Привіт із Ялти!

      Третього серпня закінчився фестиваль російсько-українського продюсерського кіно. Пишу саме «російсько-українського», а не «українсько-російського», бо переважна більшість фільмів були російськими. У конкурсі брали участь 10 фільмів — 7 російських і 3 українських, із 18 позаконкурсних було тільки 2 українських. Ще була програма фільмів, зроблених студіями, близькими до телеканалу «Інтер» — пройшли без ажіотажу. На один день прибув генеральний продюсер «Інтеру» Влад Ряшин, як кажуть, не дивлячись, облаяв українську програму та зник.

      А насправді нічого поганого з нашою програмою не було. Кидался в очі тільки обмаль фільмів. Непогано зустріли глядачі та преса позаконкурсне «Вкрадене щастя» Андрія Дончика. Я був на перегляді і бачив. Дуже приємно, що глядачам сподобались наші українські актори, особливо прекрасна Наталя Доля.

      Приз глядацьких симпатій несподівано для мене отримав фільм Єгора Кончаловського «Втеча». Це справді вправно зроблений трилер. Але, чесно кажучи, я вже бачив кілька американських фільмів із сюжетом про невинно засуджену людину, яка тікає з-під варти, щоб знайти справжнього злочинця, бо правоохоронці не спромоглися це зробити. Мені здалося, що весь фільм тримається на прекрасній грі Євгена Миронова та інших чудових акторів — Олексія Серебрякова, Андрія Смолякова, Вікторії Толстоганової, Любові Толкаліної, Юрія Біляєва, Сергія Габриєляна. Що ж, тепер касовий успіх грунтується не тільки на гострому сюжеті, а й на зірковому складі, що часто просто-таки рятує ситуацію з не дуже професійно вибудованим сюжетом. Такий підхід, наприклад, приніс успіх фільму «Статський радник» і фільму Кіри Муратової «Настроювач», якi одержали приз кращому продюсеру — вiдповiдно Микитi Михалкову та  (Сергію Чліянцу «Настроювача» також вiдзначено за кращий акторський склад (Георгій Делієв, Рената Литвинова, Ніна Русланова і неперевершена Алла Демидова). За акторський склад одержав приз i прекрасний російський фільм Дмитра Месхієва «Свої», де разом із Костянтином Хабенським, Сергієм Гармашем і Федором Бондарчуком чудово зіграв наш незрівнянний Богдан Ступка.

      Між іншим, у трьох російських стрічках поруч із російськими зірками грав український актор Олексій Горбунов — відзначений призом «Статський радник» (зірки — Олег Меншиков, Микита Михалков, Костянтин Хабенський, Федір Бондарчук, Марія Миронова, Михайло Єфремов, Оксана Фандера, Олексій Горбунов). Вiдзначена й позаконкурсна стрічка «Російське» Олександра Велединського за творами Едуарда Лимонова, яка мені (може, це просто ностальгія за Харковом 50-х років) сподобалася, і стрічка, хоч і конкурсна, але гірша, — «Ми помремо разом» режисера Володимира Потапова.

      Призи за внесок у розвиток кіноіндустрії по праву одержали Богдан Ступка і Володимир Досталь.

      Приз продюсеру за довіру до молодого режисера отримав Сергій Сельянов за фільм «Нічний продавець» (реж. Валерій Рожнов) із прекрасною Інгеборгою Дапкунайте, Віктором Сухоруковим, Павлом Баршаком, Андрієм Мерзликіним. Я не в захваті від цієї «чорної комедії», але те, що режисер — здібна людина, все ж таки видно.

      Усього за фільми було присуджено 6 призів. Два з них одержав блискучий «Настроювач» (Україна), один — за відкриття тем і молодих талановитих виконавців — «Татарський триптих» (Україна), «Свої» (Росія), «Статський радник» (Росія), «Нічний продавець» (Росія).

