Санчатами по асфальту

      Подієвим приводом для публікації цих нотаток стало озвучення деким із нових керівників НТКУ оригінальної ідеї. На потужно торованому шляху підвищення рейтингу Першого Національного каналу їх виникало вже чимало, але тепер маємо дещо особливе. Керуючи трохи більше як двома тисячами штатних одиниць, тут вирішили зарадити справі радикально. Скоротити так собі чоловік двадцять — і все само собою налагодиться.

      І щоб довго не морочитись, обрали «оптимальний» варіант оптимізації: навіщо НТКУ розвинута кормережа з системою корпунктів у кожній області? Залишимо десь 7-8, і досить.

      Маленька історична довідка. На сьогодні Перший Національний — єдиний канал, що має повноцінну, ще з радянських часів успадковану кормережу. Потроху розвивають свої структури ICTV (вже є десять корпунктів), «Плюси», але до НТКУ і досі далеко. Отож треба зробити широкий крок назустріч. Відомо ж бо, ламати — не будувати.

      Що ж, залишається сподіватися, що, спробувавши виставити на вулицю два десятки своїх колег у регіонах, революційні чільники, зокрема ТВО «Новини», таки вирішать якісь свої проблеми. Або принаймні ту, якою переймалася команда «проффесора». Пам'ятаєте Україну, поділену на три сорти? Відтепер це нарешті вдасться, принаймні в інформаційному вимірі. Області з корпунктами, області поряд з корпунктами і ще далі. Щоправда, заходить ще мова про співпрацю з місцевими журналістами на договірних засадах. Високим професіоналам чомусь невтямки, що різниця між власкором і стрінгером приблизно як між законною дружиною і, м'яко кажучи, дівчинкою за викликом.

      Мимоволі спадає на думку доволі брутальний російський анекдот. Ото, знаєте, виходить чолов'яга на асфальт, у лижі взутий. І дуже дивується — чи то лижі не їдуть, чи то сам... нерозумний. У нашому випадку йдеться про спробу покататися по асфальту на санчатах. Чи на гринджолах, як на чий смак.

      Звичайно, може слабенько втішати, що навіть дуже доленосні ідеї оволодівають масами не скрізь і не завжди. Але вже сам факт виникнення отаких ідей змушує згадати відомого митника — «за державу прикро».

Катастрофа телевiзiйного масштабу

      Варто замислитись, чому НТКУ, маючи величезні майнові, матеріально-технічні, структурні переваги над комерційними каналами (КК), цілковито пасе задніх в очах глядача.

      Жоден зверхник УТ-1 найновішого історичного періоду (від Долганова до Савенка), схоже, не мав ні часу, ані бажання, іноді й можливості взятися за це питання. Тяжіли поспіх та політичне заробітчанство. Зараз, коли всі протиріччя загострилися ще більше, а час прискорився, відсутність достатньо точного самовизначення стає вже небезпечною. Не для керівних персоналій, а самого майбутнього УТ-1, а відтак — суспільства. Бо громада, інформована неадекватно або й збочено, робить невірний вибір. У тому числі й вибір-2006.

      Відповідь на питання історії найновітнішої можна пошукати в ледь віддаленішому часовому відтинку. А саме, коли в перші роки незалежності здійснювалися трансформація, переформатування та перерозподіл доти звичного й усталеного телеефіру.

      Громіздкий монстр Держтелерадіо мав, попри всі недоліки, важливу для загалу функцію, нині практично втрачену. Він видавав глядачеві системний (хоча, ясна річ, ідеологічно спотворений) і, як не дивно, достатньо повний інформаційний відбиток суспільного буття. Маючи на увазі неминучий, варіюючий у різних сферах коефіцієнт ідеологічного спотворення (КІС), можна, однак, стверджувати таке. На той час глядач звертався до УТ-1, щоб отримати більш-менш цілісну картину життя республіки. Від цеху і колгоспу до владних форумів. Від Закарпаття до Луганська (за рівноцінною географією представництва регіонів стежили суворо!), від села Задеріївка до столиці. Глядач робив звичну поправку на КІС і досить справедливо вважав себе всебічно поінформованим. УТ-1 залишалося доволі повним і, що головне, єдиним вікном у світ.

