Ліга чемпіонів — ТЮ-«ТЮн»...

      Позавчора в українському футболі закінчилася хай не найкраща, але таки окрема славна ера. До середи, 3 серпня 2005 року, київське «Динамо» впродовж восьми років обов'язково грало в найпрестижнішому клубному змаганні — Лізі чемпіонів. Краще чи гірше — інше питання. Цього ж разу «біло-сині» завершили єврокубкову кампанію ще влітку. І це — логічна крапка у втраті киянами своїх традицій і своєї гри. У поєдинку з другосортним швейцарським «Тюном» (який через невідповідність власного стадіону нормам УЄФА грав навiть не в рідному місті, а в сусідньому Берні) і традиції, і гра, і навіть елементарне бажання зберегти обличчя не проглядалися взагалі.

      Київ і більша частина футбольної України в жалобі. З іншого боку, уболівальникам пощастило. По-перше, вони одержали саме таку команду, на яку заслуговують, якщо виходити із заповнення трибун на домашніх матчах «Динамо». А по-друге, у тих, хто полюбляє динамівський футбол, сьогодні як ніколи є реальне право вимагати збільшення свого впливу на улюблений клуб. Адже в цивілізованих країнах у такі скрутні дні йшлося б про відставку не просто тренера, а керівництва клубу. Тобто тих людей, які призвели до провалу своїм бездарним менеджментом.

      Постійні розмови клубного керівництва про «вірність динамівським традиціям» виявилися самообманом або, що гірше, відвертою брехнею. І справа не лише у наявності великої кількості легіонерів, навіть не в якості цих самих іноземців. До початку 2000-х із цим проблем не було, бо працював Валерій Лобановський, який мав у підпорядкуванні більшість українських виконавців, а нечисленних «варягів» підбирали під модель тренера. Відступ розпочався якраз тоді, коли концепцію наставника при купівлі нових гравців враховували лише на словах. У клубі, мабуть, досі не зрозуміли, що ані уроки Лобановського, ані методика Зеленцова в теоретичному вигляді не гарантували продовження переможних традицій його учнями. Бо найважливішою запорукою успіху Валерія Васильовича було те, що він кожному футболісту міг роз'яснити, для чого саме потрібні знамениті динамівські навантаження, та чи інша вправа на тренуванні. І переймалися гравці тренерськими ідеями, бо спілкувалися однією мовою. Неспроможність Михайличенка чи Буряка російською, англійською (португальською, румунською, сербо-хорватською...) самотужки або ж через перекладача вийти на рівень необхідного розуміння з гравцями — оце, як бачиться, і є невідповідність найголовнішій традиції «Динамо».

      Оспівані «вісім років Ліги» у Києві, як не парадоксально це звучить, самі по собі також засвідчили помилкову клубну політику, адже за жодного (!) гравця «Динамо» ніхто ще не дав більших грошей, ніж ті, за які він переїхав в Україну. Ніхто не замислився, що ж це за суперсекретна методика підготовки, яку свято шанують у «біло-синьому» стані, але з її використанням нові футболісти яскраво виглядають лише в дебюті (бо «свіжі»), а потім — скисають. Як могло так статися, що, маючи аж 26 гравців під рукою, у Швейцарії, де потрібно було обов'язково забивати, «живим» залишився тільки «легендарний» Максим Шацьких? Схоже, в динамівській лабораторії зовсім заплуталися. Вже відмовилися від тестів Купера на зборах, і наприкінці обох матчів свіжішим виглядав «Тюн», тренер якого зізнався, що прагнув не перевантажити гравців у міжсезоння.

      Не варто забувати й про більший удар по футбольній громадськості України, аніж просте розчарування. «Динамо», завершивши єврокубкову кампанію вже на початку серпня, додало до рейтингу України в УЄФА жалюгідні півочка. Враховуючи силу суперника гірників та слабкість нинішніх дніпрян і «метадонів», слід готуватися до відчутного падіння в ранг-листі. І, як наслідок, представлення України в Суперлізі вже не двома, а лише однією командою.

      Мабуть, усе це було б легше переживати, якби в нас була правдивою спортивна журналістика. Хоча б такою, як наш майбутній колега-журналіст Олександр Шовковський у післяматчевих висловах. А ми напередодні виїзду могли чути лише поверхневий прогноз: мовляв, якщо кияни вирішать деякі проблеми в обороні, то завдяки більш високому класу переможуть. «Чудова» думка, якщо зважити на те, чим вимірюється нинішній «високий клас» «Динамо» — перемогами над «Сталлю» і «Закарпаттям»? А чи не показав матч із запорізьким «Металургом», що на нас чекає у Берні?

      Згаданий вище СаШо, капітан команди, до речі, зумів після гри визнати причини поразки: «У команді є люди, які виходять на поле і грають лише за себе. Вони не слухають і не чують тренерських настанов та підказок партнерів. Прізвища називати не буду, але їх достатньо... Якщо «поставити» хрест на [такому] «Динамо», то від цього, можливо, б усі виграли».