      І це відбулося зовсім не в простій конкурсній боротьбі. Не одержали призи такі успішні в прокаті стрічки, як «Бій з тінню» та «Піжмурки». Популярність «Бою з тінню» обумовлювалася тим, що велика кількість молодих кіноглядачів, мабуть, через те, що фільм поставив Олексій Сидоров, а одну з головних ролей (десятого у своєму житті мафіозі) зіграв Андрій Панін, вирішила, що це в якомусь сенсі продовження харизматичної «Бригади».

      «Піжмурки» дуже відомого Олексія Балабанова теж мали прекрасний прокат. Гадаю, не так завдяки кримінальному (з іронією) сюжету, як за рахунок чудових акторів: Олексія Паніна, Андрія Паніна, Микити Михалкова, Сергія Маковецького, Віктора Сухорукова, Дмитра Пєвцова, Олексія Серебрякова, Гарика Сукачова, Андрія Краско, Жанни Болотової, Тетяни Догілевої. Повний джентльменський набір! Фільм нічим особливим не вражає, але таке акторське сузір'я мимоволі викликає цікавість. І коли мені треба було обирати, що дивитися, а що не дивитися, я теж клюнув на акторський склад, як і мільйон звичайних кіноглядачів. Обов'язково треба нам в Україні і плекати, і пропагувати своїх зірок. Переконаний, у нас дуже багато обдарованих акторів, тільки треба знімати їх і створювати їм відповідну рекламу.

      І взагалі, будь-який фільм, який виробляють у нас, повинен, як у Росії, мати якусь мету. Цілком зрозуміло, для чого зроблений «Настроювач», який одержав і ще, переконаний, одержить найпрестижніші призи на фестивалях і створить славу нашому кіно. Я абсолютно об'єктивно ставлюся до свого «Татарського триптиха». Знаю, він може комусь дуже подобатися, а у когось, навпаки, викликати відразу. Найцікавіше, що його набагато краще сприйняли наші московські колеги. Прокатники шкодували, що звук у ньому навіть не Dolby Surround (дешевий варіант Dolby), який коштує не більше 20 тисяч гривень, котрих у Міністерстві культури і мистецтв чомусь не знайшлося. Воно і зараз не пізно озвучити картину в сучасному форматі, і тоді вже піде, якщо не в нашому, то хоча б у російському прокаті. Бо там, як сказали мені колеги, «східна екзотика користується глядацьким попитом». Недарма на російському телебаченні мала успіх наша «Роксолана». Але боюся, нікого це в міністерстві не цікавить. Та й наша держава майже не дбає про вітчизняне кіно. А от російська держава, добре розуміючи, який великий вплив має кінематограф на широкі маси, у тій чи іншій формі (іноді дуже хитрій) широко фінансує своє кіно і всіляко його підримує. Більшість їхніх фільмів так чи інакше пронизані, як у нас люблять казати, «імперським духом», а якщо без упередження — патріотичним духом. Чому б і нашій владі не робити те ж саме? А що ми можемо протиставити їхньому, нехай і імперському, духу? Безнаціональні, безсмаковні серіали наших телекомпаній? Я зовсім не прихильник «Роксолани». Але, гарантую, вона зробила значно більшу національно-політичну роботу, ніж десяток «інтерівських» теле-«клюкв», якими цей канал чомусь так пишається. Сумніваюся, що його мають право очолювати ділки, яким на все національне плювати з висоти нашої телевежі.

      Це огидна брехня, що неможливо поєднувати національне, патріотичне з глядацькою цікавістю. На фестивалі в Ялті росіяни це переконливо довели. І нам треба не соромитися і брати в цьому сенсі приклад із них.

      Ну хіба може мати хоч глядацький, хоч фестивальний успіх стрічка, у принципі, гарного режисера Ярослава Лупія «Секонд хенд»? Для звичайного глядача — це низка малозрозумілих сюрів, з цілої серії таких же, що виробляв за держзамовленням (!) наш кінематограф упродовж останніх семи років. Для естетів — це не більше, як погано склепаний детектив з елементами дешевої містики. Ще й з поганою акторською грою.