      Поява за відносно короткий час низки альтернативних комерційних каналів, які достатньо вдало копіювали світовий TV-досвід, означала революцію в телевізійному інформаційному просторі України. Це помітили всі, крім НТКУ. Парадокс, але жодної адекватної реакції не відбулося. Гірше того, мала місце спроба примітивного мавпування. Випуски «УТ», тоді «Новин» почали формально перебудовуватися услід «ТСН», «Вікнам», «Фактам» тощо. Журналісти УТ-1 (ті, хто не перебіг за нормальною зарплатнею до конкурентів) натужно вилаштовували схему вже не загальнодержавних, всеукраїнських новин, а новин суто столичних. Їхня найпростіша версія: київський «паркет» — надзвичайні події — окремі цікавинки — прихована реклама. Є, звісно, варіації. Суттєво інше. Наведена система подачі інформації цілком виправдана для будь-якого комерційного каналу і більш-менш успішна, залежно від професійності журналістів та менеджменту, для вирішення порівняно вузьких підприємницьких завдань КК. Але УТ-1, силкуючись перейняти форми подачі новинного матеріалу, втратило власну суть. З єдиного панорамного вікна у світ Перший Національний перетворився, переважно власними зусиллями, в одне з численних вузьких віконець. До того ж, поряд з європакетами тих же «1+1» чи ICTV віконце виявилося підсліпуватим, мов у сільської хатини. Причини загалом зрозумілі — кадрові, технічні, фінансові. Щодо останнього, то йдеться не про дідькову прірву коштів, які з'їдав і з'їдає більше ніж двотисячний штатний розклад НТКУ та передусім його малозрозумілі підрозділи. А про гроші реальної віддачі, що конкретно, з високим коефіцієнтом корисної дії, уречевлюються в телепродукті. Цих досліджень ніхто не проводив, а потрібно. Втім очевидно й так, що згаданий ККД для комерційних каналів сумірний «мерсу», а в НТКУ — гірший паротяга Черепанових.

      Таким чином, за лічені роки УТ-1 зазнало цілковитої катастрофи. Спотикаючись, канал пробіг шлях від системного, широкоохоплюючого, з непоганими якістю і традиціями, дійсно масового засобу інформації — до одного з численних сьогодні мешканців вітчизняного телеефіру. Одного, але єдиного у своїй старомодності, уповільненій реакції, кадровій слабкості (коли в одному тільки головному — 21.00! — випуску «Вістей» від 8.03.05 звучать дикі русизми «заслоняв» і «віддувався» — шкода говорити). Катастрофу бачать — перестаючи дивитися УТ-1 — глядачі, соціологи, політики.

Новини «пiд копiрку»

      То в морг чи реанімацію? Відповідь на це питання потрібна навіть не сьогодні, а вчора. Оскільки йдеться всього-навсього про інформаційну безпеку української держави. Враховуючи позицію власників та помітно зростаючу агресивність значної частини КК, перебільшення жодного немає. Тому, за відсутності часу для залучення принципово нових (до того ж, невідомо яких) засобів, слід уважніше придивитися до наявних. Вони, як не дивно, є.

      Коли набратися терпіння і кілька вечорів поспіль подивитися підряд інформаційні випуски геть усіх каналів, стає очевидною їх подібність і монотонність. Згадана на початку схема суто столичних (аж ніяк не всеукраїнських!) новин, з одного боку, вже сягнула досконалості, а з іншого — практично вичерпала ресурс. Стало поширеним явище, коли провідні телевізійні ЗМІ практично повторюють, тільки на різні голоси, весь «київський паркет», усі надзвичайні події деінде в Україні і послуговуються однаковими джерелами за рубежем. Відтак змагання йде лише в оперативності, професійності ведучих та репортерів, компетентності випускових. Усі ці виміри програшні для УТ-1. Поодинокі цікавинки з місць теж представлені приблизно однаково різними каналами і загальної картини не міняють.

      Висновок — збереження існуючого, власноручно виплеканого (особливо за останні роки) формату мовлення є тупиковим для Першого Національного. Бо ПН він залишився лише за назвою, а насправді зусиллями попередніх і нині діючої команд перетворився на пересічний, один з найслабкіших столичних каналів. Маючи найбільше серед них покриття території України, покривати не має чим.

      Таким чином, УТ-1 може або повернути собі дійсний, а не формальний статус національного, загальнонародного каналу, або залишатися на задвірках інформаційного ринку, потопаючи в безплідних дискусіях про перспективи суспільного телебачення і т.п. І визначатися треба таки негайно. Передусім з критеріями, які обумовлюють згаданий статус.

