«А хто сказав, що ми повинні перемогти?»

      Третій рік поспіль у столиці України проводиться турнір пам'яті Валерія Лобановського. Два попередні рази, коли змагалися клуби, головний приз здобувало київське «Динамо» — команда всього життя великого тренера й футболіста. Тепер ФФУ вирішила змінити формат і терміни турніру — замість травня три національні збірні приїхали з-за кордону в серпні. Термін було обрано невдало вже хоча б з огляду на зібраність української збірної: більшість гравців у вихідні брала участь у матчах за свої клуби, а вже через день знову треба було виходити на поле. Відтак підопічні Блохіна поступилися Ізраїлю в серії пенальті. Вперше Кубок Лобановського поїде за межі України...

      Але трапилося це пізно ввечері, а о 17.00 понеділка почали змагатися поляки й серби. Ранній початок першого матчу турніру та відсутність у цій парі чогось «свого» обумовили зовсім невелику аудиторію стадіону «Динамо» — лише 2-3 тисячі глядачів. Частенько крики футболістів були гучнішими за реакцію трибун. Хоча подивитися було на що, як і повболівати. У складах команд Сербії і Чорногорії та Польщі виявилося чимало знайомих нам облич. Поляк Левандовський виступає за «Шахтар», воротар Ковалевський був «гірником» раніше, а тепер грає за московський «Спартак», на лаві сидів Кржинувек — партнер нашого Вороніна по «Байєру». У гостей із Балканського півострова в основі вийшли донеччани Дуляй і Вукич та динамівець Гавранчич. Деян Станкович разом з «Інтером» минулого тижня засмутив «Шахтар» у кваліфікації Ліги чемпіонів. Побачили глядачі й зіркових Кежмана («Атлетико», екс-«Челсі»), Мілошевича («Осасуна»), Джорджевича («Олімпіакос»), Любойю («Парі Сен-Жермен»), партнера Гусина по самарськiй командi «Крилья совєтов» Коромана.

      Матч, особливо його перша третина, проходив у доволі повільному темпі. Футболісти грішили неточними передачами, й особливої жаги боротьби в них не було. Трохи розворушило публіку протистояння в одному з епізодів партнерів по «Шахтарю» Дуляя й Левандовського, переможцем у якому вийшов поляк. Під кінець тайму напівгострий момент нарешті реалізували наші партнери по заявочній кампанії Євро-2012. Швидку контратаку після обрізки в центрі поля Вукича завершив форвард краківської «Вісли» Томаш Франковський. Незабаром одним із двох флангових навісів Кежмана скористався високий Зігич із «Црвени звезди». Але гол-красень головою забив Расяк, а пенальті за гру рукою реалізував той самий Франковський — 3:1.

      По перерві збірна Сербії і Чорногорії спробувала надолужити прогаяне. Звонимир Вукич не реалізував вихід сам на сам із Ковалевським і був замінений, а незабаром «червоно-білий» москвич Неманья Відич засмутив колегу по «Спартаку» Ковалевського. Хлопці Ілії Петковича мали можливості врятувати гру, але більше дивідендів здобути не зуміли. 3:2 — і поляки у фіналі.

      Після матчу охорона на стадіоні «Динамо» чомусь ніяк не бажала допускати представників мас-медіа до спілкування з гравцями команд, мотивуючи це тим, що прес-конференція не запланована. Журналістам доводилося ледве не із застосуванням фізичної сили пробиватися до футболістів, аби почути їхні враження від матчу. Більшість гостей перебувала у спокійному настрої, наче після тренування. Зірковий серб Матея Кежман, попри це, відзначив, що його команда намагалася виграти: «Так, я радий перебувати у Києві й віддати шану Лобановському, але все ж таки ми сюди приїхали грати. Ми намагалися продемонструвати свою майстерність і перемогти. Але пощастило полякам — на відміну від нас, вони зуміли витиснути максимум зі своїх гольових шансів. У цілому мені сподобалася наша гра, незадоволений я хіба що результатом».

* * *

      Відвідати турнір прибуло чимало відомих персон. Завітав до Києва й генеральний секретар ФІФА Урс Лінсі, який засвідчив повагу до Валерія Лобановського з боку світової спільноти. У перерві між поєдинками відбулося покладання квітів до пам'ятника уславленому тренеру. Крім учасників змагань, шану Лобановському віддали делегації ПФЛ (Сафіуллін), ФФУ (Г. Суркіс), НОК (Бубка), клубу «Динамо» (І. Суркіс), представники Азербайджану й Вірменії, Росії й Туреччини. Від Польщі прибули міністр спорту й генеральний секретар футбольної асоціації. Від імені ветеранів квіти поклали Біба, Мунтян, Трошкін. Із ними — Віктор Каневський — чемпіон СРСР 1961 року, який прилетів аж зі США.

      Дещо затягнута церемонія відкриття турніру з феєрверком і виступами (зачитали навіть звернення Прем'єр-міністра Юлії Тимошенко) відклала початок зустрічі збірної України з Ізраїлем аж на 21.25 замість запланованої 21-ї години. Перед цим онукові Валерія Васильовича Богданові, як і минулого року, від імені «Динамо» та ФФУ подарували величезне іграшкове авто, в якому можна кататися. Минулого року було схоже, але трохи менше. Щоправда, і Богдан підріс.

* * *

      На матч Україна — Ізраїль зібралося від сили півстадіону — тисяч вісім глядачів. Так що Валерій Васильович знову міг би поставити одне зі своїх улюблених запитань: «Для кого грають футболісти?» Авжеж, у Києві розманіжена публіка приходить на стадіон «під суперника», своя команда є при цьому лише тлом. Ізраїльські футболісти особливої цікавості для господарів не становили і були поставлені в півфінальну пару до України навмисно — нібито як найслабша з усіх трьох запрошених команд. А ти бач — граючи суворо від оборони, примудрилися не пропустити, своє ж узяли у серії пенальті. Тому вперше в історії меморіалів Лобановського фінал пройде без господарів. І вперше турнір виграє не та команда, з якою працював ВВЛ.

