Учасники проекту «S.T.iX. prodjekt» (зліва направо) Олександр Войтович, Віталій Борисполець, Віктор Майструк.
Відсутні не втратили нічого. Журналісти добували інформацію про «Платний пляж на Стіксі», як в анекдоті:
— Шаляпін, Шаляпін... Послухав — фальшивить і реве, як бичок.
— Та де ж ти його чув?
— Та Йося із сусіднього будинку наспівав.
Рок-опера «Платний пляж на Стіксі» спокійненько лежала десь, записана на студії джазмена Тимура Полянського. Книжка з однойменною назвою ще версталася в «Кальварії». CD-диски навіть не запакували в церату. А журналісти сиділи і слухали оди цим унікальним і професійним проектам у виконанні директора та піар-директора «Кальварії» Петра Мацкевича та Ксені Сладкевич.
«Платний пляж на Стіксі» — опера, побудована на однойменній книжці верлібрів журналіста і продюсера Віталія Бориспольця (довгий час жив і працював в Америці). Реальна історія про людину, яка «в погоні за багатством утратила друзів і кохання. Людина вирішила себе вбити». На цьому закінчується перша дія, реальна, і починається друга, фантастична. Людина хоче перепливти Стікс. Але не має жодного мідяка для Харона. Так вона потрапляє на Роздоріжжя континентів.
Одвічного Боржника (Олександр Войтович), Господаря Неба, Голос Розуму (Віктор Майструк), навіть масовку — Тіні Померлих та Янголів — озвучують чоловіки. Вони, Віталій Майструк, Віталій Борисполець + композитор, аранжувальник та співак Олександр Войтович об'єдналися в гурт «S.T.iX. prodjekt». Основна жіноча партія в опері одна — «Голос душі». Войтович та Майструк довго сперечалися, яким має бути голос людської душі — жіночим чи чоловічим. Обрали жіночий, співачки Інеш. Фрагменти з «...Пляжу...» уніанівський звукорежисер намагався відтворити на «дровах», які й комп'ютером назвати важко. Штука вийшла не для барабанних перетинок. Але нам пояснили, що в первісному вигляді це — григоріанський хорал. І співає його одинадцятирічний хлопчик.
Лишалося довіритись професіоналам. Ігор Мельник, голова правління рекордингової компанії «Укрмюзік» (яка розкручуватиме «Пляж...»), каже: «Ця рок-опера — комерційна бомба. Її стиль — неопрогресив. Не роблене за класичним принципом «куплет-приспів», а неформат. У якому органічно поєднуються готика, рок, хард-рок, поп-рок, джаз і григоріанський хорал».
В останню мить, говорить Віталій Борисполець, про майбутній запис дізналися в Міністерстві у справах молоді та спорту і профінансували студійну роботу. Загалом творча група працювала на ентузіазмі. Можливо, тому й не запросили «ВВ», «Океан Ельзи», Ані Лорак, як планувалося три роки тому, — навряд чи титуловані зірки працювали б задарма.
Рок-оперу, записану на СD (130 хвилин), а також книжку верлібрів «Платний пляж на Стіксі», видану «Кальварією», вживу можна буде побачити на Львівському форумі видавцiв у Палаці мистецтв. Як повідомила «УМ» у телефонній розмові Інеш, навряд чи до Форуму встигнуть зробити постановку. Але, як сказав нам Борисполець, після «кальварійських посиденьок», показаних по телебаченню, знайшлося чимало спонсорів, які хочуть профінансувати постановку «Пляжу...» на великій столичній сцені. В Опереті, наприклад.
На прохання процитувати кілька рядків з опери пан Віталій трошки вагається, запитує, чи можна кількома рядками розказати про людське життя, і трохи приглушеним, але добре поставленим голосом, начитує: «Зламай недогризок олівця яким писав слово «щастя» з великої літери». Потім поет додає: «І ще мені дуже подобається цей верлібр: «Як я можу бути в захваті від сходу сонця, якщо ніч померла в мене на руках». Кінець.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