      Якщо гранично стисло, то вони зводяться до повноти відображення каналом саме суспільного буття. Те, що людям сьогодні болить і їх хвилює, за нинішнього стану речей представлене на УТ-1 лише епізодично. Можна назвати десятки гострих проблем, які внаслідок політики колишніх (та й досі збережених) чільників ТВО «Новини» ніби й не існують. Один лише приклад. Завдяки жорсткій комерціалізації, переважно тіньового характеру, запровадженій на каналі, інформація інноваційного, інвестиційного, науково-дослідного плану може бути видана в ефір лише за плату. А це ж величезний пласт людської діяльності, спрямованої на майбутнє України. Відродження підприємств, депресивні території, екологія, медицина, не кажучи вже про село, залишаються випадковими гостями «Вістей», орієнтованих сьогодні на сурогат євростандарту.

      До речі, така ж ситуація і на КК, але там вона закладена в самій моделі мовлення і відповідає переслідуваним цілям. Більше того, якби навіть КК раптово запрагли охопити окреслений вище обсяг загальнолюдської, всеукраїнської тематики, вони б не змогли цього зробити — в силу своїх структурних особливостей, не звернутих від самого початку до специфіки територій. Відсутність розгалуженої кормережі та відповідних фахівців, добре обізнаних з особливостями життя регіонів, виключає для КК швидке освоєння цього дуже потужного інформаційного масиву.

      Якісно відмінна ситуація на УТ-1. Тут десятиріччями закладалися традиції і технології географічно найширшого охоплення суспільного буття в його найрізноманітніших проявах. УТ-1 — єдине серед конкурентів має повноцінну мережу кореспондентських пунктів у всіх без винятку обласних центрах. Корпус власкорів, попри всі негаразди і спокуси найновішого часу, досі становить собою висококваліфіковану, блискуче обізнану з особливостями своїх територій журналістську еліту.

      Щоправда, останні роки, особливо 2003—2004, названий потенціал використовували відсотків на 5—10, а в якісному плані це дуже нагадувало забивання цвяхів ноутбуками. Проте кормережа УТ-1 вижила як високопрофесійна система і здатна вирішувати найскладніші завдання.

      Першим з них є вже означене — зробити УТ-1 дійсно національним (а не столично-комерційним) каналом.

      Продуктивно організувавши роботу кормережі, можна сміливо відійти від обридлих, хоча і вміло скопійованих шаблонів підприємницького ТV і показати найширшій аудиторії Україну в усій її географічній, етнічній, творчій багатовимірності. Звичайно, без «паркету», НП і поверхових сенсацій не обійтись. Але як набридли вже «глядачу сапієнс» примітивні бойовики і серіали, так потроху набридає йому і джентльменський набір комерційних новин. Згадаймо феномен газети «Сільські вісті» на тлі численних різноперіодичних видань, що зі шкіри пнуться зі своєю «чорнухою-порнухою-заказухою» і заледве набирають аудиторію до самоокупності. Тим часом «СВ» пише про звичайні, побутові іноді, але дуже діткливі, як з'ясовується, речі. І має мільйони шанувальників. А це вже серйозно.

Повернiть власкорам голос

      Першим кроком до реалізації дійсної спромоги кормережі має стати повернення їй власного творчого обличчя, аналітики, індивідуальності. Для цього не потрібно ані копійки з бюджету, лише певні кадрові рішення. Адже період керівництва ТВО «Новини» п. Петренком та безпосередніми виконавцями його волі став найчорнішим для цього завжди самобутнього і яскравого підрозділу. У власкорів відібрали власний голос (сюжети начитувалися, замість авторів, тими ж людьми пана Артема). Відібрали авторське право (підготовлені власкорами сюжети абияк, нерідко з фактичними помилками і перекрученням сенсу, переписували тi ж знавцi, які самовільно представляли себе співавторами), що взагалі підсудна річ. Намагалися відібрати авторитет у регіонах, десятиріччями праці здобутий, створюючи там якісь підпільно-паралельні псевдокорпункти з випадковими виконавцями. Закономірно, однак, підпорядковуваними місцевим функціонерам... «Партії регіонів». Весь цей дрімучий цинізм переслідував конкретні практичні цілі. Максимально принизити і применшити роль кормережі як речника місцевих інтересів у формуванні інформаційного обличчя ПН. Перетворити власкорів у слухняних, позбавлених гідності маріонеток — виконавців провладних замовлень. Нарешті, утвердитись серед фахівців цілковито непрофесійній групі креатур прокучмівських сил.

