Пам'ятки Давнього Єгипту, Етрурії, Греції та Риму з давніх-давен привертали до себе увагу. Наприклад, уже давні римляни колекціонували грецьку скульптуру. Полюбляли (а подекуди полюбляють і зараз) навідуватися до стародавніх, укритих товщею землі поселень та гробниць, грабіжники. Пізніше прийшов час дослідників, знавців старовини. Завдяки їм усім за декілька сотень років музеї світу накопичили величезну кількість знахідок, які можуть багато що «розказати» про життя стародавніх народів. Майже в кожному музейному зібранні Європи ви обов'язково побачите римські мармури або давньогрецьку розписну кераміку. Україна, й Київ зокрема, — не виняток. Знамениті київські меценати й колекціонери кінця ХІХ — початку ХХ ст. Богдан та Варвара Ханенки заклали основу однієї з найцікавіших в Україні колекції старожитностей, куди ввійшли твори давньоєгипетських і етруських, давньогрецьких і римських майстрів.

З чим у вас асоціюються коні? З важкою кованою збруєю, з перегонами на іподромі чи, може, з панською бричкою, запряженою парою-другою втомлених коників? А може, згадуєте дитинство, в якому було (або ж не було) місце для старого дідусевого коня? Що б ви не відповіли, цими днями в Італійському дворику старовинної кам'яниці на львівському Ринку ви точно не побачите те, на що сподіваєтесь. І коні, як виявляється, таки винні. Точніше, вони — винуватці, бо стали героями цілої фотовиставки. І тут ви точно не побачите до болю традиційних пегасів та фентезійних красунь верхи на жеребцях. Не побачите, тому що в об'єктив фотографа потрапили характери — адже вони є і в коней. Особливо у коней. Особливо коли придивитись уважніше.

За десять хвилин вісімнадцята. У кнайпі «Купідон» навіть не пахне презентацією. За столиком — самотній директор «Кальварії» Петро Мацкевич. Біля нього, як на похоронах, стоять бутербродики на чарочках із горілкою. Піар-директор «Кальварії» Ксеня Сладкевич помітно радіє, коли бачить хоч одну журналістську душу. Затим до клубу влітає Ірванець — привів на київську презентацію якогось люблінського професора. Ірванець до Мацкевича: «Дякую, Петре, за гарно виданого Прохася». Мацкевич: «Будь ласка. Але той, Прохаська цього разу видавали не ми...».