З чим у вас асоціюються коні? З важкою кованою збруєю, з перегонами на іподромі чи, може, з панською бричкою, запряженою парою-другою втомлених коників? А може, згадуєте дитинство, в якому було (або ж не було) місце для старого дідусевого коня? Що б ви не відповіли, цими днями в Італійському дворику старовинної кам'яниці на львівському Ринку ви точно не побачите те, на що сподіваєтесь. І коні, як виявляється, таки винні. Точніше, вони — винуватці, бо стали героями цілої фотовиставки. І тут ви точно не побачите до болю традиційних пегасів та фентезійних красунь верхи на жеребцях. Не побачите, тому що в об'єктив фотографа потрапили характери — адже вони є і в коней. Особливо у коней. Особливо коли придивитись уважніше.
Після трьох років періодичних зйомок на кінному заводі міста Біалка (Польща) Маріанна Лиско, фотограф, вивчила мало не напам'ять кінські характери. Коні — досить неспокійні та верткі моделі. Впіймати саме ту мить, коли ця істота особливо красива, складно. Та для наполегливого фотографа майже нема нічого неможливого. Коні, очевидно, полюбили цю дівчину з фотоапаратом у руках, і, мабуть, розкрили їй свої настрої, характери, поведінку. А Ірина Мар'єнко, молода художниця з цього дівчачого творчого тандему, завершила образи коней за допомогою свого «професійного коника» — графіки. А тепер уявіть давні трипільські символи, прозорою плівкою накладені на фотозображення. Коні на фотопапері — коні під прозорим «ографіченим» тлом, і в результаті — фотографіка.
«Фотографіка» — єдина в своєму роді виставка. Як кажуть самі авторки, Ірина та Маріанна, вони спробували поєднати два види мистецтва. І фотографії, і графіка залишаються окремими недоторканими площинами, лише в остаточній конструкції формуючи цілісний образ, вервечки асоціацій.
Візерунки графіки виконані на твердій прозорій плівці, яку прикріпили до рамок зі світлинами за допомогою лляних шнурівок. Цей прийом і справді створив своєрідну об'ємність та просторовість. Дівчата вигадали оригінальне «архітектурне» оформлення робіт — саме воно навіює оточення, світ, світовідчуття, яким живуть коні. Маріанна та Ірина власноруч цілу ніч нарізали листи фанери, робили лляне обрамлення, вкручували шурупи. І не жіноча це ніби робота, та тим більшу цінність мають ці двадцять чотири полотна, виставлені зараз в Італійському дворику.
Українська стародавня символіка на окремих «фотографіках» вмикає уяву того, хто на них дивиться: кінь на полі оживає, пофиркує, ось він шаркає копитом, ось скубе траву, і сонце на заході окреслює усю цю ідилію в конкретні контури. Древні знаки сонця, врожаю, добробуту, безкінечності перестають бути просто загадковими лініями білого маркера. Цей світ хочеться зняти зі стіни і забрати додому, з собою, тільки для себе.
Настрої коней — річ на диво цікава. Ось біла кобила «балдіє» в зеленій траві... догори копитами. Ну чим вам не природне жіноче бажання іноді побути наодинці з собою? Або ще — кінь-анонім. Його морда (хоча після «Фотографіки» навіть язик не повертається назвати морду мордою) закрита від глядачів чорною смужкою — наче в телесюжеті про людину, яка не хоче показувати свого обличчя. «Він точно не захотів би показуватись, — зі знанням діла переконує мене Маріанна. — Він просто кінь-анонім, у нього напевно є своя таємниця». І все.
Такий-от характер. І розкусили чи, радше, зрозуміли цей особливий конячий характер поки що тільки Ірина та Маріанна. Зрозуміли по-своєму, з чуттям та знанням справи (Маріанна зі знанням фотоапарата, а Іра — зі знанням графіки). Зрозуміли — бо просто-напросто придивились уважніше.
Маріанна Лиско, фотограф
Навчається у Львівській академії друкарства, працювала фотографом у студії «Фотовернісаж». Зараз працює дизайнером у рекламному агентстві «Наша справа». Захоплення фотографією з'явилось у Маріанни в 2001 році, коли вона почала працювати волонтером у журналістській екологічній громадській організації WETI.
Ірина Мар'єнко (Балдіна), художниця
Закінчила художню школу та училище, згодом — кафедру книжкової графіки Львівської академії друкарства. Ілюструвала дитячі книжки відомих письменників Ірини та Ігоря Калинців. Працювала художником-дизайнером комп'ютерної графіки у багатьох рекламних і поліграфічних фірмах Львова.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
