Єреван. Погляд з неба. (Фото автора.)
Важчої долі, аніж у вірменів, ще спробуй пошукати. Надзвичайно неспокійна в сейсмічному плані територія, переважну частину якої складає в буквальному розумінні каміння. Плюс сусіди — Азербайджан та Туреччина, з якими у Вірменії iсторично конфлiктнi стосунки. Тільки вчинена у 1915 році різня, що забрала життя близько мільйона вірменів, і недавня війна у Нагірному Карабасі наклали отой трагічний відбиток, що не здатен стертися протягом століть. А було ж і немало інших подій, від однієї згадки про які стає моторошно. Через це історична територія держави зменшилася, за найскромнішими підрахунками, разів у шість. Отож не від доброго життя вони стали унікальною нацією, представників якої «вдома» мешкає куди менше, аніж за кордоном, — 3,2 мільйона проти 6,5 мільйона.
З іншого боку, здавалося б, сама доля пророкувала вірменам бути мало не Богом обраними. Навіть біблейський Ной саме в Араратській долині посадив виноградну лозу — символ життя. А приземлився він, згідно з легендою, на Великому Арараті, одній з частин знаменитої гори, перед якою розпласталася столиця — Єреван.
Cаме Вірменія першою у світі проголосила християнство державною релігією. Це сталося у 301 році (iмператор римський Константин I зробив християнство державною релiгiєю приблизно в 323 роцi). Отож нещодавно вірмени відзначали вже 1700-річчя вікопомної події. Нею вони завдячують цареві Дрдату III. Але не останню роль вiдводять й архiєпископу Григорію. Обом до того, як запровадити у Вірменії християнство, довелося пройти через нечувані випробування. Річ у тім, що стосунки між ними протягом тривалого часу були ворожими. Спричинив це трагічний випадок — на полюванні Григорій убив батька Дрдата Хосрова. Син про кривдника нічого не знав, бо був на навчаннi у Римськiй імперії. До Вірменії він повернувся у 287 році. І випадково дізнався про вбивцю свого батька. Цар визначив для Григорія кару найжорстокішу — наказав заточити до темниці для особливо небезпечних злочинців. Вона кишіла скорпіонами і зміями, серед яких людина могла протриматися щонайбільше 5 днів. Григорій же тут прожив ... 13 з половиною років.
Нова зустріч Дрдата з Григорієм відбулася не випадково. Римському імператору Діоклітіану сподобалася красуня — християнка Ріпсіне, яка мешкала в монастирі на території Вірменії. Могутній правитель направив до дівчини делегацію з щедрими дарунками, але отримав відмову. Отож наказав доставити непокірну до Риму силою. Але й тут Ріпсіне не здалася — разом з 32 дівчатами вона втікає до Вірменії, де вже утворилася християнська комуна. Про них дізнається Дрдат. І треба ж такому статися: Ріпсіне теж йому сподобалася. Але дівчина знову виявляє непоступливість. Зрештою, її забили камінням біля Ечміадзіну — нинішнього духовного центру вірменів. Перед смертю нещасна прокляла Дрдата. А через пару днів могутній цар збожеволів. Комусь наснився сон, що вилікувати його може тільки ув'язнений Григорій. Кинулися до нього через 9 діб після загибелі Ріпсіне. А через 66 діб Григорій остаточно вилікував владику.
Сам же Дрдат після такого зцілення повірив у чудодійну силу релігії, яку уособлював Григорій, і проголосив Вірменію християнською державою. А його рятівник став першим патріархом. Нинішній, Гарегін, уже 132-й за ліком. Як для патріарха він досить молодий — 21 серпня тільки відзначив своє 55-річчя.
Не так давно у вірменів з'явився ще один предмет особливої гордості. У 1976 році поблизу розташованого на території Азербайджану села Бананц розкопали найдревніший рукопис Біблії, датований VII століттям. Відтоді кожні п'ять років його заносять до парламенту. Новообраний президент Вірменії проголошує присягу, поклавши руку на Конституцію та цей рукопис.
Сам Бананц, де здавна мешкали вірмени, після трагічних подій у Нагірному Карабасі нині запустів. Проте назву цього села, починаючи з минулого року, вже запам'ятали й немало українців. Насамперед ті, що цікавляться футболом. Адже президент розквартированого в Єревані футбольного клубу «Бананц» Саркіс Ісраелян є вихідцем саме з цього села. І волею обставин команда в рамках турніру за Кубок УЕФА торік дісталася у суперники маріупольському «Іллічівцю», а нині — дніпропетровському «Дніпру».
