Село — руїна України

30.10.2003
Село — руїна України

Комбайн «Массей» — іще не все. (Фото Михайлини СКОРИК.)

      За пару тижнiв ми святкуватимемо День працівника сільського господарства. Чи горюватимемо у цей день. Навіть не знаю, яке слово більше пасує до року, що минає. По всіх областях України, по всіх районах, селах і містечках уже підтягують із «глибинки» позитивний досвід, розшукують передовиків, вигадують, яким надбанням можна пишатися. Яким? Якщо всі в скруті, вихід із якої лежить або на дні пляшки, або, як в анекдоті, через аеропорт «Бориспіль». Замість невеселих передсвяткових роздумів хочу запропонувати листа від одного з досвідчених київських керівників. Цей лист надійшов не сьогодні і не вчора, а, здається, навесні, не суть важливо. Автор, який сьогодні перебуває на пенсії, просив не вказувати його прізвище, напрочуд точно зміг висловити те накипіле, що пече душу сільським керівникам, які могли давати лад людям і землі в радянський час, а сьогодні, коли їм начебто розв'язали руки, чомусь не можуть.

 

      «Маючи великий досвід роботи спочатку в колективному господарстві, потім у так званому СТОВ, я з цікавістю дивився на те, що вийде з того, коли з легкої руки і «батьківського» благословіння голови нашої Кагарлицької райдержадміністрації п. Сінченка землю в оренду в нашому районі почали брати нові хазяї життя, такі як «Українська продуктова компанія» (с. Стави), корпорація «Агротех» на чолі з тов. Бортником (села Переселенка та Слобода) або «Гаврилівські курчата» (с. Мирівка) шановного тов. Сігала. Смішно було дивитися, бо наперед видно, як говорять у нас прості люди, що вийде у хлопців з того рою... Просто хлопці думали, що метод роботи у Верховній Раді, коли робиться для себе во благо одне, а говориться (для нас) інше,— це норма. Вони, мабуть, сподівалися, що в тих умовах, які для нас, селян, вони створили, зможуть заробити! Так от, шановні новітні аграрники, я, пенсіонер, звертаюся до вас через газету, яка не побоїться опублікувати мої слова: «Ви думали, що ми дурніші від вас?

      Вашою милістю створеними законами ми тут, у селі, загнані в яму безгрошів'я і боргів. Робимо, стараємося — а виходить, що ми, керівники, не робимо, а виживаємо і бiля себе людей мучимо. Спостерігав я за вами, хлопці, минулої весни, як ви спочатку джипами з'їжджалися в адміністрацію на прийом, щоб узгодити дії і, не дай Боже, не переплатити людям за паї, узгоджували з районним начальством місця створення новітніх удільних князівств.

      Скажіть мені, панове реформатори, чому ви не берете землю в селі Гребені чи Юшках, чи Халчі, чому не хочете попрацювати тут у нас, в Дніпровській зоні? Знаю чому: ви берете не такі землі, де, за словами голови райдержадміністрації, «зайці буксують». Тут важко «одбити бабки» — бо ваші «бабки» хоч і зароблені тим, що ви продали нам дорогі паливно-мастильні матеріали, тим, що в нас ви за безцінь зерно скупили, за кордон із вигодою продали, а вам держава потім ще і ПДВ сповна повернула. Також видно було, як весною вагонами ви в підконтрольні господарства селітру везли, бензовозами мастило і цистернами дизпаливо на польові роботи. Як нагнали техніки імпортної, взятої колись під гарантії уряду, а потім через десяток фірм перегнаної і придбаної у власність за копійки. А ми тут пріємо і не можемо купити хоч кілька нових МТЗ, бо ті, що працюють — найновіші — вже років два-три як треба було посписувати.

      Душа боліла, коли було видно, що скотину при вас різати почали швидше, ніж до вашого приходу, і що грошей на тваринницьке обладнання ви не даєте.