      Цьому, ясна річ, є об'єктивні пояснення. Хоч би як провокували Олега Блохіна, тренер «синьо-жовтих» не обіцяв виграти перший Меморіал Лобановського на рівні збірних. І позавчора він не програв, адже в реєстр ФІФА записано результат основного часу товариського матчу — 0:0. Могло б бути й інакше, але ж за весь час роботи Олега Володимировича лише 13 гравців у своєму розпорядженні на зборах він ще ніколи не мав. І якщо клубам інтереси збірної «до лампочки», ПФЛ з її 1/32 фіналу Кубка України — теж, то навіщо хлопцям, які однією ногою вже на ЧС-2006, «вбиватися» на полі?.. А потрібно було саме так — «рубатися», бо збірна Ізраїлю приїхала у столицю України iз серйозними намірами. Підопічні Авраама Гранта показали, за рахунок чого вони ще зберігають шанси у відбірковому циклі, хоча й мають в опонентах французів та швейцарців.

      Гості, які діяли «другим номером», своєю простою і вельми жорсткою грою зруйнували і без того неузгоджені дії українців. «Синьожовті», до складу яких повернулися Ващук, Ребров і Венглинський, грали в такому сполученні вперше, тож лише «дніпропетровське» походження кількох тепер уже колишніх партнерів час від часу забезпечувало привабливу комбінаційну «картинку». При цьому Максим Калиниченко, який із посмішкою бігав на правому фланзі, очевидно, думав, що потрапив на презентацію себе самого, бо реальної користі від нього майже не було. Щодо гірника В'ячеслава Свідерського на правому крилі захисту, то повного уявлення про його можливості ми так і не одержали, тим більше що невдовзі після перерви він знову травмувався.

      «Блудні сини», слід визнати, довели своє право бути принаймні в розширеному списку кандидатів до збірної. Сергій Ребров одного разу у своєму найкращому стилі віддав вигідний пас на Венглинського, але той, вийшовши віч-на-віч із Ніром Давидовичем, не зміг переграти воротаря. У подібних ситуаціях Олег опинявся ще двічі, але для завершення епізодів форвардові грецького АЕКу бракувало чи то координації, чи впевненості. Багаторічний ліберо збірної — нині одесит Влад Ващук — почувався на своїй позиції як у себе дома, але таки примудрився зробити один помітний ляп, коли дозволив небезпечно пробити Катану.

      У серії ж пенальті, що не зовсім логічно, не забив лише Андрій Гусин, який у новому сезоні більш ніж успішно виконує цю процедуру у складі «Крильєв совєтов». Тепер в українців є шанс довести свою спроможність сьогодні в матчі за третє місце.

ТАБЛО

Кубок Лобановського.

Півфінали

Польща — Сербія і Чорногорія — 3:2

      Суддя — Орєхов (Україна)

      Голи: Франковський, 31, 43 (пен.); Расяк, 37 — Зігич, 32; Відич, 59

Україна — Ізраїль — 0:0,

пен. — 3:5

      Суддя — Микульський (Польща)

      Україна: Шовковський, Несмачний, Ващук, Тимощук, Єзерський, Ребров (Белік, 56), Свідерський (Радченко, 58), Назаренко (Гусин, 64), Венглинський (Косирін, 76), Ротань, Калиниченко (Гусєв, 54)

      Ізраїль: Давидович, Шаабан, Бен Хаїм (Харазі, 76), Банадо, Кейсі, Бадір, Таль (Гершон, 90), Катан (Балілі, 85), Ревіво (Тоама, 55), Голан (Бітон, 72), Єхіль (Суан, 46)

      Попередження: Гусєв, 60, Гусин, 67 — Голан, 34

      Серія пенальті: Гусин (—), Тимощук (+), Ротань (+), Гусєв (+) — Гершон (+), Тоама (+), Соуан (+), Харазі (+), Кейсі (+)

 БУРКУН

      «А хто взагалі сказав, що ми повинні були сьогодні виграти?» — такими були перші слова Олега Блохіна після матчу з ізраїльтянами.

      Хто? Глядачі й уболівальники, Олеже Володимировичу. Якщо хочете — ще й Дух Валерія Лобановського.

      Можна справді багато розповідати про товариський статус гри, про недобір гравців... Але ж зараз у Києві все-таки триває ТУРНІР, у якому виявляють ПЕРЕМОЖЦЯ, якому вручать Кубок із фігуркою самого ВВЛ і сто тисяч доларів призових.

      Спаринги ж чи «двосторонки» можна було б провести і в Кончі-Заспі. Навіщо тоді взагалі організовувати змагання, якщо вигравати в них не хочеться?! Навіщо планувати турнір саме на цей час — найбільш незручний у сенсі збору національної команди України? Ну провели б просто бучну церемонію з промовами-феєрверками без усякого футболу... Деякі гравці (скажімо, той самий Шева) вважають, що пам'ять Лобановського можна вшанувати і без гри під його прапором. Важливіше ж зіграти «товарняк» на Кубок Берлусконі.

      ...Коли Україна програвала ізраїльтянам серію пенальті, Блохін посміхався і не переймався. А чому тоді мають перейматися таким — смішним — футболом глядачі? Їх на трибунах було заледве сім тисяч. Годинник показував майже пів на дванадцяту ночі. Який час проведення гри — таке до неї й ставлення...