Отож Вірменська апостольська церква (саме так її слід правильно називати) має історію давню. І дотепер на території держави зберігається немало характерних свідчень. Серед них насамперед вартий уваги духовний центр вірменів — Ечміадзін.
Менi ж довелося побувати у місцях, теж позначених духом минулих століть. Насамперед — у скельному монастирі XV-XVI століть Гегард, а нині — церкві Святої Богородиці Марії. Щоб сюди потрапити, необхідно, затамувавши подих, попетляти по гірському серпантину, урвища під яким здаються надзвичайно глибокими. Сама ж церква розташувалася у тупику — далі дороги немає.
Церква має декілька окремих приміщень та вестибюлі, у яких зазвичай збиралося для нарад військо. Саме вестибюлі складають її нескельну частину. А все інше довелося прорубувати в горi — на це пішло, щонайменше, 10 років. Отож неабияк заворожують тисячолітні колони, витесані в суцільній кам'яній глибі, та древні наскельні малюнки. Позначає Гегард голова буйвола — символ плодючості, до якого прив'язані два леви, теж шановані вірменами тварини, та орел.
Що цікаво, дотепер зберігся у Вірменії і єдиний на всю Малу Азію 14-метровий заввишки язичницький храм — у селищі Гарні. Він збудований протягом 66 — 77 років н.е. на базальтовому стрімчаку над глибоченним урвищем, по дну якого протікає річечка Азат. Свого часу римляни цей храм повністю зруйнували. А потім свавільний Нерон змилостився і направив до Гарні архітекторів, які його й відбудували. Пізніше в історії храму настане ще один трагічний період. Страшенний землетрус силою 10 балів у 1679 році його зруйнував. І тільки майже через три століття, у 1976 році, храм знову відреставрували, але використали базальт уже іншого відтінку. І хоча язичництво для вірменів нині залишається суто історичним фактом, нам у цьому довелося неабияк засумніватися. Адже стали свідками ритуалу біля храму за участю кількох десятків осіб. Виявилося, саме цього дня — 11 серпня — за язичницьким звичаєм відзначали старий Новий рік.
За всю свою історію Вірменія мала 12 столиць. Остання з них — Єреван — має такий статус з 1441 року. Ще на початку ХХ століття місто своєю масштабністю не вражало. Двоповерхові будівлі з чорного каменю (туфа), до 30 тисяч чоловік населення... Архітектурний бум почався з 20-х років. За розбудову Єревана взявся Олександр Таманян, архітектор, який за вiдомий будинок Щербатова у Москві удостоївся звання академіка. Прибувши до Єревана, він цілих два роки витратив тільки на вивчення місцевості. Слід, який залишив Таманян, важко переоцінити. Чи може бути переконливішим такий аргумент, що за проектами архітектора, який помер у 1936 році, Єреван розбудовують дотепер! Саме завдяки Таманяну в місті з'явилися п'яти-, шестиповерхові будівлі.
До 90 відсотків споруд у Єревані зведені з туфу — дрібнозернистого вулканічного утворення. Цей будматеріал має чимало переваг у порівнянні з іншими. По-перше, він легкий — 2200 грамів на кубічний дециметр (у мармуру — понад 3 кг). По-друге, пори утримують тепло, а якщо стіна товста — то й прохолоду. У туфу є близько 40 відтінків. Проте вирізняють три основні. У старовину зазвичай використовували туф чорний, пізніше — рожевий, кремовий.
Предметом особливої гордості вірменів є центральний майдан — площа Республіки, яку свого часу було названо на честь Леніна. Тепер «вождь світового пролетаріату» знайшов собі прихисток у дворі Музею історії Вірменії — щоправда, без голови, втраченої під час демонтажу скульптури.
Насамперед площа вражає своєю просторістю і небаченим у світі кам'яним килимом. За планом Таманяна, площа об'єднала 8 вулиць. Архітектор творчо використав як класичні елементи вірменської архітектури, так і сучасний принцип спарених колон. Отож мешканці Єревана мають чимало підстав називати свою площу однією з кращих у світі.