      З усіх цих краплин і склалася та чаша, яку треба тепер випити до дна. Щодо побудови гри динамівців у Берні, на щойно зданому в експлуатацію «Ванкдорфі», то вона iз самого початку була позбавлена гостроти. Насичений центр не забезпечив територіальної переваги, один «чистий» форвард — Шацьких — апріорі не був здатний вирішити долю матчу самотужки, як і такого ж типу чи то лівий півзахисник «під нападаючим» — Чеснаускіс. Дивно, але кияни відмовилися від флангових атак, після яких захист «Тюна» найбільше і помилявся у першому матчі. Цікаво, це тренер запропонував тактику довгого пасу чи такою була самодіяльність гравців? Бо цей стиль переходу в атаку — вчорашній день, той день, коли така гра була ефективною у виконанні зв'язки... Буряк—Блохін. Щоправда, вже на першій хвилині вболівальників обнадіяв Флорін Чернат, коли зробив чудовий пас на Максима Шацьких, але узбецький нападник укотре показав, що для голу потрібен як мінімум десяток моментів. Більше за матч вдалих довгих передач не було, а «нижчий за класом» «Тюн» виявився дисциплінованішим у виконанні тренерської настанови. Господарі поля зробили точні висновки, що сьогодні в «Динамо» на добротному рівні грають Шовковський, Ротань, Гусєв та, можливо, Чернат, і жорсткими єдиноборствами відбили у них бажання до імпровізації. А коли гру було переведено у так зване академічне і, відверто кажучи, не видовищне протистояння, ні про яку реалізацію різниці в класі вже не йшлося. Важка боротьба — таки не стиль «Динамо». Власне, Елдіну Якуповичу жодного разу так і не довелося демонструвати свою майстерність, проявлену тиждень тому в Києві. Підсумок матчу — 1:0 на користь дебютантів Ліги чемпіонів, які за свою столітню історію не мають жодних здобутків у Швейцарії, — справедливий. Адже наші небезпечні удари йшли повз ворота, тоді як тюнівські постріли серйозно турбували Шовковського.

      Чи могли врятувати таку гру заміни? Верпаковскіс був не у формі, Ребров виявився травмованим і не потрапив до заявки взагалі. Буряк випустив ще двох бразильців. Рінкон і Клебер відважилися на непідготовлені, а тому й не точні удари. Особливо здивувала поява останнього, адже три дні перед тим Леонід Йосипович говорив, що Клебер приїхав з дому із зайвою вагою й не може претендувати на появу на полі. До того ж, активно продаючи молодого «чарівника м'яча» іспанському «Расингу», «Динамо» навіть скинуло трансферну ціну — аби купили. Чи, можливо, Клебер у Берні — це був бізнес-хід, щоб підняти вартість вайлуватого хлопця? Але ж на прибуток ліпше було «попрацювати», випустивши Алієва та Мілевського, — вони хоча б мають поняття про честь клубу.

      Незрозумілим залишився й надто пізній вихід на поле Белькевича. За той короткий час, що Валентин перебував на полі, він зробив дві гострі передачі, які мали б завершувати партнери, а одного разу після його удару господарів урятував рикошет.

      ...Наприкінці ж матчу, попри потребу йти вперед і забивати, гості фактично зупинилися. А «Тюн», ніби й не було 90 виснажливих хвилин, «носився» у володіннях динамівців, як на тренуванні. І лише справді не надто висока майстерність віце-чемпіонів Швейцарії не дозволила їм забити більше одного голу. Взяття ж воріт Шовковського стало традиційним для «Динамо» останніх років: навіс — і удар головою Бернарді з центральної зони захисту. Дуже й дуже проблемного захисту.

      І якщо в когось ще були сподівання, що така (!) поразка такому (!) суперникові стане початком тривалого процесу одужання команди, то після виступу тренера «Динамо» на прес-конференції з'явилися величезні сумніви. Буряк не попросився у відставку і навіть не вибачився. Винним у нього виявилися «додатковий» матч за Суперкубок України та... високий рівень швейцарського футболу. Бідний український футбол...

ТАБЛО

«Тюн» (Швейцарія) — «Динамо» (Україна) — 1:0

3 серпня. Берн. Стадіон «Ванкдорф». 26 000 глядачів

      Арбітр — П. Проенца (Португалія)

      «Тюн»: Якупович, Гонсалвеш, Мілічевич, Адріано (Бернарді, 88), Гербер, Деумі, Егертер, Лустрінеллі (Желсон, 90), Феррейра (Вієйра, 76), Паллас, Ходжич

      «Динамо»: Шовковський, Родольфо, Чернат, Ротань (Белькевич, 69), Шацьких (Клебер, 62), Гусєв, Несмачний, Гавранчич, Юссуф, Родріго, Чеснаускіс (Рінкон, 56)

      Попередження: Егертер, 65; Деумі, 86 — Родольфо, 23

      Вилучення: Родріго, 90 («Д»)