      Мені можуть закинути: а що, у тебе касовий фільм? Легко відповідаю: в українському прокаті — ні. В російському, впевнений, буде значно більший, якщо додасться Dolby, а в тюркомовних країнах (фільм зроблено кримськотатарською мовою з українським та російським перекладами) досить великий. До того ж кримськотатарський народ має повне право мати хоча б один фільм на три роки про свої традиції, про свою історію і про своє життя. Вони такі ж платники податків, як і всі інші народи України. А звідки фінансують державні замовлення? З тих же податків.

      Користь від Ялтинського фестивалю не в тому, що наші фільми були відзначені призами. I не в тому, що кінематографісти гарно відпочили на березі моря і подивилися фільми своїх колег (хоча останнє теж має значення). Прекрасно те, що ми одержали уявлення про сучасне російське кіновиробництво, дистрибуцію та прокат, а вони — про наш кінопроцес.

      Гадаю, що все ж таки під час фестивалю було мало «круглих столів» на різні кінематографічні теми. А кінопоказ був, на жаль, організований жахливо. Кінозал, у якому проходив головний показ, обладнаний допотопною апаратурою, яка вже давно вийшла «в тираж». Наприклад, мою картину показали не в тому форматі, в якому вона була знята, плюс зжираючи кінцівки всіх частин. Та це ще нічого! Інші фільми показували не в рамку, плутаючи частини, просто пропускаючи одну-дві, іноді з перервами поміж частинами у 10 хвилин, як колись у сільських кіноклубах, де був один проектор. Якщо це вже п’ятий фестиваль, то, мабуть, можна було б щось налагодити. За іронією, ідеально був показаний тільки один фільм — «Секонд хенд», для якого це не мало жодного значення.

      Мене хвилює ще одне питання: якщо зараз не будуть запущені у виробництва хоча б три-чотири проекти, то Україні на наступному Ялтинському фестивалі взагалі не буде що показувати. Я зовсім не переконаний, що когось із Міністерства культури і туризму турбує цей факт. Воно якось соромно: на наших теренах проходить фестиваль, а наших фільмів на ньому немає, чи їх обмаль, чи вони відверто погані й не мають жодної мети.

      Усі в українському кіно так запекло зайняті структурними перебудовами, що абсолютно забули про кінофільми. Чиновники прагнуть створити кілька десятків додаткових крісел. Однак фільми знімають не вони, а кіномитці, чи нехай навіть кіноділки. І вже у жодному разі — не кінобюрократи. Буде їх більше чи менше — абсолютно нічого не зміниться. І потрібна не просто якась кількість сценаріїв та фільмів, а кількість фільмів тематично спрямованих — одна комедія, хоча б одна пригодницька стрічка, один-два недорогих детективи, два фільми для дітей (і не обов'язково про дітей). А якщо залишаться гроші, то можна, як-то кажуть «на третє», запустити одну-дві експериментальні стрічки. А інакше — без першого і другого — що це за обід? Хіба можна нахабно і відверто нехтувати глядачем? А так багато років і відбувалося в нашому кіно.

      Що я наприкінці можу сказати? Не такий уже й високий художній рівень російського кіно. У програмі й поза нею в наших сусідів не було такого фільму екстра-класу, як «Настроювач». Але треба чесно визнати, що не наше, а російське кіно тепер на підйомі. Вони не просто повернули російського глядача в кінотеатри, а призвичаїли його до свого національного кінопродукту. А прекрасні стрічки ще з'являться. Є ж у них гарний фільм «Свої». Будуть і ще. З кількості народиться і якість.

      Але хочеться вірити, що тверезий розум та патріотизм візьмуть у нас гору. Вірю, що наше кіно уславиться і шедеврами, і великими касовими зборами — це для повноцінного існування кіноіндустрії не менш важливо, ніж наявність талановитих фільмів.

Олександр МУРАТОВ,

кінорежисер.