Збагнути Вічність у видимому світі

      В Українському музеї мистецтв (Нью-Йорк, США) триває робота найбільшої персональної ретроспективної виставки Олександра Архипенка (1887—1964), скульптора-модерніста світового масштабу. Найбільша за кількістю експонатів: 65 скульптур та т.зв. живописо-скульптур. Найширша за змістом, бо представила всі періоди різноманітної творчості цього геніального новатора-винахідника в царині скульптури першої половини ХХ століття, нашого земляка-киянина, який сповідує нині й повік класику світового модерного мистецтва.

      Виставкою «Олександр Архипенко. Візія і тяглість» відкрито у квітні нове приміщення музею — давнішня мрія, а нині — гордість української громади Нью-Йорка. Збудували вони це модерне триповерхове приміщення за свої, зібрані протягом десяти років, дев'ять мільйонів доларів. Архітектор — американець українського походження Юрій Савицький. А дизайн виставки здійснили фахівці з майстерні Морріс Сато, відомої в столиці світу Нью-Йорка та поза її межами, відзначеної всілякими призами. Американським українцям є чим пишатися: від архітектури будівлі та музейного оснащення до сьогоднішнього сервісу відвідувачів — усе на найвищому сучасному рівні. Несоромно буде показати Президентові Вікторовi Ющенку в час його відвідин Нью-Йорка у вересні, як передбачається, і до чого музейники готуються на 14 число.

      А у вас, читачiв з України, є можливість завдяки цій інформації випередити самого Президента в знайомстві з особистістю і, заочно, з творчістю знаменитого українця. Адже тільки кияни пару років тому вперше ознайомилися з кількома творами Архипенка на менш ніж скромній виставці в Національному художньому музеї. До цього знали митця лише за репродукціями. Всі роки радянської влади в Україні його ім'я було викреслено з вживання, твори — з музеїв, як свідчення буржуазної примхи. Більше того, Радянська Україна була байдужа до його національної приналежності, не заперечуючи мистецькому всесвіту зазвичай говорити: «Аrchipenko from Russian». Сьогодні ми, українці, де б не жили, на законній підставі заперечуємо цю несправедливість. Ми стверджуємо, що Архипенко  —

Українець, який став громадянином світу

      Народився Олександр Архипенко 30 травня 1887 року в Києві, де прожив 19 років до від'їзду в Москву в 1906 р. Батько Порфирій Архипенко викладав інженерію в Київському університеті й був винахідником. Дід був іконописцем. Малювати малий Олександр почав при ньому. На вплив іконописного мистецтва у творчості Архипенка в плані використання кольорів вказували потім не раз. У Києві Олександр чотири роки навчався в Мистецькій художній школі, яку не закінчив, бо йому набрид викладацький консерватизм. Подався до Москви. Відвідував виставки, що і було продовженням його навчання. Після того як побачив експозицію салону «Золоте руно» з Франції, зрозумів: його місце там, у Парижі. В 1908 році він уже на Монмартрі — геніальне рішення! Париж, як відомо, був тоді місцем революційного мистецького авангарду. Його колегами і друзями стають Пікассо, Матісс, Сезанн, Леже, Брак, Модельяні, Аполлінер, митці-емігранти зі Східної Європи, зокрема Шагал. Він кинувся за наукою до Лувру, де насамперед зацікавився безпосереднім, наївним мистецтвом Африки так званого примітивізму. Класика його не хвилювала. Він був народжений для іншого, нового стилю в скульптурі. Спочатку цим стилем стає кубізм, родоначальником якого в живописі був Пікассо. Архипенко першим використовує цей стиль у скульптурі. Участю у виставці «Салону незалежних митців» у 1910—1911 роках заявив про себе як про новатора, і далі — все його творче життя, а це близько 60 років, було постійним експериментаторством, пошуком нового у формі, змісті, матеріалах, кольорах, стилях. Раз і назавжди категорично відкинув будь-які умовності, традиційність. Став вічним революціонером у мистецтві. Творча сміливість, ризик, несподіваність, геніальність — це не одинокі визначення, вживані мистецтвознавцями щодо його творчості. Перше міжнародне визнання Архипенко здобуває запрошенням з персональною виставкою на Венеціанському бієнале (1920) і навічно залишається на цьому рівні.