      Перший матч — 2:2

ПІСЛЯМОВА

Леонід Буряк, головний тренер «Динамо»:

      — Я не любитель розмов за гарячими слідами. Давайте це переживемо, а згодом будемо робити якісь висновки. У нас були кадрові проблеми — Федоров, Ребров, Гіоане, Верпаковскіс. Гавранчича ледве поставили на ноги. На зборах 6-7 чоловік просто випали. Підготовка була зіпсована через Суперкубок... Не хочу звинувачувати футболістів у програші — вони зробили все, що могли, хоча до багатьох є претензії. Річ у тім, що у футбол потрібно грати до останньої хвилини, через синці, подряпини. А швейцарський футбол зараз на піднесенні. Ось місцевий «Янг бойз» виграв тут недавно у «Штутгарта» — 3:0...

Урс Шененберг, головний тренер «Тюна»:

      — Я просто щасливий, що нам вдалося створити таку сенсацію. Ми, звичайно, вірили в успіх, але не дуже сподівалися, що вдасться перемогти таку команду, як «Динамо», Вважаю, ми обрали правильну тактику, не дозволивши суперникам виявити свої найкращі якості і загрожувати воротам. Ми тепер увійшли в історію клубу.

А ІНШІ ЯК?

Ліга чемпіонів. Другий кваліфікаційний раунд. Повторні матчі (результати середи):

«Локомотив» (Росія) — «Работнічки» (Македонія) — 2:0 (перший матч — 1:1)

      Голи: Сичов, 75; Асатіані, 85

«Шериф» (Молдова) — «Партизан» (Сербія і Чорногорія) — 0:1 (0:1)

      Гол: Одіта, 74

«Брондбю» (Данія) — (Динамо» (Тб, Грузія) — 3:1 (2:0)

      Голи: Лорентцен, 9, 42; Кампер, 86 — Іашвілі, 66

«Рапід» (Австрія) — «Дюделандж» (Люксембург) — 3:2 (6:1)

      Голи: Лаваре, 47, 81; Доллінгер, 86 — Тосун, 7 (у свої ворота), Грущинськи, 38

«Маккабі» (Х, Ізраїль) — «Мальме» (Швеція) — 2:2 (2:3)

      Голи: Колаутті, 10; Арбейтман, 60 — Алвеш, 21; Абельссон, 89

      Вилучення: Арбейтман, 71 («Мак.»)

«Стяуа» (Румунія) — «Шелбурн» (Ірландія) — 4:1 (0:0)

      Голи: Ніколіце, 20; Якоб, 26; Дініце, 62; Опріце, 90 (пен.) — Д. Бірн, 39

      Вилучення: Діка, 5; Деніце, 90 — Роджерс, 5

      Перший успіх українського наставника чемпіонів Румунії Олега Протасова — «Стяуа» в останньому раунді кваліфікації ЛЧ.

ЦСКА (Сф, Болгарія) — «Тирана» (Албанія) — 2:0 (2:0)

      Голи: Заді, 3; Тодоров, 90

«Гайдук» (Хорватія) — «Дебрецен» (Угорщина) — 0:5 (0:3)

      Голи: Халмоші, 2, 27; Керекеш, 22; Сідібе, 75; Кісс, 90

«Нефтчі» (Азербайджан) — «Андерлехт» (Бельгія) — 1:0 (0:5)

      Гол: Борець, 5 (пен.)

«Трабзонспор» (Туреччина) — «Анортосіс» (Кіпр) — 1:0 (1:3)

      Гол: Фатіх Текке, 40

«Хака» (Фінляндія) — «Волеренга» (Норвегія) — 1:4 (0:1)

      Голи: Лехтінен, 9 — Велер, 27; Флу, 29, 75; Іверсен, 60

      У матчах за право потрапити до групового турніру Ліги чемпіонів-2005/06 зустрінуться:

«Базель» (Швейцарія) — «Вердер» (Німеччина), «Артмедіа» (Словаччина)— «Партизан» (Сербія і Чорногорія), «Шахтар» (Україна) — «Інтер» (Італія), «Стяуа» (Румунія) — «Русенборг» (Норвегія), «Манчестер юн.» (Англія) — «Дебрецен» (Угорщина), «Мальме» (Швеція)— «Тюн» (Швейцарія), «Евертон» (Англія) — «Вільяреал» (Іспанія), «Ліверпуль» (Англія) — ЦСКА (Сф, Болгарія), «Спортинг» (Португалія) — «Удінезе» (Італія), «Волеренга» (Норвегія)— «Брюгге» (Бельгія), «Рапід» (В, Австрія) — «Локомотив» (Росія), «Андерлехт» (Бельгія) — «Славія» (Чехія), «Анортосіс» (Кіпр) — «Рейнджерс» (Шотландія), «Брондбю» (Данія) — «Аякс» (Голландія), «Бетіс» (Іспанія) — «Монако», «Вісла» (Кр, Польща) — «Панатинаїкос» (Греція).