Загалом в українському праві чомусь не містяться дефініції найважливіших понять. Таких, приміром, як «закон» чи «кодекс». Мабуть, вважається, що подібні речі, як-то кажуть, носяться у повітрі і є зрозумілими для будь-кого. Однак чи не з цього починаються усі правові проблеми нашого суспільства? Невігластво ще нікому не додало ваги чи впевненості, натомість примножило питання, залишені без відповіді. Отже, що таке кодекс? За загальноприйнятим тлумаченням, це збірка законів. Серед останніх розрізняють кримінальний, цивільний та адміністративний кодекси. Коли ж назва кодексу нарощується ще й словом «процесуальний», це означає, що в ньому йтиметься про те, яким чином до пересічного громадянина застосовуватимуть норми першої групи кодексів. Проте зрозумілим є те, що Цивільно-процесуальний кодекс розглядає механізми правовідносин у цивільному процесі — всі моменти, пов'язані з подачею позовної заяви, з формуванням доказової бази, з оскарженням рішення суду першої інстанції тощо. Один із групи творців нового ЦПК, колишній Генеральний прокурор України Віктор Шишкін коментує для «УМ» роботу над кодексом. Пройшовши стадію другого читання у Верховній Раді, ЦПК нині готується до третього читання. У кодексі, що має бути прийнятим на вимогу Ради Європи, є чимало позитивних новацій — принаймні так стверджує Віктор Шишкін.

Прийняття Цивільно-процесуального кодексу є необхідною передумовою для нормального, цивілізованого життя суспільства. Це те, що дозволить чіткіше визначити правові стосунки між громадянином і державою, громадянином і громадянином, тобто це той документ, який з нормотворчих законів є чи не найголовнішим. Зараз можна стверджувати одне: новий Цивільно-процесуальний кодекс є нагальною потребою. Але й те, що його проект, який нині розглядається, не є абсолютно узгодженим з новими реаліями, також відповідає дійсності. Тож поспішати з прийняттям нового ЦПК нам, попри все, не потрібно.