      Утім в якому б діапазоні, від «високих» політичних до дрібних меркантильних, не розміщувалися винаходи Петренка і Ко, з правдивими інтересами Першого Національного вони не мали (і сьогодні не мають) нічого спільного. На щастя, непоправної шкоди діяльність цієї компанії не встигла завдати. Хоча триваюча примітивізація інформаційного блоку УТ-1 і нахабне зростання вмісту прихованої (але всім очевидної) реклами тішити анітрохи не може.

      До речі, порівняно незначної частки коштів, що обертається в тіньовому рекламному секторі УТ-1, достатньо для утримання всієї кормережі. З іншого боку, приблизно половина оригінальних сюжетів, які використовують в інформаційному мовленні ПН, надходить саме від неї. Попри всі штучно насаджувані перешкоди останнього часу.

Щоб мовлення стало суспiльним

      Оглядаючи висловлене вище, маємо підстави стверджувати, що НТКУ, опинившись сьогодні чи не в найгіршій ситуації за всю власну історію, цілком може добитися перелому на свою користь. Бути справді Першим, для початку ставши дійсно Національним.

      Для цього, передусім, канал має дві «природні монополії». Перша з них виробничо-технічна і полягає у можливості покриття сигналом практично всієї території нашої держави. З іншого боку, і це другий чинник, вся ця територія охоплена творчим моніторингом кореспондентської мережі. Це обумовлює унікальну можливість системного, багатовимірного, різнопланового висвітлення життя України, недоступну жодному комерційному каналу. Її продумане використання в перспективі може дати ПН на порядок ширшу аудиторію, ніж зараз. І тоді його мовлення стане суспільним де-факто, за змістом, що набагато важливіше організаційно-майнових та наглядових моментів. Крім того, на цьому шляху Перший Національний може на якісно новому рівні повернути, а точніше, надбати собі вкрай необхідну державоутворюючу функцію — на заміну контрольно-ідеологічній, яку УТ-1, ще як республіканське телебачення, мало в 70—80-х роках. Адже адекватний переслідуваній меті, по-державницьки опанований інформаційний простір є так само неодмінним атрибутом нашої України, як її Гімн і Герб.

      Звичайно ж, водночас доречно вивести з тіні приховану рекламу, що не має нічого спільного з показом суспільно значимих явищ в економіці, та дати лад пов'язаним з цим різновидом діяльності нинішнього керівництва ТВО «Новини» грошовим потокам.

      Усе сказане вище може бути запроваджене без додаткових бюджетних видатків, не виключено, що й зі скороченням останніх. Звісно, якщо вдасться досягти системного ефекту в роботі НТКУ. Як відомо з кібернетики, результат системи завжди більший, іноді на порядки, від арифметичної суми результатів її складових. Іншими словами, однакова кількість залізяк може бути купою брухту, комплектом запчастин і агрегатів, а може — двигуном «Феррарі». У своєму нинішньому стані НТКУ ще не перетворилася на брухт, але вже давно розпалася на окремі частини й «агрегати», самодостатні і зациклені на власних, далеких від якості телепродукту, проблемах. Ще один приклад. За величезного штату і, відповідно, собівартості всіляких обслуговуючих, згідно із задумом, ефір підрозділів, на тисячах квадратних метрів технічних площ подибуємо аж... одного-єдиного фахівця (справді високопрофесійного), здатного ремонтувати й обслуговувати не якісь ексклюзивні, а звичайнісінькі робочі телекамери. І не дай Боже, захворіє.

      Але все це лише підтверджує неміряні можливості НТКУ, яка за всіх відомих (а скільки ж невідомих!) обставин вперто виходить в ефір.

Ростислав МУСІЄНКО,

власний кореспондент УТ-1.

      P. S. З нагоди Дня незалежності Президент у числі інших нагородив Орденом за заслуги

ІІІ ступеня президента НТКУ Тараса Стецьківа. За інформацією «УМ», ця відзнака — «на коня», бо пан Тарас, не раз критикований главою держави, між роботою на УТ-1 та депутатством обере таки Верховну Раду. Зміцнення позицій на державному телебаченні дається Стецьківу дуже непросто, така «морока» йому й самому здається зайвою, тож цілком можна відступити на «запасний аеродром» у вигляді незданого парламентського мандата.