      Так, дивитися було цікаво. А ще цікавіше було спостерігати, як ви обпеклися там, де зовсім не збиралися. Ви ж думали, що ми не вміємо працювати, не правильно, як ви говорите, проводимо маркетингову політику! Шановний заступник голови Київської облдержадміністрації пан Бідзюра, коли проводив нараду у нас, в Кагарлику, взагалі добалакався до того, що нам, аграріям, немає чого сподіватися на обласну владу, а в її особі і на державу, бо держава, з його слів, «абстрактне поняття». От тільки податки чомусь вона з нас бере зовсім не абстрактними, а реальними грошиками!

      Що ж, панове Пани! От ви і спробували працювати реально, на сільгоспвиробництві! Звичайно, гріх втішатися, що у вас, як і в нас, цей рік закінчився зi збитками, але чомусь зовсім вас не шкода. Цікаво було спостерігати, як безпомічно розводив руками голова адміністрації, коли ви повезли цукровий буряк не на наш цукрозавод, а на власний — на Черкащину. А наш район внаслідок таких «патріотичних» дій міг взагалі втратити цукроварню через брак сировини. Нехай би хтось із нас спробував таке утнути! Ого-го що б тов. Сінченко нам говорив — а тут — зась! Тільки руками розводить районне керівництво та спересердя ще сильніше тягає за чуби тих, хто ще залишився з підданих.

      Батьки нашого суспільства зараз готуються до дозволу скуповувати сільгоспугіддя. Ми спочатку міркували, що ці новітні поміщики навіть махнуть рукою на збитки протягом кількох років, аби втриматися на землі і ще більше розорити господарства, які тримаються на плаву. Не говорячи вже про фермерів та індивідуалів, які зi зламків на цій землі, на горбах роботу починали та так і борсаються тут у нас, під боком, — за десяток років не можуть по-людському на ноги стати. Їй Богу, шкода дивитися — самі мучаться і сім'ї свої бiля себе мучать. Але ж дивимося. Мабуть, не витримали нерви й у новітніх аграріїв — верещать з усіх газет і підвладних телеканалів, що у аграрному секторі щось швидко потрібно змінювати... Хлопці!!! Давним-давно вже пора щось міняти! Бо найлегше розвалити щось, а потім за безцінь його купити. Але так, як із заводами, в селі не вийде, тут — селяни! Менталітет не той. Нам нема де з цієї землі подітися. Є, правда, у вас один вихід — діждатися, коли ми тут видохнемо, благо, що чекати недовго — ми всі якщо не пенсіонери, то передпенсійного віку!..

      Дивіться ж, брати-селяни, читайте мого листа, та добре думайте. А якщо є хто в Україні ще не байдужий, то відгукніться на сторінках «УМ». Не мовчіть, бо будемо мовчати — лихо буде у селі».

Село Гребені,

Київська область.

P.S. Якщо вам є що сказати у відповідь — пишіть. Тільки не забудьте вказати на конверті назву сторінки — «Селяни і Ко».

  • І хліб, і до хліба

    Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>

  • Японський трактор у лізинг

    Як свідчить моніторинг ринку останніх років, найбільшою популярністю в українських аграріїв сьогодні користується техніка виробництва США. І рiч не тільки в тому, що засновника всесвітньо відомої компанії «Джон Дір» наші фермери сприймають як свого рідного інженера-емігранта Івана Козу. Американська техніка справді добре зарекомендувала себе в полях України. >>

  • Аграрна арифметика

    Міністерство аграрної політики і продовольства України сформулювало ключові напрями, за якими найближчим часом відбуватиметься реформування галузі. Комплексний стратегічний план, в основу якого їх і покладено, отримав назву «3+5». >>

  • Наша риба впіймала шхуну

    Апеляційний суд Одеси минулого тижня виніс остаточне рішення про конфіскацію на користь нашої держави турецької рибопромислової шхуни ZOR та близько п’ятнадцяти кілометрів сіток — знаряддя лову. Шхуна назавжди залишається в Україні. >>

  • Росіяни хочуть солі?..

    Росспоживнагляд дозволив українському державному підприємству «Артемсіль» відновити постачання солі до Росії. Очікується, що підприємство постачатиме до Росії 170 тисяч тонн солі щороку. Росспоживнагляд повідомив Федеральну митну службу про допуск продукції з 10 травня. >>