Нова влада, як і належить новій владі, наводить порядки у спадкові, що їй дістався. Не можна сказати, що в неї це завжди виходить продумано та виважено. До її смикань чудово підійшли б слова з оповідання О’Генрі, герой якого говорив про себе: «Я метушився, як однорукий у кропивній лихоманці». Отож бо й воно: багато вентилюється повітря й мало чітко спланованих рухів, орієнтованих на результат. Але ближче до суті. Десь на п'ятому місяці президентства Ющенка черга вишикуваних на контроль інституцій дійшла нарешті й до судової влади. Зазирнувши у цю скриньку, можновладці визначили: треба реформувати. Дарма, що реформуванням судової гілки вже займалися у 2002-му. Тож наразі невідомо, чим ми, власне, займатимемось: чи то перебудовою вже наявного, чи то творінням світу з нуля.