Мир при порожніх трибунах

      Від двоматчевого протистояння «Шахтаря» з «Інтером» залишилося суперечливе відчуття: чемпіон України міг, але не надто бажав стати перешкодою на шляху італійського гранда в груповий турнір Ліги чемпіонів. Спроможність донеччан створити неприємності підлеглим Роберто Манчіні об'єктивно засвідчив той факт, що ще в першому таймі щезли посмішки з облич Фігу, Михайловича та керівництва міланського клубу, які дещо гротескно виглядали на тлі порожніх трибун «Джузеппе Меацца». Гості вирішили два чи не найважливіших завдання: Левандовський «з'їв» Адріано, а Тимощук разом з іншими хавбеками позбавили спокійного життя плеймекера Верона. Звичайно, можна сказати, що на гру «Інтера» вплинула втома від поєдинку за Суперкубок Італії проти «Ювентусу» і через це різниця у класі вже не була такою відчутною. Усе це так, але чим виміряти цю «різницю»?

      У бажанні пресингувати «помаранчево-чорні» не поступалися, хоча у виконанні «наших» бразильців це виглядало імітацією у порівнянні з жорсткими аргентинцями. Обіграти візаві один в один у сьогоднішньому «Шахтарі» теж може ледь не кожен. І ця зброя була неприємною для господарів, що засвідчили їх чисельні фоли й абсолютна «перемога» за «гірчичниками» — 4:0. Інше питання, коли доводиться порівнювати клас не окремих виконавців, а рівень колективної взаємодії. Якщо гірникам гра в один дотик давалася на межі критичного напруження, то їхні опоненти це робили ледь не iз закритими очима. У Манчіні зіграна команда, тоді як Мірча Луческу за рік рідко коли виставляє один і той самий склад хоча б тричі поспіль. Тому, на мій погляд, вирішальним у цьому протистоянні стала відсутність віри у свою команду саме у румунського тренера. Відкритим залишається питання, чому Луческу в Донецьку принципово відмовився від персональної опіки, якщо у Мілані це дало відмінний результат. А ще ніколи не доводилося чути стільки фраз наставника команди про мізерні шанси своїх підопічних.

      Напередодні матчу, скажімо, він заявив, що повторний матч не стане для «Шахтаря» відчайдушною спробою відігратися, бо... це буває у зустрічі рівних команд. А далі взагалі незрозуміла логіка: «Інтер» збирається виграти цього сезону всі титули. Ми ж хочемо здобути безцінний досвід у грі з суперником такого рівня. Ми вийдемо на поле, щоб довести, що здатні гідно грати із сильною європейською командою». Виглядати гідно при тому, що гравців фактично зомбували на приреченість? Можливо, свою гідність можна було показати й так, як «Тюн», «Артмедіа» і «Рапід». Чи якщо їхні суперники не були з когорти «сильних євроклубів», то як вам подобається перемога болгарського ЦСКА у Ліверпулі?

      Тому якщо хтось вважає, що «Шахтар» переходить у Кубок УЄФА з високо піднятою головою, то з цим можна погодитися, лише визнавши відсутність у команди амбіцій. Якщо гравці кілька разів на полі діяли всупереч своєму характеру, то у найвідповідальніший момент демонстрації сили волі на замовлення вже може й не вийти. Натякаю на те, що чи не вперше довелося побачити такого Анатолія Тимощука. Капітан, який відомий тим, що, немов залізний, встигає всюди, цього разу був зосереджений винятково на нейтралізації конструктивного центру суперника. При цьому двічі серйозно помилився: в першому випадку Рекоба відкрив рахунок, пробивши з-під ноги Дуляя, а в другому — Адріано зупинив Гюбшман. Лукавить Луческу, коли каже після гри, що закликав своїх футолістів іти вперед, а вони чомусь тримали м'яч на своїй половині поля. Сумніваюся, щоб по-ігровому дисциплінований Тимощук самовільно відмовився від активних дій в атаці. Уся команда цілий матч не могла займатися «контролем м'яча заради контролю» з левовою часткою передач поперек і назад, якби їм такий стиль «гідної гри» хтось не підказав. У результаті гості значно переважали міланців у часі контролю м'яча і здобули історичну нічию, оскільки до цього «Шахтар» в Італії лише програвав. А якби більше вірив у себе, то гримнув би дверима, як болгари в Англії.

      Особливо втратила гра донеччан від того, що повністю перейнялися настроєм тренерів Матузалем і Брандао. Форварда з Бразилії через відсутність креативу якраз і потрібно було міняти. Заміни — Маріки і Елано — не лише співавторів голу, а й узагалі найкращих у команді, — виглядають дивно. Чіпріан, скажімо, коли обігрував вайлуватого Матерацці у гольовому епізоді, показав засоби подолання італійського захисту — швидкість і техніку. Після цього якщо й виникали моменти, то можливості для удару в того ж Елано (двічі), Маріки та Раца були обмежені — було б дивно, якби після цих непідготовлених «пострілів» м'яч опинився у сітці воріт.

      Хоча, можливо, це й справді безцінний досвід — утримувати м'яч більше, ніж «Інтер». Але досвід для чого? Щоб бути лише тлом сильних європейських команд?

ТАБЛО

«Інтер» (Італія) — «Шахтар» (Україна) — 1:1 (перший матч — 2:0)

      24 серпня. «Джузеппе Меацца». Без глядачів

      Арбітр — Фандель (Німеччина)

      «Інтер»: Сезар, Кордоба, Х. Дзанетті, Станкович (Піссаро, 46), Адріано (Крус, 81), Верон (Зе Марія, 74), Соларі, Камб'яссо, Рекоба, Матерацці, Воме

      «Шахтар»: Лаштувка, Гюбшман, Тимощук, Дуляй (Фернандіньо, 86), Матузалем, Левандовський, Брандао, Рац, Маріка (Белік, 71), Срна, Елано (Жадсон, 65)

      Голи: Рекоба, 13 — Елано, 25

      Попередження: Верон, 18; Соларі, 63; Матерацці, 69; Піссаро, 88 (усі — «Інтер»).

ПІСЛЯМОВА

Роберто Манчіні,

головний тренер «Інтера»:

      — Гра при порожніх трибунах — найпотворніше враження в моїй футбольній кар'єрі, бо це не має нічого спільного з футболом і спортом узагалі. Ми надалі будемо прохати УЄФА дозволу грати на нейтральному полі. А зараз таке враження — хоч бери і погоджуйся всі матчі грати в гостях. На мотивацію футболістів відсутність глядачів і рахунок першого матчу вплинули суттєво. Якби були вболівальники, «Інтер» би діяв більш агресивно.

Мірча Луческу,

тренер «Шахтаря»:

      — Ми могли забити швидкий гол, але одержали такий у власні ворота — «Інтер» скористався нашими безглуздими помилками. Відсутність публіки зіграла нам на руку, бо ми змогли ліпше контролювати м'яч. У другому таймі ми ризикували, бо намагалися зберегти своє обличчя, але не забили.

      Завдання легко ставити, але не просто виконувати, особливо коли команда перебуває на шляху свого становлення. Для того щоб виграти Кубок УЄФА, потрібно щоб одночасно збіглися кілька факторів: не було травм провідних гравців, пощастило з жеребкуваням і нормальним суддівством, а також щоб гравці перебували у добрій ігровій формі. Я й зараз переконаний, що якби у кваліфікації нам дістався будь-який інший клуб, крім «Інтера», ми б грали в цьому сезоні в груповому турнірі Ліги чемпіонів.