Повертаючись до невеселої долі пам'ятника Леніну, не можна сказати, що вірмени настільки рішучі в усуненні й інших свідчень радянської історії. Навпаки, вони прекрасно навчилися пристосовувати їх до, так би мовити, сучасних вимог. Бо просто руйнувати здавалося їм кроком украй нерозумним. Адже торжество «ідей Ілліча» тут намагалися втілювати з надмірною помпезністю. Приміром, збудований у 1950 році пам'ятник Сталіну на тому самому узвишші, з якого Єреван постає на тлі величного Арарату, немов на долоні, затягнув у висоту аж на 56 метрів. Однак уже в 1961-му скульптуру мусили знести, залишивши 36-метровий постамент. А згодом тут постав уже комплекс «Мати Вірменія». До нього входить і Музей учасників війни та Карабаської битви, і Алея героїв, де увічнено 70 маршалів та генералів, 106 двічі Героїв Радянського Союзу.
Не вистачило у вірменів рішучості зносити й такий же величний обеліск, збудований до 50-річчя жовтневого перевороту на теренах сучасної Росії, який колись називали «революцією». За традицією його теж розташували на узвишші. А от підступи до нього знизу знову ж справляли враження гнітюче — кажуть, тут знаходили прихисток хіба що бездомні та тварини. Аж доки 10 гектарів цієї землі не викупив американець вірменського походження Джерард Запесчян. Він вирішив збудувати так званий каскад — Музей сучасного мистецтва, східцями якого можна потрапити до вищезгаданого обеліска. Один тільки проект небаченої споруди, кажуть, затягнув на 26 мільйонів доларів.
Вельми символічно, що по дорозі до музею-каскаду, який мають відкрити через три роки, встановлено пам'ятник архiтектору Олександровi Таманяну.
Кінець 80-х — початок 90-х років минулого століття завдали вірменам чергового страшного удару. Руйнівний землетрус у Спітаку, карабаська війна... Якщо за радянських часів у Вірменії працювали 750 промислових підприємств, з яких 250 — у Єревані, то тепер відсотків 80 з них зупинилися. Навіть закрили єдину атомну електричну станцію.
Початок економічного зростання намітився у 1995 році. Навіть знову запустили атомну електростанцію — подібного, теж стверджують, світова практика ще не знала. Нині внутрішній валовий продукт тут сягнув рівня радянських часів. Проте багато хто таку статистику надто оптимістично сприймати не схильний. Бо виробництво зростало далеко не в рамках його колишньої структури — зокрема, діамантів стали випускати відразу в 10 разів більше.
80 відсотків будинків у Вірменії перебувають в аварійному стані, а 40 відсотків території потерпають від зсувів. Я побував у одному iз селищ неподалік Єревана, яке буквально «тріщить» по швах. Враження й справді гнітюче: численні глибокі тріщини на будинках, провалені дороги... До 1952 року люди тут і взагалі мешкали в печерах. Потім уряд визнав селище непридатним для проживання і ухвалив переселити його мешканців до Єревана. Однак субсидії виділив незначні. Отож ними скористалися хіба що молодші. А значна частина дотепер залишається мешкати в небезпечній місцевості.
Навіть ще одна гордість вірменів — прісне озеро вулканічного походження Севан — зіштовхнулося з неабиякими проблемами. Воно розташувалося на висоті близько 1900 метрів над рівнем моря і має довжину в 75 кілометрів. Це другий показник у світі після озера Тітікака, розташованого між Болівією та Перу, яке «забралося» ще вище. Так ось, біля Севана було збудовано каскад із шістьох гідроелектростанцій. А потім схопилися за голови: рівень води в озері знизився на 20 відсотків. Перспективи фахівці вирахували ще жахливіші. Якщо рівень води в озері зменшиться ще на 5 — 6 метрів, воно просто ... висохне, і цьому вже нічим не зарадити. Отож в екстреному порядку мусили вживати заходів для порятунку Севана. Зрештою, вирішили збудувати ще один тунель довжиною в 22 кілометри, окрім вже існуючого. За підрахунками фахівців, це дозволить щороку піднімати рівень води в озері на 30 сантиметрів — до відмітки 5 — 6 метрів.
Середня заробітна плата у Вірменії нині становить 79 доларів. Пенсія у 25 доларів теж не надихає, тим паче мінімальна, — всього-на-всього 9 «зелених» на брата, які необхідно розтягнути на цілий місяць за прожиткового мінімуму 60 доларів.
Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>
...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>
На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>
Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>
Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>
Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>