      Роки першої світової війни (1914—1918) Архипенко проводить у Ніцці. Пару років (1921—1923) живе і творить у Німеччині. У 1923-му разом з дружиною, також скульптором, Анжелікою Бруно-Шульц переїздить до Америки. Тут він продовжує творити, експериментувати, займається мистецьким винахідництвом, бере участь у виставках, викладає в багатьох художніх школах, створює власні. Як автор залишає у спадок двотомник «П'ятдесят творчих років:1908—1958» (видано в Нью-Йорку, 1960). Більше того, засновує свою творчу лабораторію (майстерня, школа і житло) в штаті Нью-Йорк у містечку Бірсвіл. Сьогодні тут діє Фонд Архипенка, який очолює вдова, його друга дружина і колишня учениця Френсіс Архипенко-Грей.

      ... Ще в Парижі Архипенко тісно спілкується з художниками й вихідцями з України : Малевичем, Кандинським, Олександрою Екстер, Сонею Терк Делоне... У них знаходять спільні моменти східно-європейської спадщини. У Архипенка — сліди трипільської культури (наприклад, в його «Жінці-вазі») та українського іконописання, зокрема в наданні великого значення кольору.

      Усі роки в Америці Архипенко підтримує зв'язки з українською громадою. Так, у 1933 році Союз українок Америки шукав кошти для допомоги голодаючим в Україні. Архипенко виділяє для них одну зі своїх скульптур, «Портрет жінки», яку розігрують у лотерею.

      Певне коло людей з галузі української культури спілкується з ним. Так, його обирають почесним членом відомого українського «Мистецького клубу» в Нью-Йорку. Він створює на замовлення погруддя Тараса Шевченка, одне з яких можна побачити на виставці в музеї. Для українського парку в Клівленді виготовляє погруддя князя Володимира, Тараса Шевченка, Івана Франка.

      Очевидно, що творчість Архипенка є надбанням всесвітньої культури. Він став і був громадянином світу і, мабуть, таким і почувався. Живучи у США в роки холодної війни та боротьби з буржуазним космополітизмом по той бік океану, він і не міг тоді підкреслювати своє коріння. Крім того, Мистецтву він віддавав себе безроздільно, і сподiватись на його більш активний громадсько-патріотичний темперамент було б наївно.

      Сьогодні ім'я Архипенка заслужено повертається додому, в українське мистецтво, де б воно не було представлене. А українці, де б не жили, пишаються ним.

Поет форми, простору і кольору

      Більшість експонатів, презентованих на виставці в Українському музеї мистецтв, — із фонду Френсіс Архипенко-Грей, решта — з музеїв США та приватних колекцій. Виставка складається з 4 розділiв-кімнат (на двох поверхах) таким чином, щоб відвідувачі отримали уявлення про різноманітність творчості скульптора-новатора. Початок огляду за назвою «Зміст у формі» — це ранні праці, приклади втілення ідей кубізму («Жінка з котом», «Сидяча фігура» і ін.) та впливу африканського мистецтва у стилі примітивізму. Пошук форми поєднується з намаганням зберегти ідею, як у роботах «Сімейне життя», «Жінка-ваза», «Портрет жінки». І до слова, тема жінки стане центральною в його творчості і незліченною за назвами (танцівниці, фігури в різних просторах, мадонни різних рас і т. д.). Проте в цьому залі найбільшу увагу приділяють «Медрано І» і «Медрано ІІ» (1912—1914). Це перший і найяскравіший приклад його революційного винаходу, так званого скульптуро-малярства, одночасно використання руху у скульптурі (Медрано — назва цирку в Парижі. Цирк, як такий, часто використовували тоді в мистецькій тематиці.) Дизайнери виставки з допомогою комп'ютерної проекції як окремий експонат демонструють принцип рухомої скульптури на прикладі «Медрано»(рухається рука клоуна з підкиданням мячів). Експонат на грані фантастики і надовго затримує біля себе кожного відвідувача.

      У вигляді картини відтворено унікальний винахід Архипенка, за який він отримав патент. Це машина за назвою « Архипентура», яка рухалася, змінюючи форму образів. На жаль, сліди її загубились.

      Щодо скульптуро-малярства, то суть його — у вживанні різних матеріалів.У «Медрані» — це метал, дріт, скло, дерево, які ще розмальовуються фарбами. У 20-ті роки він продовжує використовувати цей метод. Повертається до нього в найбільш плідні 50-ті роки, але з використанням таких нових матеріалів, як бейклайт, формайка.

