на фабриці грає один лише актор Діп Рой, але перемножений комп'ютером у сотні разів. Може, для американців екзотична країна, звідки містер Вонка привіз своїх помічників, знаходиться десь у «решті світу», наприклад неподалік Індії, та мені видається, що на роль доброго народця краще було вибрати актора з приємним виразом обличчя, хай навіть не з екзотичної країни.

      Після перегляду я звернулася до директора видавництва «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» Івана Малковича: «Як на мене, фільм занадто дитячий. І композитор слабо попрацював. Ці пісні видаються трохи прісними, ще й умпи-лумпи так кричать, мало що зрозуміло. Взагалі цей перегляд ще раз підтвердив моє переконання: в книжці ти сам собі і режисер, і актор, і композитор. Книжку прочитають мільйони дітей, у них буде мільйон вражень, і всі ці почуття будуть неповторними, в кого яскравими, а в кого і недомовленими, можна буде дофантазовувати знову і знову. А в цій екранізації недомовленості не вистачає. Ну і шкода, що фільм переклали російською, хоча я і розумію, що українська мова в таких випадках майже неможлива. Загалом же враження непогане, особливо наприкінці, адже далівське закінчення змінене режисером. Тут бачимо повчальну для дітей пропаганду сімейних цінностей».

      P. S. Для кращого сприйняття фільму рекомендується купити горнятко гарячого шоколаду або хоча б плитку твердого чорного. Відчуття подорожі по шоколадній річці в кріслі кінотеатру — забезпечено.