      Скульптуро-картини всіх періодів, у тому числі одна з найзнаменитіших — «Клеопатра»(1957), зібрані в окремі розділи. Увагу скульптора до кольору вважають майже унікальною. Ніхто зі скульпторів ХХ ст. не вживав колір так наполегливо і послідовно, як Архипенко. Він писав: «У нашім щоденнім рухливім оточенні кольори переливаються у форми, а форми — у кольори, і немає форм без кольорів».

      Наступний розділ виставки, що займає цілу кімнату, — «Форма і простір» —демонструє його ще одне революційне нововведення: використання вигнуто-вгнутих форм, що є втіленням ідеї позитиву і негативу, діалектичності буття та мислення. Якщо замість обличчя чи то жіночих грудей — дірка, порожнеча, то це та сама реальність, тільки виражена негативом. Недарма його прозвали ще й «Поетом порожнечі». Він переконаний: «Не так присутність існуючої речі, як її відсутність спричиняє до творчості». Іншими словами: все, що є, — не цікаво. Творчість спонукає створювати те, чого нема і до чого маєш нахил. У результаті в модерному мистецтві цінним є те, що кожен може інтерпретувати твір по-своєму. Напевне, кожен із нас і сприймає по-своєму «Мадонну зi скель», «Царя Соломона», «Боксерів» та інші роботи серії.

      Мистецтвознавці в захопленні від геніальної здатності митця передати відчуття руху в скульптурі. Такими є «Синя танцюристка», «Хода», «Солдат у ході» та інші з розділу виставки «Рух і стриманість». А ось безрух, стриманість, споглядальність також властиві групі творів, з яких найефектнішими вважаються «Торс у просторі», «Гідність». Розміщені в середині зали, вони постійно в оточенні народу. Цінителі модерну — в захваті. А якщо ви переконаний любитель реалізму, то цей стиль представлений, зокрема, чудовою (прихильники модерну так не вважають) «Ма-медитацією».

      І як приклад постійних пошуків нових матеріалів є куточок у кінці виставкового маршруту з фантастичними творами з прозорого плексиглазу і електропідсвітленням. (В оригіналі скульптор вживав звичайну жарівку).

      Відвідин одного разу не вистачає . Але можна часточку виставки забрати iз собою, якщо не пошкодуєте 45 доларів і придбаєте Каталог виставки на 200 сторінках iз кольоровими репродукціями і двомовним коментарем (правда, занадто академічним, розрахованим на випускників художніх інститутів) за авторством куратора виставки, професора, доктора мистецтвознавства Ярослава Лешика.

      Музей розташовується в Українському центрі «даунтауну», в Манхеттені, поряд з Українським домом, церквою Святого Юра , крамницею художніх виробів «Сурма» та провулку під назвою Таras Shevchenko Dr. Віктору Андрійовичу — високоповажному гостю з України — зручно буде оглянути все разом. Підготовка громад Нью-Йорка та Філадельфії, де 17 вересня від американських властей вручатимуть Президенту України спеціальний приз за виборювання свободи, йде повним ходом. Балачки тільки про візит і гiдну зустріч.

Лідія КОРСУН.

Із Книги відгуків виставки Архипенка в Нью-Йорку (квітень-вересень 2005)

      Географія відвідувачів, що залишили підписи в Книзі: Пенсильванія, Бруклін, Канада, Каліфорнія, Нью-Джерсі, Техас, Київ, Львів, Чикаго, Бразилія...

      «Після перегляду переповнені гордістю за українських людей» (Дагомирецькі із Сієтла)

      «Горжусь за українську націю, котра дала світові славного Архипенка»(М. Марчевський, редактор журналу « Образотворче мистецтво», Київ).

      «Великий митець , якому вдалось збагнути тайну вічного у видимому навколишньому світі... Разом із Пікассо, Фернан Леже і ін. вони естетично сформували стиль ХХ ст. З повагою до великого, світового значення українського митця Архипенка (С. Байда-Бенуа).

      «Дякуємо за відчуття життєвого простору, якого так не вистачає в реальному житті і так багато в творах Архипенка» (Ірина Яросевич, Нью-Йорк).

      «Сьогодні я не знаю такого художника, який би так геніально відтворив наш час , як Архипенко свій, маючи на увазі новий час, нові символи, нову людину. Якби Архипенко народився пізніш і мав можливість використати сучасні технології і матеріали, то це були б шедеври, які геніально відтворили наш час.» (Константин Серьодкін, Київ).